— Все, край! Ми РОЗ-ЛУ-ЧЕ-НІ! Жодної копійки не дам: ні тобі, ні твоїй матері! Іди й жебракуй у тієї, до якої втік!
— І що, просто так? — голос Ольги Сергіївни зазвучав пронизливо, мов натягнута струна. — Вона справді зачинила двері просто перед твоїм носом, коли ти прийшов нагадати про її обіцянки?
— Так, мамо! Вона навіть не глянула на мене, після того як я нагадав їй її ж слова! А в квартирі ще той її новий кавалер маячів — такий здоровань, що я спершу хотів увірватися, стояти й дзвонити, поки не відчинить, але потім розум узяв гору… Мало що…
— А що б він тобі зробив, Михайлику? — сплеснула руками жінка, і її очі загорілися лютим вогнем. — Торкни він тебе пальцем — я б того громилу по всіх судах затягала, а потім ми з твоїм дядьком Васею його в лісі б так улаштували! Буде ще хтось моє дитя чіпати! Ага! Спробуй тільки!
— Мамуню, заспокойся! Зі мною ж усе гаразд! Не кип’ятися так, а то тиск знову підскочить! — спробував утихомирити її Михайло, з тривогою дивлячись на її почервоніле обличчя.
— Він у мене вже зашкалює, синку! Зашкалює! — вона притиснула долоню до скроні. — Я ж розраховувала, що одразу після новорічних свят махну в Туреччину, погрітися, а ця гадюка взяла й розлучилася! А ви ж мені обіцяли, що все оплатите! Точніше, вона оплатить! Тепер треба з неї ці гроші витрусити! Навіть якщо нікуди не полечу, нехай хоч відкупиться! cnj тисяч, знаєш, на дорозі не валяються!
— Розумію я все! Але що накажеш робити, якщо вона навіть розмовляти зі мною не бажає? — у голосі Михайла прозвучав відчай. — Треба було тоді номер у готелі брати й там із Ксюшею зустрічатися, а не тягти її додому, де Маша нас і застукала… Жив би зараз із нею приспівуючи, і ніякої цієї вічної мозголомки! І ти б уже загоряла під пальмою…
— Згодна, синку… — замислено протягла вона. — Облажався ти конкретно, не буду сперечатися! Продовжував би зараз життя в шоколаді! А ти приволік додому ту вертихвістку…
— Вона не така! — мало не заревів Михайло, і жили на його шиї надулися. — Я її кохаю! З нею я в тисячу разів щасливіший, ніж із Машею!
— Не сперечаюся, любий! Анітрохи! — голос Ольги Сергіївни раптом став медовим. — От тільки залишився ти тепер без житла, машини, грошей і всього іншого, що можна було вичавити з твоєї колишньої! Якщо наступного разу надумаєш зрадити комусь настільки… корисному для нашої родини, радься зі мною! Я розтлумачу, як усе провернути з розумом! Але це я не про твою Ксюшку-жебрачку! У неї, окрім її пригульного синочка, за душею нічого немає! — фиркнула вона, гидливо зморщивши носа.
— Я його всиновлю! Ми з нею вже все обговорили! — з раптовою гордістю заявив він, наче це було велике досягнення.
— Що?! Що ти сказав?! — Ольга Сергіївна відсахнулася. Обличчя її зблідло, очі вилізли з орбіт. Ця новина руйнувала всі її хитромудрі плани в одну мить.
— Усиновлю її сина! Хлопчику потрібен батько! Звісно, після нашого весілля! — твердо повторив Михайло.
— Ти нізащо на ній не одружишся! Я не дозволю! — її голос знову задзвенів, стаючи все вищим і тоншим. — Тобі потрібна нова дружина, щоб у неї було все, як у твоєї колишньої — повне забезпечення! Інакше як ти збираєшся жити? Де?
— Взагалі-то… я думав, ми з Ксюшею поселимося в тебе… — пробурмотів Михайло, але й сам зрозумів усю недолугість цієї витівки.
— Та нізащо в світі!!! — заверещала Ольга Сергіївна так, що, здавалося, зі стелі посипалася штукатурка. — Я тебе-то терплю тут тільки тому, що ти мій син, і то моє терпіння луснуло! А якщо ти приведеш сюди цю… Ні! В жодному разі!
— Але, мамо! Я ж її кохаю! — заскимлив він, як підліток. — Вона моя доля!
— Будь вона тричі твоєю долею, мені байдуже! — відрізала вона. — Твоє завдання — знайти забезпечену жінку, зачарувати її, одружитися, а потім, коли в нас із тобою буде все для нормального життя, зустрічайся з ким хочеш! Але я не дозволю тобі одружитися на цій Ксюсі й поховати всі мої надії! Ти мене зрозумів?!
Михайло мовчки слухав, втупившись у візерунки на килимі. Він не знав, що заперечити. Серце його рвалося до одного, але не послухатися матері було страшно — вона ж могла викинути його на вулицю. А зараз у нього не було ні роботи, ні грошей навіть на оренду кімнати. Усе тому, що він працював у своєї колишньої дружини. І коли Маша заскочила його з іншою, вона не тільки розлучилася, позбавивши всіх благ, а й вигнала з роботи. Навіщо їй зайве нагадування про підлого чоловіка та його походеньки?
— Мамо, скажи, чому ти завжди змушуєш мене робити те, що хочеш ти? — тихо спитав він. — Чому не даєш мені бути просто щасливим? Чому…
— А ти, знаєш, теж не подарунок! — її голос раптом став низьким і отруйним. — Ти забрав у мене все життя! Я не змогла після твого народження знайти нормального чоловіка, який би нас утримував! Нічого! А тепер ти мусиш мені за це відплатити, любий! Відплатити сповна, щоб я більше ніколи не жалкувала, що не позбулася тебе! — видихнула вона, і в її очах спалахнув давній, невисловлений біль.
— Стривай! То ти в усьому мене звинувачуєш?! — він не вірив своїм вухам. — Ти сама зрадила своєму чоловікові, і він тебе за це кинув! Ти сама не змогла влаштувати своє життя, а тепер звалюєш усе на мене?! Тітка мені розповідала, що якби ти тоді, п’яна, не виклала йому все, то жили б зараз як сир у маслі! І в тебе, і в мене!
— Значить, зараз твоя черга добувати для нас цей сир! — прошипіла вона. — Спочатку ти підеш до своєї колишньої й витрусиш з неї все, що винна! А потім…
— Не піду! Її новий мужик мене покалічить! Я не…
— Ти підеш!!! — її крик повернувся, оглушливий і нещадний. — А якщо так його боїшся, знайди спосіб зустрітися з нею без нього! Але ти зробиш, що я сказала! Інакше можеш збирати речі й шукати, де жити й на що існувати! Так, я тебе люблю, я за тебе всіх порву, але я зроблю це, не моргнувши оком! За все в цьому житті треба платити! Ти мене зрозумів?!
І тут до Михайла дійшов натяк. Так, можна ж поговорити з Машею не вдома, а десь в іншому місці! Він почав гарячково обмірковувати план, як і де влаштувати зустріч. Бачити її він не хотів — було соромно до нудоти, але опинитися на вулиці боявся ще більше. Його Ксюша напевно кинула б його в такому становищі. Вона ж сподівалася переїхати до нього з сином, щоб більше не знімати житло. А в Ольги Сергіївни чотирикімнатна квартира — місця вистачить усім, так думала Ксенія.
Але, як з’ясувалося, мати Михайла була категорично проти. Вона навіть свого сина терпіла з труднощами, не кажучи вже про якусь чужу жінку з чужою дитиною.
Однак іншого виходу в Михайла не було. Для початку треба було розібратися з колишньою дружиною, а вже потім намагатися влаштувати своє життя з коханою жінкою, нехай і небагатою, але бажаною, і бажано — в квартирі матері. Але щоб прийти до цього, потрібно було виконати першочергову вимогу Ольги Сергіївни. Треба приспати її пильність, зробити трохи м’якшою. Хоч він і знав, що вона його любить. Але якоюсь дивною, задушливою любов’ю.
Оскільки прийти додому до Маші він тепер не міг — там господарював той чоловік, який, до речі, почав залицятися до його дружини ще під час їхнього шлюбу (тільки Маша не піддавалася, зберігаючи вірність чоловікові), — Михайло вирішив підстерегти її рано-вранці біля під’їзду. Він сподівався, що вона поїде на роботу в свій салон на своїй машині, а не з тим чоловіком.
І сталося диво! Вперше доля була до нього прихильною. Усе склалося саме так, як він задумав. Маша вийшла з під’їзду сама й попрямувала до своєї машини, припаркованої віддалік. Для Михайла це був ідеальний шанс.
— Машо! — гукнув він її, виходячи з-за рогу. — Маш!
Дівчина обернулася на поклик.
— Знову ти! — її обличчя спотворила гримаса гидливості, коли вона побачила колишнього чоловіка.
— Так я! І тобі, до речі, привіт!
— Що тобі треба? Знову прийшов щось випрошувати?
— Чому одразу «випрошувати»? Хіба я не можу просто…
— Ні, Міш, не можеш! — різко перебила вона. — Після нашого розлучення, після твоїх зрад, ти тільки й робиш, що щось у мене вимагаєш! З якого дива — розуму не прикладу!
— А що я в тебе просив? — щиро не зрозумів він її докорів.
— Що просив? Згадаймо! — вона всміхнулася, продовжуючи йти до машини. — Ти просив допомогти твоєму дядькові з документами, ти благав позичити тобі твою ж стару машину — я її, до речі, продала! А ще…
— Як продала? — він остовпів від цієї новини.
— Дуже просто! Мені дві машини ні до чого! А ти мені тепер — чужа людина! — із насолодою вловила його реакцію Маша. — А ще ти не просив, а вимагав, щоб я відправила твою матір у той круїз, який ми збиралися їй подарувати! Ось що ти постійно від мене хочеш!
— Стривай, Маш! Але ж ти обіцяла…
— Ми в розлученні, любий! Я нічого не винна ні тобі, ні твоїй рідні! Все! Вибивайте це зі своєї нової пасії!
— До чого тут Ксюша? Вона про тебе ніколи погано не говорила!
— І нехай! Мені байдуже! — знову всміхнулася вона. — Але ти більше не приходь, ми в розлученні! Все скінчено!
— Але ж ти сама тоді з моєю мамою все обговорила, вона так чекає на цю відпустку! З нею-то ти так не вчиняй! — змінив тактику Михайло, намагаючись тиснути на жалість.
— Це ти з нею так учинив, Міш! — її голос став сталевим. — І після того, що вона мені наговорила в суді, мені байдуже і на твою матір, і на тебе! Та на всіх вас! Ви мені всі огидні! — вона вже підійшла до машини.
— Тоді хоча б гроші дай, щоб відшкодувати мамі! Або поверни мені гроші за мою машину! — раптом осяяло його.
— Ти по голові не вдарявся? — вона зміряла його поглядом, повним презирства. — Чи твої жінки зовсім тебе одурманили?
— Про що ти?
— Про твою дурню, яку ти зараз несеш!
— Але я просто…
— Все! Відчепися від мене! Не з’являйся більше! Інакше я скажу Микиті, що ти мене переслідуєш, а він шепне своєму братові-поліцейському! Не погіршуй!
Не давши йому нічого відповісти, вона різко сіла в машину й зачинила двері. Розмову було закінчено.
Але Михайло не збирався здаватися. Безсила лють, що накопичувалася тижнями, затьмарила розум. Він нахилився, підняв із тротуару важкий камінь і з силою жбурнув його в лобове скло машини.
Скло з глухим, моторошним звуком вкрилося павутинням тріщин, але, на щастя, не розсипалося.
Маша не вийшла. Інстинкт самозбереження підказав їй, що людина в такому стані небезпечна. Вона різко завела мотор і поїхала, набираючи номер Микити. Той миттєво зв’язався з братом, вони дістали записи з камер спостереження, і Маша написала заяву — і на пошкодження майна, і на переслідування.
Суд заборонив Михайлові наближатися до колишньої дружини й зобов’язав його відшкодувати вартість ремонту та моральну шкоду.
Ольга Сергіївна, побачивши, що син не тільки провалив місію, а й уліз у борги, виставила його за двері, як і обіцяла. Він пішов до Ксюші, але виявився непотрібним і там. Єдине, що вона в ньому бачила, — це можливість безкоштовно жити з сином у просторій квартирі його матері. Якщо цього не сталося, стосункам настав кінець.
Михайлові залишалося лише шукати бодай якусь роботу й ночувати по друзях, в очікуванні першої зарплати, щоб зняти хоч кімнату, адже всі, кому він був такий «дорогий», так жорстоко й несправедливо від нього відвернулися.
