Нічний Київ за вікном кабінету на 42-му поверсі нагадував розсипані діаманти на чорному оксамиті. Але для Сергія ці вогні зараз виглядали як мішені. Він повільно прокрутив у руці важкий кришталевий стакан. Лід давно розтанув, перетворивши елітний напій на щось водянисте й позбавлене смаку. Такою ж ставала і його доля.
На дубовому столі лежав звіт, написаний ціною людських життів.
— Сорок мільйонів, — прошепотів він сам до себе. — Сорок мільйонів доларів, які просто випарувалися в цифровому ефірі.
Сергій не був новачком. Його компанія «Альта-Груп» була фінансовим хребтом для багатьох тіньових гравців. Він знав, як ховати хвости, як «мити» брудні потоки й перетворювати їх на чисті інвестиції в нерухомість. Але крипторинок виявився підступнішим за будь-якого податкового інспектора. Один різкий обвал — і гроші Віктора «Птаха» Соколова зникли.
Птах отримав своє прізвисько через дивну звичку: він ніколи не кричав. Він дивився на співрозмовника зверху вниз, ніби з великої висоти, а потім стрімко «пікірував», знищуючи все, що було дорого людині. Тиск був фінансовий і моральний — і зрештою людина сама благала про єдиний вихід.
Двері кабінету прочинилися без стуку. Увійшла Еліна. Вона була вдягнена в шовкову сукню кольору нічного неба, яка коштувала більше, ніж річний бюджет невеликої школи.
— Сергію, ти пахнеш розпачем, — промовила вона, ставлячи свою дорогезну брендову сумочку прямо на злощасний звіт. — А розпач — це дуже поганий парфум для чоловіка мого рівня.
Сергій підняв на неї важкий погляд: — Еліно, не зараз. У мене діра в балансі розміром з Маріанську западину. Птах прийде за звітом у понеділок. Ти розумієш, що це означає?
Вона підійшла ближче, обійшла стіл і сіла прямо на його край, відкривши довгі, ідеально засмаглі ноги. — Це означає, що ти програв, любий. Але програш — це лише можливість переглянути правила гри.
Вона нахилилася до його вуха, і аромат її парфумів — суміш ванілі, шкіри та металу — на мить затьмарив його розум. — Птах знає про дірку. Більше того, він її чекав.
Сергій відсторонився, відчуваючи, як у грудях починає закипати гнів, змішаний зі страхом. — Звідки ти…
— Ой, перестань, — Еліна закотила очі й почала розглядати свій манікюр. — Ти справді думав, що я з тобою лише через твої нудні лекції про хедж-фонди? Птах платить мені за те, щоб я була твоїм «затишним тилом» уже два роки. Я — його очі в твоїй спальні, Сергію.
Ці слова вдарили болючіше, ніж якби Птах особисто зламав йому ребра. Жінка, якій він купував квартири в Монако і діаманти, від яких сліпли офіціантки, була просто «аудитором» від мафії.
— Ти… ти підла натура, Еліно, — видихнув він.
— Я — бізнес-леді, — спокійно виправила вона. — І зараз я пропоную тобі угоду. Птаху не потрібні твої жалюгідні залишки грошей. Йому потрібна твоя мережа підставних компаній, через які проходять державні тендери на будівництво доріг. Підпиши папери на передачу прав власності мені — як «незалежному інвестору» — і Птах дозволить тобі піти. Живим. Навіть з невеликим чеком на дорогу.
Сергій засміявся, і цей сміх був схожий на хрускіт сухого гілля. — Переписати на тебе все? Десять років мого життя, моїх зв’язків, моїх нервів? І ти станеш новою королевою тендерів під крилом Птаха?
— Саме так. Погоджуйся, Сергію. У Птаха дуже гострі пазурі. Він не любить чекати.
Сергій подивився на неї. В її очах не було ні краплі жалю. Тільки холодний розрахунок. У цей момент у його голові клацнув перемикач. Він зрозумів: щоб перемогти хижака, треба стати вірусом.
— Добре, — сказав він, раптово заспокоївшись. — Я підпишу. Але зустріч має бути особистою. Я хочу побачити Птаха і почути від нього, що я вільний.
Через два дні вони зустрілися в ресторані «Гніздо» — закритому закладі для тих, чиї імена не з’являються в пресі, але чиї рішення змінюють курс валют. Птах сидів на чолі столу. Йому було під шістдесят, але він виглядав як висушена сталь — жодного зайвого грама жиру, жодної зайвої емоції на обличчі.
— Сідай, Сергію, — голос Птаха нагадував шелест сухого листя. — Не треба цих скорботних облич. Гроші — це лише папір. Ти просто не впорався з вітром, буває.
Еліна сиділа праворуч від нього, вже не приховуючи своєї приналежності. Вона дивилася на Сергія з легкою зневагою, як на колишнього співробітника, якого звільнили за профнепридатність.
— Я приніс документи, — Сергій поклав на стіл товсту папку. — Все готово. Компанії, ліцензії, рахунки. Еліна тепер — повноправна господарка «Альта-Груп».
Птах ледь помітно кивнув своєму юристу, який почав швидко переглядати папери. — Розумний хлопчик. Знаєш, Сергію, я завжди цінував у тобі цю здатність — вчасно здаватися. Це ознака високого інтелекту.
— Дякую, Вікторе, — Сергій взяв келих вина. — Але перед тим, як ми закриємо цю справу, я хочу підняти тост. За вірність. Це така рідкісна риса в нашому світі, чи не так?
Еліна примружилася. Птах підняв свій келих, на його губах з’явилася тінь посмішки. — За вірність.
У цей момент телефон Птаха, що лежав на столі, завібрував. Потім ще раз. І ще раз. Віктор незадоволено насупився й глянув на екран. Його обличчя почало змінювати колір — від блідо-сірого до багряного.
— Що це? — прохрипів він.
На екрані були фотографії. Дуже якісні, професійні знімки. На них була Еліна. Але не з Сергієм. І не з Птахом. Вона була в обіймах Артема — єдиного сина Птаха, спадкоємця його імперії, якого батько оберігав більше, ніж свої мільярди.
На наступних фото були скріншоти переписки. «Твій старий скоро здохне від своїх болячок, Артеме. Ми перепишемо все на мене, а потім я стану твоєю дружиною. Будемо правити разом», — писала Еліна.
У ресторані запала така тиша, що було чути, як працює кондиціонер. Еліна зблідла так, що її шкіра зрівнялася за кольором з білою скатертиною.
— Вікторе… це фейк… це підстава! — закричала вона, але її голос зірвався на писк.
Птах повільно перевів погляд з телефону на неї. В його очах більше не було холоду. Там була чиста, концентрована ненависть.
— Підстава? — тихим голосом запитав Сергій, відпиваючи вино. — Ні, Еліно. Це і є та сама вірність, про яку я говорив. Ти ж казала Артему, що Птах — «старе опудало», яке заважає вам жити? Я просто допоміг вам обом знайти один одного. Артем завжди був слабким на гарних жінок, а ти — слабкою на велику владу.
Сергій дістав свій другий телефон і поклав його на стіл. — Вікторе, там ще є аудіозаписи. Вона обговорювала з твоїм сином дозування твоїх серцевих препаратів. Виявилося, Артем готовий на все заради такої “феї”.
Птах важко дихав. Він подивився на сина, який щойно увійшов до залу, побачив батька й заціпенів.
— Ти думаєш, це тебе врятує? — просичав Птах, дивлячись на Сергія. — Ти все одно втратив компанію. Ти — банкрут!
Сергій посміхнувся. Тепер це була посмішка людини, яка щойно виграла в лотерею життя. — Вікторе, ти уважно дивився додатки до договору? Та папка, яку ти щойно підписав… Еліна тепер власниця компанії, це правда. Але в статуті «Альта-Груп» є один пункт, який я вніс сьогодні вранці. У разі зміни власника всі активи компанії миттєво переходять у заставу під кредит, виданий моїм швейцарським партнерам. А кредитор — я.
Він встав, поправив піджак і подивився на годинник. — Гроші, які ти думав забрати у мене, уже на моєму рахунку в Сінгапурі. Компанія, яку отримала Еліна, — це пуста оболонка з боргами на сто мільйонів. А твій син… ну, я думаю, у вас буде довга і неприємна сімейна розмова.
Птах хотів підвестися, але біль у грудях змусив його знову сісти. Він глянув на сина, потім на Еліну, яка вже намагалася непомітно вислизнути до виходу.
— Стояти! — гаркнув Птах своїй охороні.
Сергій пройшов повз них, не озираючись. Він знав, що Птах не вб’є його прямо зараз — у нього занадто багато проблем у власному домі. А завтра Птаха чекає візит прокуратури. Сергій не просто забрав гроші, він анонімно передав копії всіх “пральних” схем Птаха відповідним органам.
Приватний термінал аеропорту зустрів його тишею. На пероні стояв легкий бізнес-джет. Біля трапу його чекала жінка в простому кашеміровому пальті. Наталя. Його дружина, яку він роками тримав у тіні, подалі від брудних ігор. Всі думали, що вони розлучені, що він її покинув заради Еліни. Це була найкраща інвестиція в безпеку.
— Ти встиг? — запитала вона, подаючи йому руку. — Так. Птах тепер у клітці, яку сам і змастив маслом. А Еліна… ну, вона завжди хотіла бути в центрі уваги. Тепер вона отримає таку увагу від Птаха, якої не побажаєш і ворогові.
Сергій зайшов у салон літака. Він відчув неймовірну легкість. Сорок мільйонів, борги, коханки — все це залишилося там, внизу, під шаром хмар.
— Куди ми летимо? — запитала Наталя, коли літак почав розбіг. — Туди, де нас ніхто не знає під прізвищем. Ми починаємо гру з чистого листа. Тільки цього разу, — він глянув на свої руки, які більше не тремтіли, — ми самі будемо писати правила.
Літак відірвався від землі, і Сергій вперше за багато років заснув спокійним сном. Він знав: великі гроші люблять тишу, а великі борги завжди платять ті, хто думає, що вони найрозумніші.
