Ідеальна дружина. Чоловік вважав свою дружину саме такою. Вона була в елегантній синій сукні до підлоги та срібних туфлях. Стильні прикраси підкреслювали бездоганність шкіри. Віктор так і представив свою дружину гостям на день народження родички: «Моя Марія — ідеальна дружина».
Маша зніяковіла, а гості захлопали. Жінка була не лише гарна, але й розумна. Закінчила університет і була фахівцем з цивільного права. Раніше працювала юристом у великій компанії. Ідеальними були не тільки стосунки, але й побут. Розкішний заміський будинок, милий син, що навчався у приватній гімназії. Життя текло поволі й передбачувано.
Марія залишила роботу після народження дитини. «Усе буде добре. Я забезпечу тебе всім необхідним», — сказав Віктор. Маша погодилася. Багато її подруг, вигідно вийшовши заміж, зробили саме так. Були варіанти з нянею чи з мамою, яка була готова доглядати за онуком скільки завгодно — вона була самотньою пенсіонеркою. Віктор не був проти візитів тещі, але не частих і не тривалих. «Сім’я має бути в міру незалежною від родичів, інакше це вже не нова комірка суспільства, а продовження старої», — говорив він напівжартома, напівсерйозно.
Сім’я жила за чітким розкладом: школа з шести років, гуртки для розвитку здібностей, яких могло й не бути. Спортзал, салони краси, шопінг. Для сім’ї — вечеря з кількох страв, обов’язково низькокалорійних і корисних, яскравих, з дорогих продуктів. Віктор був наполовину корейцем і любив національну кухню. Маша всьому навчилася. Страви були не найскладніші, але гострі. Їй таке подобалося.
Молода мама пишалася своїм життям, але, прокидаючись рано вранці ще до дзвінка будильника і перебираючи в голові, що треба буде зробити за день, відчувала майбутній день як ще один з сотень минулих і майбутніх, схожих один на одного. Це було майже нестерпно, але Маша швидко заглушувала в собі ознаки будь-яких проблем. Їх же немає. Їй просто нудно і хочеться чогось нового. Кажуть, буває така криза середнього віку. Але вона минає.
Марія випадково знайшла старий телефон чоловіка. Днями Віктор змінив його, показав їй новий, хизувався дорогим та корисним придбанням, продемонстрував цікаві функції. А старий закинув у ящик, де лежали зарядки та інша дрібниця. Телефон ще не встиг розрядитися. І чоловік не видалив переписку. Напевно, забув. Маша натиснула кнопки чисто механічно. Раптом там залишилося щось важливе?
«Вікторе, сумую за тобою, за тими божевільними днями й ночами». Невідомий номер. «А я — за твоїми руками й очима». І були фотографії. Дівчина-блондинка, дуже схожа на Машу типажем, одягнена в прості джинси та светр з оленями десь у лісі. І Віктор. Обоє сміються, регочуть, дивляться одне одному в очі. А як же знімали? Поставили, мабуть, на таймер, на якийсь пеньок. Марія ще раз уважно розглянула дівчину. Вона шукала кардинальні відмінності з собою. Такий самий колір волосся й очей, зріст, фігура — усе дуже схоже.
Але очі живі, пожвавлені, не нахабні, але зухвалі. Дівчина справжня й жива. Марія уявила її поруч. Нічого не сталося, але її світ змінився. Все застигло, і щось у ньому пропало. Звуки, фарби, запахи. Маша просто перестала їх помічати.
Сімейна вечеря, як завжди. Віктор щось питає, а вона мовчить і намагається посміхнутися, навіть відповідає. Але вона не тут, десь в іншому місці. І думає, думає, що в них не так. Усе ж ідеально, сліпуча чистота. А він щасливий у брудному лісі з дівчиною, у якої навіть на щоці якась пляма, і плями на його светрі. Він нещодавно його прав, а вона й не встигла подивитися, що з ним не так. Просто прийшов і швидко засунув у пральну машину, натиснув кнопки. Нічого не каже й не натякає. У стосунках усе так само рівно. Привітно.
Чоловік час від часу втікає в інше життя. Від ідеалу в домі й у саду, де посаджено наймодніші троянди, що приголомшливо пахнуть, а йому миліші ці заростл незрозуміло чого. І хто та дівчина?
— Та яка різниця, дорога, подивимось фільм. Є дуже мила сімейна комедія. Новинка. Мені на роботі порадили.
— Ні, я втомилася. Погуляю трохи, а потім ляжу спати.
— А ти подивись, Ілюші теж сподобається. Він любить сімейні комедії.
Маша пішла посидіти в саду на лавці. Сліз не було, лише тиха нерозуміння.
Вона не впізнавала саму себе, адже колись була жвавою дівчиною, яка знала, чого хотіла, і вміла цього досягати. А тепер живе й терпить, боїться втратити. Як там психологи кажуть — зона комфорту. З неї треба виходити. У ній же так затишно й звично.
— Мамо, а чому ти з татом розлучилася? Говорила ж, що добре жили.
— Добре, але якось неправильно. Не можу пояснити. А потім він мені зрадив. Ти була зовсім крихіткою.
— А як ти дізналася, що він тобі зраджує?
— Не повіриш. Знайшла світле волосся на його сорочці, а я була брюнеткою. Зараз би подумала — випадковість. Ну, там колега притулилася під час корпоративу. Знаєш, дочко, я, мабуть, чекала цього натяку, тому що стосунки були так собі, і потрібен був вагомий привід. Щось на кшталт цього. Та й він не заперечував. А чому ти питаєш, у вас з Віктором щось не так?
— Підемо он у той магазинчик. Я там таке бачила. Тобі сподобається.
Мати з дочкою зайшли до магазину одягу. Довго вибирали й радилися. Маша вирішила купити собі звичайні джинси та щось яскраве зверху, хоч і не крикливе. Це вже не зовсім за віком. Таке вона любила в шкільні роки. Але щоб просто й зручно. Мама подивилася на неї з подивом. Вона вже кілька років бачила дочку виключно в чомусь стильному й дорогому, навіть вдома.
Так минув ще тиждень, два, а потім Марія заявила: «Я йду. Я вдячна тобі за все, що було в нашому спільному житті, за кожен день, за кожну годину». Вона репетирувала цю фразу перед дзеркалом, намагаючись добитися, щоб горло не перехоплювало й голос не тремтів. Заплющувала очі. Це було нелегко.
Віктор спалахнув. Він не міг зрозуміти, як можна от так усе кинути. Говорив про дитину, про батьків, але вона не слухала. Відключила себе від цього світу, пішла на час в інший, і вирішила повернути себе собі — почати життя з чистого аркуша.
Маша зняла невелику квартиру в місті й повернулася до своєї професії. Точніше, спробувала повернутися. Перші дні й місяці були дуже складними. Вона багато чого забула. Керівництво фірми йшло їй назустріч, подовжуючи терміни, щоб вона могла все згадати й освіжити, запропонувало пройти курси перепідготовки. Життя тече й змінюється. У цій професії потрібно бути в тонусі щодня.
Марія сиділа в інтернеті й над паперами ночами, підбадьорювала себе кавою та бутербродами. Очі червоніли, допомагали краплі та легкий макіяж. Голова працювала непогано. Пам’ять вона не втратила. Іллю привозили до неї на вихідні. Вони гуляли в парку, їли морозиво, розповідали одне одному щось.
Хлопчик підріс і майже спокійно сприйняв те, що тепер мама й тато живуть окремо. Так буває. Сім’ї бувають різні. У нього в класі частина дітей існувала на два доми. Їх із гімназії забирали батьки по черзі. А Маша знову гризла граніт науки, який за минулі роки дещо змінився, і в неї виходило.
Її підвищили на посаді. Вона згадала свої спортивні навички, почала бігати вранці в парку, купила собі спортивний костюм з оленями. Вона не хотіла бути схожою на ту суперницю. Просто в дитинстві в неї теж був светр з оленями, і вона мріяла, щоб її забрав із нудного життя той самий казковий лісовий олень із дитячої пісеньки. Принц з’явився не відразу, але з’явився.
Виглажений, у бездоганно чистих і дорогих черевиках. Чим погано? Віктор намагався щось змінити, приїжджав поговорити, в очі не дивився. Маша весь час бачила його профіль.
— Про що? Про нас. У нас син, він справляється. Я це бачу. Зрозумій, з тобою я вже не я, не справжня.
— Чого тобі не вистачало? У тебе все було.
— Саме так. У мене все було. Навіть занадто.
— Я тебе не розумію. Це погано, коли все є і не треба працювати? Не розумію.
— Чесно, я й сама себе не дуже розумію, але я зараз живу так, як хочу, і я справжня.
— Не подобається? Вибач.
Маша більше не носила дорогі імпортні костюми, хоч непогано заробляла й могла собі це дозволити. Вона носила зручний одяг, у якому можна працювати, або речі, у яких можна бігати в парку чи на набережній. І вона знову почала бачитися з тими подругами-однокласницями, з якими дружила колись, а потім стосунки зійшли нанівець, бо чоловікові це не подобалось. У них були спільні друзі, звичайно ж, сімейні, з того самого кола. І вони теже вели розмірене життя, ростили дітей.
Спільні теми для спілкування були, але їх потрібно було шукати, намацувати. А старі шкільні подруги… Згадати щось із спільного минулого й годинами сміятися ні про що. «А пам’ятаєш, нас потім до директора викликали й батькам повідомили. Ти була провідницею, з тобою було весело». — «Та й ви з Женькою й Катею не відставали, пам’ятаєш?» Подруги були різні: одні сімейні, але змогли себе не загубити, інші в розлуці чи, як тепер кажуть, в активному пошуку. Їм було добре разом, як колись у шкільні роки.
Оновлена Маша іноді бачила колишнього чоловіка, але спроби поговорити він залишив. Незабаром дійшли чутки, що він одружився з тією дівчиною. У них якесь спільне підприємство й спільне хобі. Вони подорожують разом з наметами та вудками. Про це розповів син. Вони тепер брали його з собою, коли він хотів.
«Що, справді тато ночує в наметі? Там же комарі й взагалі брудно». — «Ага, ночує. Даша навчила його не тільки намет ставити, а й рибу ловити. Ми потім юшку на багатті варили. Смачна, димком пахне. На плиті дома зовсім не те».
— «Хм. Треба буде влаштувати пікнік у парку. Хочеш?»
— «Хочу».
Вони брали з собою ковдру та їжу й йшли на природу, сиділи на траві й розмовляли про все на світі. Ілля навіть став більш відкритим. У ранньому дитинстві він був досить замкненою дитиною. Лікарі навіть підозрювали неврологічні відхилення. Хлопчик змінився, чи, може, теж став самим собою. Маша так вирішила. Ілля потім, уже підлітком, казав, що відчуття, ніби в їхній сім’ї щось не так, у нього було й раніше. Просто він ще не міг це сформулювати.
— А тепер зі мною усе правильно, сину.
— Так, тепер ти справжня. Смієшся й йдеш купатися в не найчистішу річку.
— Треба ж, як це важливо.
— Дуже.
Маша для себе визначила це так: «Я була гарною картинкою в розкішному й дорогому альбомі, чужому, не своєму». Вона була вдячна чоловікові за зраду. Як би дивно це не звучало. Якби він залишився вірним, або вона б не заглянула в той телефон і нічого не виявила — невже все залишилося б як раніше? Зрада чоловіка повернула їй себе. Та й він кардинально змінився і, схоже, щасливий.
