Все життя Таня була усім винна, а коли їй повідомили дiaгноз і стaдiю, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно

Коли Таня навчалася в 8-му класі в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми 15 років. Таня була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що і їй в сім’ї приділяли не таку уже й пильну увагу.

-Пятірку отримала? – байдуже вислуховувала мама, – Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання – головна праця школяра.

І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звісно ж зрозумілий факт. Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Альошкою. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.

-Так і має бути, – повчально зауважував батько, – дочка – перша помічниця по дому. Здавна так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Альошка – це інше. Син – це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг.

Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, наpoдила сина. І чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла по службі, почала отримувати і зарплату більше, ніж у нього.

-Ну всі жінки заради сім’ї стараються, – говорив чоловік, – я б не став жити з тобою, була б ти інша.

Тата одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама слабувала.

-Ти повинна допомогти братові, – дзвонила мама, – він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата.

І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків наpoдити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері.

-А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія – гроші, а Альошенькі стільки всього треба.

А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексу, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого. А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж зростав надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов.

А потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діагноз і стадію, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.

-Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалить такі гроші і що? А не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати?

-Я одружитися зібрався, відповів брат, – гроші на весілля відкладені. Ти давай, це тримайся.

-А як я буду жити? – влаштувала істерику мама, – Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама винна в усьому. Не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.

«Повинна, повинна, повинна», – дзвеніло у вухах у Тані. І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався. А Таня пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з хворобою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма.

І квартиру собі зняла, пішовши від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу нею, між іншим, заробленої троячки. Вони з сином взяли по квартирі з іпотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків. І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з Таниної роботи попросили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки.

Читайте також: Минув відведений мені максимум – чотири дні. Я не вмиpaла, а з апетитом лопала ковбасу і банани. Мені було добре. А лікарю було погано: вона нічого не розуміла

І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, хрeнoва сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила.

Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс на подив, порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борг. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи. Ця приказка мені подобається набагато більше.

А вам?

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram