Все село носило новину в зубах: зі столичної кралі Карина перетворилася у сільську простачку. І тільки сестрі зізналася, що насправді життя її було зовсім не казкою

Юля ліниво гортала фотографії, переглядаючи аккаунт сестри в соцмережі, який давно не оновлювався. З боку простої людини, у Карини було не життя, а казка. Шикарна ялинка, чия верхівка впиралася у високу стелю добре відремонтованої вітальні. Простора кухня з красиво сервірованим столом і оповіщенням: «Звичайний сніданок у нашій родині». Фотографії саду з рівно підстриженим газоном і дітьми на тлі великого будинку. Розкрита гардеробна з безліччю вбрання і одвічним: «Нічого вдягти!».

Карині, що перебралася в столицю чотирнадцять років тому і відразу вискочила заміж, спочатку заздрило все селище. Ще б пак, з дочки тракториста в «столичну штучку» – не кожному дано. Далекі родичі, друзі і сусіди Карини почали покладати на неї надії: «поселиш у себе, на перших порах, а далі ми вже самі проб’ємось, теж не ликом шиті.»

Але Карина немов забула, звідки вона родом. І відмовила в гостинності навіть Юлі, прикрившись волею багатого чоловіка. Юля на сестру була не в образі, на відміну від численних земляків, які відразу навісили на Карину клеймо: «зазналася у своїй столиці!».

Під час нечастих візитів Карини в рідні краї, її не вдостоювали навіть простого вітання. А хтось навіть плювався в бік Карини, витіювато лаячись їй услід. Юля, на відміну від сестри, після інституту повернулася додому. Вона влаштувалася в школу і стала нести знання підростаючому поколінню. За всі роки, що Юля сама гризла граніт науки в столичному вузі, бачилися сестри всього кілька разів.

Карина, немов ураган, вривалася в розмірене життя сестри-студентки, запрошувала її в який-небудь фешенебельний ресторан і годувала делікатесами, а потім знову зникала.

– Мамо, ну навіщо Карині половина нашого сараю? Ти подивися, як вона живе? Нашому будинку червона ціна – тридцять тисяч! Так у неї чоловік в місяць більше заробляє! А мені Федір пропозицію зробив, ми навесні в РАЦС підемо. Дітлахи з’являться, господарство. – Юля допомагала мамі збирати речі.

Ольгу Миколаївну запросила до себе пожити її стара бездітна тітка по батьківській лінії. І жінка, недавно вийшовши на пенсію, не стала довго роздумувати. Тим більше, жила 76-річна тітка в теплих краях і мала у власності трикімнатну квартиру біля моря, при цьому не маючи інших родичів.

– А кине її чоловік? Куди вона з дітьми піде? Нехай Карина знає, що хоч кут, але свій, у неї є. Жадібний він у неї, ні рубля за весь час не дав, але ж міг би допомогти родині дружини, раз грошей кури не клюють.

– Мамо, – розсміялася Юля, – навіть якщо Карину кине чоловік, там такі аліменти будуть, що вона зможе не працювати і жити, ні в чому собі не відмовляючи.

– Не ображайся, Юленько. У мене вас двоє, і я повинна подбати про вас обох. Мені потім від тітки квартира буде. А будинок я хочу залишити вам, своїм дочкам, навпіл. Я Карині подзвонила, вона приїде щоб все оформити. – Ольга Миколаївна з докором подивилася на молодшу дочку.

– Гаразд, мамо, роби як знаєш. – махнула рукою Юля, все одно не розуміючи: навіщо її сестрі, яка вдало вийшла заміж в столиці половина будинку в їх глушині?

Не раз потім Юля згадувала стильно одягнену сестру, яка панським жестом відмовилася від половини рідної домівки: – Не смішіть мене! Так мені чоловік три таких селища скупити може! Я просто в гості приїхала.

Юля зітхнула з полегшенням. У її нареченого Федора – троє братів і сестер, які міцною хваткою вчепилися в будинок їх батьків. Своє – воно і є своє. Це Карина сьогодні на коні, а завтра по вуха в гної і заявить свої права на половину будинку. Життя воно таке, абсолютно непередбачуване.

Ольгу Миколаївну з почестями посадили в поїзд, Карина погостила у сестри ще кілька днів і відбула до столиці.

Повернення Карини сколихнуло невелике селище і стало найбільш обговорюваною темою серед місцевих жителів. Співчуваючих коментарів було на порядок менше, більша частина сусідів і родичів зійшлися в одному: «Так їй і треба. А ось допомогла б вона нам тоді, зараз ми б їй допомогли, дали притулок в столиці.»

Дворічний Давид, син Юлі, з побоюванням дивився на двоюрідних брата і сестру. До тітки, яка підкупила племінника іграшкою, хлопчик був більш прихильний. А дядько, про якого так багато шепотілися дорослі, і зовсім не з’являвся на людях, вважаючи за краще проводити час в лазні з пляшкою, заливаючи своє горе.

– … повернулися вони завчасно. Господиня побачила, що її шуби немає, та пари прикрас не дорахувалася. Я б і так все повернула, чесно. Звільнили нас, обох. Толик мій водієм працював у господаря. Діти-школярі, вихідної допомоги немає, коли робота знайшлася б – хто знає? Орендувати дорого, без роботи-то. Мене ще й в чорний список домробітниць занесли. Вирішили сюди податися. Не проженеш, а, Юль?

Карина, згораючи від сорому, чесно розповіла все сестрі. Що не було багатого чоловіка і будинку. Шмотки і цяцьки? Так господарі постійно в роз’їздах, ось Карина і підгадує свої візити на батьківщину, позичаючи чужий одяг. Не було великих заробітків Анатолія, як не було і красивого життя.

– А від половини будинку-то чому відмовилася, дружина мільйонера? – піддражнила сестру Юля.

– Марку тримала. – гірко посміхнулася Карина. – Ти тільки не розповідай нікому. Сусідам скажу, що розорилися, ось і повернулися. Нехай краще цьому радіють, ніж пальцем показують і брехухою називають. А ми на ноги встанемо, будинок купимо. На твій не претендую – сама винна.

Юля ліниво гортала фотографії, переглядаючи аккаунт сестри. З боку простої людини, у Карини було не життя, а казка. Придумана казка, підкріплена знімками з чужого життя. Сама Юля вчинила так, як її попросила сестра: вона нікому нічого не сказала про ту брехню, якою всіх частувала Карина протягом довгих років. Але терпіти в своєму будинку сестру, її дітей і чоловіка, Юля втомилася.

Сама вона вигнати сестру не змогла. Але змогла зробити так, що Карина спішно зібрала речі, забрала сімейство і поїхала до мами в Сочі. Тітонька ще жива, але вирішила допомогти бідним родичам. Федір, з розносом пліток по натяку дружини, впорався на відмінно. Своячка і її чоловік з дітьми перетворили їх затишний будинок в справжню комуналку. Шум, гам, дитячі крики, лайка Карини з її чоловіком. Все це так нагадувало чоловікові його рідний будинок, що повертатися з роботи з кожним днем ​​йому хотілося все менше і менше.

– Це заради сім’ї! – рішуче зітхнув Федір на п’ятничних посиденьках з мужиками, і в фарбах розповів про реальне життя Карини в столиці. Смішки, якими нагороджували Карину односельці, стали ще зліше і голосніше. Дітей Карини стали задирати в школі, її дочка часто стала приходити додому в сльозах, а її син – з синцями, отриманими за відстоювання честі матері.

Чоловіка її вигнали з ферми, де він працював скотарем, за бійку. Хтось в запалі сварки почав уражати на тему його уявного мілліонерства. Карина з сім’єю поїхала. Життя Юлі повернулася в своє русло. Чоловік, улюблений син, дочка на підході. Провини перед сестрою Юля за собою не відчуває. Адже вона не змушувала Карину брехати і розказувати казки.

– Пожаліється Каринка тітці вашій, і втече квартира в її руки. – попереджають Юлю сусіди.

– Я не засмучусь, нехай. Головне, щоб мій будинок ніхто не чіпав. – флегматично відмахується Юля.