Втомившись бути прислугою у власному домі, Яна зробила 3 речі, яких не очікував чоловік
Яна та Віктор жили разом уже п’ятнадцять років. Спочатку все було як у казці — квіти, романтика, спільні подорожі. Але роки минали, і Віктор дедалі більше поринав у роботу, а Яна почувалася самотньою домогосподаркою.
— Віть, може, сходимо кудись увечері? — якось запитала Яна.
— Вибач, люба, сьогодні важлива зустріч із клієнтами. Може, наступного разу, — відповів чоловік, не відриваючи погляду від ноутбука.
Яна зітхнула. «Наступного разу» не наставав уже кілька місяців.
Сьогодні вранці Віктор збирався на роботу й ніяк не міг знайти свою улюблену сорочку.
— Ян, ти знову не випрасувала мої речі? — роздратовано крикнув він.
— Вибач, учора цілий день прибирала, не встигла, — провинувато відповіла дружина.
— Гаразд, зійде й ця, — буркнув Віктор, хапаючи першу-ліпшу сорочку. — Тільки не забудь сьогодні все випрасувати. І вечерю приготуй нормальну, а не як учора.
Яна відчула, як усередині закипає образа. Але промовчала, як завжди. Коли Віктор повернувся з роботи, вечеря вже чекала на столі.
— Що це? — скривився чоловік, дивлячись у тарілку. — Знову якась дієтична гидота?
— Це корисний салат з кіноа, — пояснила Яна. — Ти ж сам просив готувати щось для схуднення.
— Так, але не таку ж гидоту! — Віктор відсунув тарілку. — Замов краще піцу.
Яна мовчки встала з-за столу й пішла телефонувати в доставку.
За кілька днів вона вирішила порадувати чоловіка й приготувала його улюблений борщ. Витратила півдня, щоб усе було ідеально.
— Віть, я борщ зварила, твій улюблений, — сказала вона, коли чоловік повернувся з роботи.
— Чудово, — буркнув той. — Тільки я зараз не голодний. Поїм пізніше.
Яна засмутилася, але виду не подала. Підігріла борщ за кілька годин.
— Любий, ти їстимеш?
— Та відчепись ти зі своїм борщем! — не витримав Віктор. — Я ж сказав, що не хочу! Краще б квартиру прибрала, вічно в тебе безлад.
До горла підступив клубок. Яна на емоціях вилила борщ у раковину.
Наступного дня вирішила зробити генеральне прибирання. Вимила все до блиску, фіранки випрала. Чоловік знову повернувся додому в поганому настрої.
— Що за сморід? — поморщився він з порога. — Ти що, цілий день хімією тут усе драїла?
— Я просто прибрала, як ти й просив, — тихо відповіла Яна.
— Ну то провітри хоч! — гаркнув чоловік. — І вечеря де?
Яна мовчки пішла на кухню розігрівати їжу.
Так минав день за днем. Яна намагалася догодити чоловікові, але той вічно був усім невдоволений. Та одного ранку чаша терпіння переповнилася. Віктор збирався на важливу зустріч і ніяк не міг знайти свою улюблену краватку.
— Яно! — заволав він. — Де моя синя краватка в смужку?
— Не знаю, — розгублено відповіла дружина. — Може, у шафі подивитися?
— Я вже все обшукав! — психанув Віктор. — Ти її кудись засунула, коли прибирала?
— Я не чіпала твої речі.
— Та ти просто нечупара! — не витримав чоловік. — Вічно все губиш! Жодного толку від тебе!
Яна відчула, як усередині щось обірвалося. Набридло вже п’ятнадцять років терпіти.
— Знаєш що? — сказала вона. — Ти правий. Від мене справді жодного толку.
Із цими словами Яна попрямувала до спальні. Віктор здивовано подивився їй услід.
За кілька хвилин Яна вийшла з валізою.
— Ти куди зібралася? — отетерів чоловік.
— Іду від тебе, — спокійно відповіла Яна. — Набридло бути твоєю прислугою.
— Що? Та ти з глузду з’їхала! — обурився Віктор. — А ну швидко постав валізу на місце!
Та Яна його вже не слухала. Вона рішуче попрямувала до виходу.
— Стій! — Віктор заступив їй дорогу. — Нікуди ти не підеш!
— Відійди, — тихо, але твердо сказала Яна.
— І не подумаю! — гаркнув чоловік. — Ти моя дружина і робитимеш те, що я скажу!
Яна мовчки дістала з кишені перцевий балончик і націлила чоловікові в обличчя.
— Ти що… — тільки й устиг видихнути ошелешений Віктор. Яна балончиком не скористалася. Обійшла його й попрямувала до дверей.
— Тварюка! — заволав Віктор їй услід. — Та я тебе…
Але Яна поспіхом покинула квартиру. Спустилася вниз і вийшла надвір. Глибоко вдихнула свіже повітря. Дістала телефон і набрала номер.
— Алло, Маш? Слухай, можна в тебе трохи поживу? Так, пішла від Вітьки… Ні, все нормально. Розкажу при зустрічі. Ти вдома? Чудово, я зараз приїду.
За годину Яна вже сиділа на кухні в Маші й розповідала про все, що сталося.
— Ну ти даєш! — захоплено вигукнула подруга. — Я завжди знала, що в тобі є стрижень. Молодець, що пішла від цього цапа!
— Знаєш, я сама від себе такого не очікувала, — зізналася Яна. — Але в якийсь момент просто зрозуміла, що більше так жити не можу.
— І правильно! — кивнула Маша. — Не можна дозволяти собою помикати. Ти ж не якась річ, а людина. Заслуговуєш на повагу.
Яна сумно всміхнулася:
— Та вже… Тільки от що робити далі, я поки не знаю. Грошей своїх у мене особливо немає, роботи теж. Я ж тільки на підробітках трохи перебивалася.
— Не переживай, — Маша підбадьорливо стиснула руку подруги. — Поживеш поки в мене, а там щось придумаємо. Може, на якісь курси підеш?
— Спасибі тобі, Маш, — розчулилася Яна. — Не знаю, що б я без тебе робила.
Наступного дня Яна вирішила піти в банк. Зняла всі гроші зі своєї картки й закрила спільний рахунок із чоловіком. Більше він не вказуватиме їй, як витрачати гроші.
Потім пішла до адвоката. Подала заяву на розлучення й вимагала поділити майно. Твердо вирішила отримати свою законну частку. Вони багато чого нажили за роки шлюбу. Поки адвокат оформлював документи, із кожним підписом Яні ставало все легше.
Потім вона виставила на продаж їхню спільну квартиру. Зв’язалася з рієлтором і дала оголошення про продаж. Чоловіка не попередила.
Коли Віктор дізнався, був у люті. Він зателефонував Яні й почав кричати в слухавку:
— Ти з глузду з’їхала? Як ти могла виставити нашу квартиру на продаж без моєї згоди?
— Це моя частка майна, Вітю, — спокійно відповіла Яна. — Я маю право нею розпоряджатися. Якщо хочеш залишити квартиру собі — викупи мою частку.
Звісно, від дружини Віктор такого не очікував. Думав, поістерить та повернеться. А вона он що вигадала!
— Але як же ми? — розгублено спитав. — Невже ти не повернешся?
— Ні, Вітю. Я починаю нове життя. І тобі раджу зробити те саме.
Із цими словами повісила слухавку.
Наступні кілька тижнів Віктор намагався зв’язатися з Яною. То благав її повернутися, то погрожував судом. Та жінка була непохитна. Зняла невелику квартиру й почала шукати нову роботу. Було нелегко після стількох років домашнього життя, але вона знала, що все зможе.
За місяць відбулося перше судове засідання щодо їхнього розлучення. Яна прийшла до суду впевненою та спокійною. Віктор, навпаки, був якимсь виснаженим і ніби розгубленим.
— Яночко, давай помиримося, — спробував він востаннє. — Я все усвідомив, я змінюся!
— Пізно, Вітю, — твердо відповіла Яна. — Я хочу рухатися далі. І тобі раджу тим самим зайнятися.
Суд ухвалив рішення про поділ майна. Яна отримала свою частку від продажу квартири та частину спільно нажитого майна.
Вона відчула, що нарешті вільна. Після суду Яна вирушила на співбесіду до великої компанії. Їй пощастило — її взяли на посаду менеджерки з роботи з клієнтами.
— Вітаю! — радісно вигукнула її подруга Маша, коли Яна поділилася гарними новинами. — Треба це відсвяткувати!
Минуло кілька місяців. Яна освоїлася на новій роботі й навіть отримала підвищення. Почала займатися фітнесом і навіть писати невеликі оповідання. Завжди мріяла, але ніяк не наважувалася. А тут повертається з роботи. Бачить — Віктор біля під’їзду вештається.
— Привіт, — ніяково сказав колишній чоловік. — Як ти?
— Чудово, — усміхнулася Яна. — А ти як?
— Нормально, — знизав плечима Віктор. Зробив паузу, а потім каже: — Слухай, Ян, я дуже сумую за тобою. Повертайся. Ну чого дурницями займатися.
Яна похитала головою:
— Вибач, Віть. У мене тепер нове життя, подобається тобі це чи ні.
— Але я змінився, Яночко! — вигукнув Віктор. — Я все усвідомив! Дай мені шанс усе виправити!
— Ні, Вітю, — твердо сказала Яна. — Ти не змінився. Ти просто не хочеш втрачати зручну домробітницю. Але я більше не гратиму цю роль.
Віктор розгублено дивився на колишню дружину й не впізнавав її. Перед ним стояла впевнена в собі, успішна жінка. Зовсім не та тиха домогосподарка, яку він звик бачити поряд.
— Прощавай, Вітю, — сказала Яна. — Сподіваюся, ти все-таки змінишся. Але вже без мене.
Розвернулася й пішла геть. А попереду на неї чекало багато цікавого. Нові проєкти на роботі, подорожі, може, навіть нові стосунки. Та найголовніше — вона нарешті була вільною і щасливою.
