“Ви ніколи не будете бабусею!”: Галина Степанівна стояла на одній нозі в міському автобусі, а незнайома дівчина сипала на неї пpoкльони

Щасливий – нещасливий день

– Ви не тікайте від мене! Від правди не втечете! І знайте, ви ніколи не будете бабусею!

Галина Степанівна стояла на одній нозі в міському автобусі і разом з усіма пасажирами вислуховувала звинувачення від молодої незнайомої дівчини. Вона стояла на сходинці, тісно притиснувшись до дверей, і сварила Галину Степанівну голосно, аж пронизливо, так, що всі пасажири, раніше невдоволені комфортним перевезенням, нараз замовкли.

І дітися нікуди, і казати нема чого. Ну пeкло якесь настало ще зранку для п’ятдесятилітньої директорки бібліотеки. Почалося з того, що вранці її єдиний син, тридцятирічний Роман, заявив, що збирається залишати школу, де вчителював, і буде їхати до Англії на заробітки.

– І чого тобі ще треба? – бідкалася жінка. – Хата – повна чаша, дякувати татові-бізнесмену. Ну, не вдався ти в батька, не маєш нахилу до комерції, але ж став хорошим учителем. Маєш повагу в колег, пошану від батьків, любов від учнів, оце хіба що женитися треба.

Галина Степанівна вже втомилася і просити, і сварити сина. Не хоче сім’ю заводити, хоч ти плач. І та дівка не така, і та – сяка. Заходився, доперебирався, що й перебирки поперебирали. Он в друзів діти вже школярі, а йому навіть не в голові, що батьки онуків чекають – не дочекаються.

На роботу жінка прийшла стривожена. Хоча відвідувачів сьогодні майже не було, крім двох дівчат-студенток, бо ж дощ лив, наче небо розперезалося, Галина Степанівна не могла заспокоїтися.

– Оце поїде, то вже його побачиш! Точно не одружиться, бо за тим кордоном, за роботою, люди світу не бачать, не те, що одне дного.

– Не відпущу! – твердо вирішила, замикаючи кабінет. – Добре, що хоч парасольку з дому прихопила.

Йдучи до зупинки, Галина Степанівна готувала текст розмови з сином, знаючи, що він уже вдома.

– Мабуть, знову у своєму комп’ютері сидить, – злилася. – Як час злетів! Ще недавно хлопчаком бігав м’яча на майданчику. Студентом був старанним, вдумливим, не соромно було на батьківські збори їздити. А скільки дівчат біля нього звивалося! Кожна була б щасливою за доброго, красивого, розумного, забезпеченого одинака заміж вискочити. А тут наче хтось поробив.

– То точно пороби, чи ж заздрість людська та очі недобрі, – ледь вголос не прохопилася жінка, заходячи до салону автобуса.

Вона ще раз глянула на дівчину, яка до неї апелювала, і щоб не «зірватися», застосувала свій метод, який завжди допомагав у критичних ситуаціях. Вона наче усунулася і збоку подивилася на ситуацію, не приймаючи слів до серця.

Читайте також: Олег до матері все не їхав, невістку приховував. Сина новонародженого в лікарні кинув, доньок – сусідці віддав і прилетів, коли припекло

– Світловолоса, з голубими очима і повними вустами, гарної фігури дівчина. Чиясь дитина, – подумала Галина Степанівна. – Одягнена скромно, але зі смаком, годинник на руці – вміє час цінувати. А мова чиста, мабуть, в школі добре вчилася. Емоційна, та, певно, справедлива. А сумочка, цікаво, яка в неї сумочка? – старалася розгледіти між пасажирами.

– Ви ніколи не будете бабусею! – донеслося до вух Галини Степанівни. І раптом щемно-солодка хвиля розлилася по її гpyдях, зіниці збільшилися і вона відчула, як усмішка на обличчі переростає в невимовне щастя, що заполонює усе її єство.

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА, м. Чортків

За матеріалами видання “Наш День

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram