— Вони переїдуть до мене, а ти займеш їхню квартиру. — Невістка випадково почула, як свекруха збирається віддати її квартиру доньці.
— Ох, Яночко, як же мені важко самій, — голосила Ольга Миколаївна, наливаючи чай невістці. — Серце не на місті, тиск скаче.
Яна мовчки кивала, намагаючись не видати роздратування. Уже третю годину свекруха скаржилася на свої хвороби.
— А ти б, Матвію, частіше маму навідував, — Ольга Миколаївна перевела погляд на сина. — От стане погано, хто допоможе?
Матвій зітхнув і потер перенісся.
— Мам, я ж був у тебе позавчора. Пам’ятаєш? Полицю у ванній повісив.
— Що полиця… Мені людське тепло потрібне, — свекруха схлипнула і промокнула сухі очі хустинкою. — Мені так самотньо!
Яна прикусила губу. Помітила, як напружився Матвій.
— Може, вам компаньйонку знайти? — запропонувала вона. — Ви ж самі казали, що у вас сусідка самотня…
Ольга Миколаївна різко перестала «плакати» і замахала руками.
— Ще чого! З чужими людьми жити? Та нізащо!
Яна мало не вдавилася чаєм. Відкрите протиріччя свекрухи її позабавило.
— Хочеш, ми до тебе на вихідних заїдемо? — спитав Матвій. — Допоможемо з прибиранням, продукти завеземо.
— І всього-то на пару годин, — Ольга Миколаївна скривилася. — Сину, ти зовсім мене не любиш.
Матвій стиснув щелепи. Яна бачила, як побіліли кісточки його пальців.
— Може, переїдете до нас? — несподівано для себе запропонувала Яна. — У нас третя кімната вільна.
Матвій різко повернувся до дружини. В його очах читався сумнів.
— Ні-ні-ні, — захитала головою свекруха, хоча очі її загорілися. — Я ж вам тільки заважатиму.
— Так, не варто, — надто поспішно погодився Матвій.
Яна пильно подивилася на чоловіка. На зворотному шляху Матвій був незвичайно мовчазний. Яна навіть занепокоїлася.
— Ти чого такий? — спитала вона, коли вони сіли в машину.
— Навіщо ти це запропонувала? — Матвій завів двигун.
— Я хотіла допомогти. Твоя мама виглядає нещасною.
Матвій промовчав і ввімкнув радіо.
Тиждень по тому Ольга Миколаївна зателефонувала в сльозах.
— Мені так погано, Яночко! Зовсім сама. Приїжджайте з Матвієм!
Яна зітхнула, дивлячись на смартфон.
— Добре, Ольго Миколаївно. Будемо ввечері.
Вона набрала номер чоловіка, щоб попередити про поїздку. Матвій не зрадів, але погодився. У квартирі свекрухи пахло пирогами. Ольга Миколаївна щебетала про свої досягнення на кухні. Сліди недавнього стану зникли з її обличчя.
— А ось і Лєночка! — вигукнула Ольга Миколаївна, почувши дзвінок у двері.
У квартиру впурхнула мініатюрна блондинка – сестра Матвія.
— Мамулечко! — Лєна обняла матір. — Ой, і ви тут!
Її голос помітно потеплішав при вигляді брата. Яні дісталося лише сухе «привіт». За вечерею Ольга Миколаївна не зводила очей з доньки.
— Лєночко, з’їж ще котлетку. Я спеціально для тебе готувала.
— Мамочко, я ж на дієті!
— Яка дієта? Тобі заміж виходити! Їж-їж!
Яна з подивом спостерігала за цією сценою. Свекруха, нещодавно сумувала від самотності, виглядала бадьорою і веселою.
— А здоров’я ваше як? — запитала Яна.
Ольга Миколаївна відмахнулася.
— Нормально все. Чого йому буде?
Яна здивовано підняла брови. Історія свекрухи не сходилася.
Після вечері Яна вирушила до ванної кімнати. Проходячи повз коридор, вона почула шепіт. Завмерла, прислухаючись.
— Скоро, доню, скоро, — шепотіла Ольга Миколаївна. — Я вже майже переконала Матвія. Він переїде до мене, а ти займеш їхню квартиру.
— А Яна? — тихо спитала Лєна.
— Та що Яна! Придумаємо щось. З часом і квартиру переоформимо на тебе. Я знаю, як Матвія переконати.
Яна застигла, стиснувши руки. Не подала вигляду, що почула розмову. Вона зробила глибокий вдих і продовжила шлях до ванної кімнати. Серце гулко калатало. Вимивши руки крижаною водою, Яна кілька разів плеснула її в обличчя.
— От значить як, — прошепотіла вона своєму відображенню.
План у Яни дозрів миттєво. Вона усміхнулася, пригладила волосся і повернулася у вітальню. Ольга Миколаївна і Лєна сиділи з невинними обличчями.
— Яночко, не хочеш ще чаю? — запитала свекруха медовим голосом.
— Із задоволенням, — Яна усміхнулася так щиро, що сама собі здивувалася.
Наступного дня Ольга Миколаївна зателефонувала зранку. У трубці лунав голос з надривом.
— Матвіюшко, синочку, мені так погано. Серце коле, в очах темніє.
Матвій стурбовано насупився.
— Може, швидку викликати?
— Ні-ні, просто приїжджайте до мене. Побудьте зі мною.
Яна, яка чула розмову, поклала руку на плече чоловіка.
— Поїхали, провідаємо маму, — сказала вона, багатозначно подивившись на годинник. — До речі, о котрій у неї сьогодні манікюр?
Матвій здивовано кліпнув.
— Який манікюр?
— Ну як же! Згадала! Твоя мама вчора хвалилася, що сьогодні о дванадцятій іде робити манікюр до нового майстра.
Матвій звірився з годинником.
— Зараз тільки десята.
Коли вони приїхали, Ольга Миколаївна відчинила двері в халаті і з дуже «хворобливим» виглядом. Але Яна помітила свіжу укладку і макіяж.
— Ох, як я рада, що ви приїхали, — прошепотіла свекруха. — Ледве на ногах стою.
— Так? — Яна зробила стурбоване обличчя. — А як же ваш манікюр о дванадцятій? Скасуєте?
Ольга Миколаївна почервоніла.
— Який ще манікюр?
— Той, про який ви вчора розповідали, — безтурботно відповіла Яна.
Свекруха шумно зітхнула.
— Ах, цей! Так, доведеться скасувати. Куди мені в такому стані.
— То телефонуйте! Краще попередити майстра.
Свекруха під наглядом невістки підкорилася. Матвій переводив здивований погляд з матері на дружину.
Кілька днів по тому ситуація повторилася. Ольга Миколаївна телефонувала, плакала в трубку, скаржилася на здоров’я. А Яна «випадково» пригадувала її нещодавні плани.
— Ви ж наче з подругами в театр збиралися? — дивувалася вона. — Учора так раділи квиткам. Скасуєте? Тоді віддайте квитки! Я з подругою піду! Чого добру пропадати.
Свекруха пихкала, червоніла, але продовжувала грати роль слабкої жінки.
У неділю Ольга Миколаївна знову приїхала зі скаргами.
— Діти мої, — оголосила свекруха, сумно склавши руки. — Я все вирішила. Мені важко самій. Матвію, вам з Яною потрібно переїхати до мене.
Матвій поперхнувся чаєм. Яна поклала руку йому на ногу.
— Чудова ідея! — вигукнула вона з таким ентузіазмом, що Ольга Миколаївна відсахнулася. — Ми будемо вам допомагати, доглядати за вами!
Свекруха недовірливо примружилася.
— Правда? Ти згодна?
— Звісно! — Яна сплеснула руками. — Більше того, це чудова нагода для всіх нас! Я давно хотіла накопичити на дачу для моєї мами.
— До чого тут дача? — Ольга Миколаївна насупилася.
— Як до чого? Я здам свою квартиру, а гроші відкладатиму.
Свекруха зблідла.
— Здаси?
— Так! Трикімнатна квартира в хорошому районі, знаєте, скільки за неї дадуть? — Яна мрійливо закатала очі. — А що таке? Ви ж не будете з нас гроші за проживання вимагати? Ми ж будемо вам допомагати.
Ольга Миколаївна судомно ковтнула. Матвій з подивом дивився на дружину.
— Ольго Миколаївно, ви зблідли, — помітила Яна з удаваним занепокоєнням. — Вам погано?
Свекруха нервово смикнула кофту і спробувала усміхнутися.
— Ні-ні, все добре. Просто… — Ольга Миколаївна завагалася. — Мені здається, здавати квартиру не варто.
— Чому ж? — Яна підняла брову. — Пустувати їй немає сенсу.
— Так, але… — свекруха безпорадно подивилася на сина. — Матвію, скажи їй!
Матвій спантеличено розвів руками.
— А що казати? Логіка в словах Яни є.
Ольга Миколаївна різко встала і почала ходити по кімнаті. Потім зупинилася і ляснула в долоні.
— Знаєте що? У мене ідея краща! Нехай Лєночка поживе у вашій квартирі!
— Лєна? — Матвій здивовано підняв брови. — Навіщо?
— Як навіщо? — сплеснула руками Ольга Миколаївна. — Дівчинці потрібен особистий простір. Вона вже доросла! А ви будете зі мною, мені допомагати.
Яна відкинулася на спинку дивана і схрестила руки.
— І що, Лєна буде безкоштовно жити? А як же моя дача для мами?
Свекруха невдоволено подивилася на невістку.
— Ну заплатить вона вам трохи…
— Трохи — це скільки? — Яна усміхнулася. — Ринкова ціна для трикімнатної в моєму районі — двадцять п’ять тисяч гривень.
— Що?! — Ольга Миколаївна різко повернулася до невістки. — Які двадцять п’ять? Двадцять від сили!
Матвій спантеличено переводив погляд з матері на дружину.
— А чого це ви ціни так добре знаєте? — запитала Яна невинним тоном.
Свекруха сіла й нервово поправила зачіску.
— Я просто… цікавилася нещодавно, — пробурмотіла вона.
— І чому ви так вирішили? — наполягала Яна. — Ви ж знаєте, який там ремонт я зробила. Ремонт коштував чимало грошей.
Ольга Миколаївна вхопилася за новий доказ.
— Отож бо й воно! Лєночці потрібне комфортне житло. Вона заплатить… ну, десять. А вам вистачить.
— А якщо я хочу двадцять п’ять? — вперто повторила Яна.
— Це занадто багато для рідної сестри Матвія! — вигукнула свекруха. — Вона ж не чужа людина!
Яна знизала плечима.
— Тоді нехай буде чужа людина. За повну вартість.
— Це несправедливо! — Ольга Миколаївна тупнула ногою. — Матвію, скажи їй!
Матвій розгублено потер підборіддя.
— А може, нехай Лєна сама вирішує, скільки готова платити?
— Ні, — відрізала Яна. — Ціна фіксована, двадцять п’ять.
Свекруха важко дихала, роздуваючи ніздрі від злості. Яні навіть здалося, що з вух Ольги Миколаївни ось-ось піде пара.
— Знаєш що, — процідила свекруха, звузивши очі. — Забудь про переїзд. Ми самі щось придумаємо.
— «Ми»? — Яна підвелася з дивана. — Ви з Лєною, так?
Ольга Миколаївна здригнулася.
— До чого тут Лєна? Ми з Матвієм…
— Годі брехати! — Яна підвищила голос. — Я все чула, Ольго Миколаївно. Всю вашу розмову з дочкою в коридорі!
Матвій різко випрямився.
— Яку розмову?
— Ту, де твоя мати обіцяла Лєні мою квартиру, — Яна подивилася прямо в очі свекрусі. — Де вона планувала, як позбутися мене і переписати моє житло на свою доньку.
Ольга Миколаївна почервоніла.
— Що за нісенітниця! Матвію, не слухай її!
— Не впущу в свій дім таких людей, — Яна похитала головою. — І не дам вам навіть шансу заволодіти моїм житлом.
— Мамо, це правда? — голос Матвія звучав тихо.
Ольга Миколаївна замахала руками.
— Звісно, ні! Твоя дружина все вигадала!
— Тоді зателефонуємо Лєні, спитаємо, — запропонувала Яна і дістала телефон. — У мене навіть запис є.
— Запис? — пискнула свекруха.
— Так, я записала вашу розмову на телефон, — збрехала Яна, вражаючись власній винахідливості.
Вираз обличчя Ольги Миколаївни змінився. Вона поникла і опустилася в крісло.
— Це була просто розмова, — пробурмотіла свекруха. — Ми нічого такого не планували…
Матвій стояв, стиснувши руки.
— Геть з мого дому, — процідив він. — Негайно.
— Синочку…
— Геть! — Матвій указав на двері. — І Лєні передай, щоб навіть не думала претендувати на чуже!
Ольга Миколаївна, схлипуючи, зібрала свої речі й попрямувала до виходу. На порозі вона обернулася.
— Ти пошкодуєш, що обрав її, а не рідну матір.
Двері зачинилися. Запала тиша. Матвій важко опустився на диван і обхопив голову руками.
— Пробач мені, — прошепотів він. — Я не знав…
Яна сіла поруч і обняла чоловіка за плечі.
— Не перепрошуй. Ти не винен у вчинках своєї матері.
Матвій підвів на неї погляд, сповнений вдячності й захоплення.
— Яка ж ти в мене розумна, — він ніжно торкнувся її щоки. — Зберегла холодну голову, вивела їх на чисту воду.
— Я просто захищала наше майбутнє, — Яна усміхнулася. — Ніхто не має права зазіхати на те, що ми будуємо разом.
Матвій ніжно обійняв Яну.
— Дякую тобі, — прошепотів він. — За те, що показала мені справжнє обличчя моєї матері. Тепер у нас усе буде добре.
Яна кивнула, міцніше притискаючись до чоловіка. Вона знала, що впоралася з загрозою їхньому сімейному щастю. І вперше за довгий час спала спокійно, не боячись втратити те, що їй дороге.
