Оксана Миколаївна працювала вчителькою історії в селі. Серйозна, розумна.
Робота, дім, сім’я, все як у всіх. Троє дітей вже подорослішали. Порозліталися у різні сторони. У кожного навчання у різних країнах.
З чоловіком ніби і живуть разом, але якісь і чужі стали.
Чоловік і в молоді роки не був помічником, а тепер і тимбільше.
Якось подружка приїхала з Італії і надихнула своїми розповіддями, їй захотілося щось теж у житті змінити.
Вона знала, що хоч Італія і романтична країна та наші жінки туди їдуть не з легкої долі.
Гроші потрібно завжди.
Розпитавши все в подружки, вирішила зібрати чемодани. І рушила у нове невідоме життя.
Автобус віз до Кракова в аеропорт. Вдивляючись у вікно, серце стукає, бо ніколи далеко не їздила. Вона далеко не їздила, тим більше не літала.
Як вона все це подолала, запитувала себе. Автобус віз трасою з багатьма розгалуженнями десь вдалечінь.
Прилетівши у Тревізо, тільки вміла запитати: -Автобус ту Местре???
Та добрі люди направили, ще по опису подруги, попала до свого житла, де знімала невеликий кусочок кімнати, тобто диван.
Та робота на яку вона їхала вже була зайнята, так буває. То ж їй допомогли знайти прибирання у домі перестарілих.
Чотири години вона працювала а решту вільного часу присвятила вивченням мови, на диво їй це вдавалося легко.
Так, з часом вона попала на роботу до сім’ї знаменитого професора та його дружини. Офіційно вона була його компанйонка.
Йому 94. Оксана і прибирала, і прасувала, і готувала їсти, і носила речі у хімчистку, виконувала різну роботу, важку і легку.
Так вона і познайомилася з Бернардо, це був син професора. Побачивши його, серце якось по-особливому застукотіло. Погляди щораз більше зустрічались.
Ну а погляд у нього як у справжнього гарячого італійця, зачепив її душу. Закрутив як на дитячій гойдалці. Свій погляд вона швиденько опустила, але на гачок попала.
Автор: Весняна
