Весілля Насті мало стати подією десятиліття. Принаймні так вона казала всім, включно зі своєю «найкращою» подругою Катею.
Настя вибирала кожен відтінок серветок місяцями, але головною її пристрастю були квіти. «Тільки живі півонії, Катю! Вони мають пахнути ранковою росою і розкішшю», — повторювала вона щодня.
Катя посміхалася, кивала, а всередині в неї все кипіло. Вона не могла пробачити Насті, що та виходить заміж за Олега — чоловіка, на якого Катя сама поклала око ще в університеті. «Роса і розкіш? — думала Катя. — Ну, я влаштую тобі справжній “гербарій”».
За тиждень до свята Катя, яка зголосилася допомогти з флористикою (бо мала «зв’язки»), скасувала замовлення в елітному бутику. Замість цього вона відправила запит на склад дешевого декору.
— Ви впевнені? — перепитав менеджер складу. — П’ятсот метрів пластикових гірлянд і дві тисячі латексних гвоздик? Вони… ну, вони дуже специфічно виглядають.
— Я професійний декоратор, — відрізала Катя. — Це новий тренд «еко-пластик». Доставляйте прямо в ресторан о шостій ранку в день весілля
Коли Настя в білосніжній сукні залетіла в банкетну залу за дві години до церемонії, вона спочатку заціпеніла. Замість тонкого аромату квітів у повітрі стояв стійкий запах гуми та свіжого клею.
— Це що… — голос Насті здригнувся. Вона підійшла до центральної арки й торкнулася пелюстки. Та відгукнулася характерним скрипом дешевого пластику. — Катю! Катерино, йди сюди негайно!
Катя вийшла з-за колони, тримаючи в руках келих з максимально безневинним обличчям.
— Сонечко, ти вже тут? Подивися, яка краса! Це ж вічність! Вони ніколи не зів’януть, прямо як ваша любов.
— Ти з глузду з’їхала? — Настя задихалася від обурення. — Вони виглядають як декорації до дешевого фільму! Чому вони блищать? Чому ця гвоздика має колір кислотного фламінго? Де мої півонії?!
— Настю, не кричи, ти зіпсуєш макіяж, — спокійно відповіла Катя. — Зараз півонії — це моветон. Світ переходить на багаторазове використання. Ти знаєш, скільки води витрачається на вирощування живих квітів? Я врятувала планету заради твого свята!
— Ти врятувала свій гаманець, а не планету! — вигукнула Настя, вказуючи на стіл молодят, де красувався величезний кактус із пінопласту, прикрашений блискітками. — Це що? Це теж символ нашого майбутнього життя? Гострий і несправжній
На шум прибіг наречений, Олег. Він глянув на арку, потім на Катю, потім на Настю, яка вже починала плакати.
— Катю, це якось не зовсім те, про що ми домовлялися, — обережно мовив він.
— О, і ти туди ж! — Катя сплеснула руками. — Я ніч не спала, розправляла кожну пластикову пелюстку педикюрними ножицями, щоб вони здавалися натуральними! Ви невдячні! Ці квіти переживуть нас усіх!
— У тому-то й проблема! — кричала Настя. — Я не хочу, щоб на моїх фотографіях було видно шви від лиття пластмаси! Подивися на ці листки — на них навіть задирки від форми залишилися! Ти навмисно це зробила! Ти завжди заздрила моєму смаку!
— Твоєму смаку? — Катя нарешті скинула маску доброї подруги. — Твій смак — це все дороге і пафосне! А я хотіла додати сюди трохи практичності. Після весілля ти зможеш продати ці гірлянди в ритуальну службу або прикрасити ними паркан на дачі! Хіба це не геніально?
— Геть! — прошипіла Настя, вказуючи на вихід. — Забирай свій пластиковий рай і йди геть! Щоб я тебе не бачила ні на церемонії, ні в житті!
— Добре! — вигукнула Катя, хапаючи одну з пластикових композицій. — Але пам’ятай: мої квіти б вистояли навіть у шторм, а твої півонії загнуться через три години від спеки! Як і твоє терпіння!
Катя гордо вийшла, тягнучи за собою хвіст із штучного плюща, який зачепився за її туфлю. У залі запала тиша. Настя впала на стілець, закривши обличчя руками.
— Що нам робити? — прошепотів Олег. — До весілля година.
І тут до зали заглянув менеджер ресторану.
— Пані Насте, тут приїхала вантажівка з фірми «Квітковий Рай». Кажуть, ви замовляли термінову доставку півоній сьогодні на ранок, але якась пані по телефону намагалася її скасувати.
На щастя, наш шеф-кухар побачив ті пластикові кактуси на задньому дворі й зрозумів, що сталася помилка. Він особисто зателефонував власнику бази й підтвердив замовлення.
Настя підняла голову. Очі її засяяли.
— То вони тут? Справжні?
Через сорок хвилин зала наповнилася неймовірним ароматом живих квітів. А Катя, сидячи в кафе навпроти, з люттю спостерігала через вікно, як робітники викидають її «вічні» шедеври в сміттєвий контейнер.
План зіпсувати весілля провалився — виявилося, що справжня краса (і хороша служба доставки) завжди перемагає дешеву імітацію.
Катя сиділа за столиком кав’ярні, стискаючи в руках паперове горнятко з остиглою кавою. Її погляд був прикутий до парадного входу ресторану.
Коли вона побачила, як флористи розвантажують оберемки ніжно-рожевих півоній — тих самих, справжніх, живих — її пальці з хрускотом зім’яли стаканчик.
— Ну ні, Настю, так просто ти не відбудешся, — просичала вона собі під ніс. — Якщо я не змогла вбити твою естетику пластиком, я вб’ю твою репутацію правдою.
Вона дістала телефон. В її галереї зберігалися скріншоти замовлення тих самих «еко-пластикових» квітів, але підправлені у фоторедакторі так, ніби це Настя сама вимагала найдешевший варіант, щоб «зекономити на гостях і витратити гроші на дорогі туфлі».
Катя вже готувалася натиснути кнопку «опублікувати» в спільному чаті всіх запрошених, як раптом двері ресторану відчинилися, і на поріг вийшов Олег.
Він виглядав розгубленим. Замість того, щоб бути поруч із нареченою, він нервово ходив туди-сюди, розмовляючи по телефону. Катя відчула свій шанс. Вона швидко привела до ладу зачіску, стерла з обличчя вираз злості й попрямувала до нього.
— Олеже! — вона покликала його м’яким, майже співчутливим голосом. — Я все ще тут… Не можу повірити, що Настя так зі мною вчинила. Я ж хотіла як краще.
Олег зупинився і повільно опустив телефон. Його обличчя було блідим.
— Катю, зараз не найкращий час. Настя в істериці, декоратори ледь встигають, а тут ще й…
— А тут ще й ти зрозумів, на кому вона насправді зосереджена? — перебила вона, підходячи ближче. — Подивися, вона влаштувала скандал через квіти. Їй байдуже до почуттів друзів, їй байдужі твої витрати. Вона хоче лише картинку для соцмереж. Ти впевнений, що хочеш прожити життя з людиною, для якої аромат пелюсток важливіший за відданість подруги?
Олег зітхнув, дивлячись кудись повз неї.
— Вона просто перфекціоністка, Катю.
— Ні, Олеже, вона егоїстка. Знаєш, чому я принесла ті квіти? Бо я знала, що вона почне вимагати найдорожче в останню хвилину, щоб перевірити твою любов грошима. Я хотіла показати тобі її справжнє обличчя до того, як ти скажеш «так».
В цей момент з дверей вибігла дружка Світлана.
— Олеже! Де тебе носить? Пора починати, гості вже сідають! О… Катя? Ти ще тут?
— Я вже йду, Світлано, — холодно відповіла Катя. — Але передай нареченій, що пластик принаймні не в’яне від першого ж протягу. Чого не скажеш про її щирість.
Церемонія почалася. Катя не пішла. Вона стояла за деревом у парку, що прилягав до тераси ресторану, і спостерігала. Музика скрипок розливалася повітрям, гості захоплено зітхали, коли Настя, схожа на казкову німфу, йшла до вівтаря, всипаного справжніми пелюстками.
Кожне «так» відлунювало в серці Каті як особиста поразка. Вона чекала, що от-от щось піде не так. Можливо, Настя спіткнеться? Можливо, півонії викличуть у когось алергію? Але все було ідеально.
Раптом до неї підійшов офіціант, який виносив порожні коробки до смітників.
— О, ви та пані, що замовляла ті… ем… вічні квіти? — спитав він з ледь помітною усмішкою.
— Так, і що з того? — огризнулася вона.
— Та нічого. Просто наречена просила передати вам це, якщо ви ще не пішли. Вона побачила вас із вікна гримерки.
Він простягнув їй невелику подарункову коробку, яку зазвичай дарують гостям на згадку — «бонбоньєрку». Катя тремтячими руками відкрила її. Всередині лежала одна-єдина штучна троянда з тієї самої «кислотної» партії та маленька записка:
«Дорога Катю. Дякую, що нагадала мені: все фальшиве рано чи пізно опиняється на смітнику. Залиш цей екземпляр собі — він ідеально пасує до твоєї “щирості”. Настя».
Катя відчула, як кров ударила в голову. Вона хотіла розірвати записку, кинути ту пластикову квітку в обличчя офіціанту, але той уже пішов. На терасі ресторану пролунав гучний вигук «Гірко!», і сотні людей вибухнули аплодисментами.
Вона глянула на свою пластикову троянду. У світлі вечірніх ліхтарів вона виглядала ще потворніше — грубі краї, неприродний блиск, хімічний запах. Це була її перемога, перетворена на ганьбу.
Катя зрозуміла: вона не просто не зіпсувала весілля, вона зробила його легендарним. Тепер Настя роками розповідатиме історію про «божевільну подругу з пластиковим кактусом», збираючи лайки та співчуття.
Катя кинула коробку в урну і попрямувала до виходу з парку. Вона йшла швидко, стукаючи підборами по асфальту, і з кожним кроком відчувала, як навколо неї замикається вакуум самотності.
Вона хотіла бути головною героїнею драми, а стала лише неприємним епізодом, який усі захочуть забути разом із запахом дешевої гуми.
А в ресторані тим часом Настя сміялася, вдихаючи аромат справжніх півоній, і жодного разу більше не згадала про ту, що намагалася замінити життя пластмасою. Весілля тривало, і воно було справжнім — до останньої пелюстки.
Галина Червона
