– Не час зараз про дітей думати. Ми це вже сто разів обговорювали, – обурювався Сергій, – скільки можна? У мене бізнес ледве на плаву тримається, того й гляди, все рухне.
– Але я не дівчинка, 33 роки вже, коли народжувати-то? Ще почекаємо, а там і клімакс не за горами, Сергію.
– Я взагалі, якщо хочеш знати, нових дітей не хочу. Мені 45, дитина до школи піде, буде вже за 50. І навіщо йому такий старий батько? Якщо щось не подобається, я вже говорив, шукай собі когось молодшого, хто готовий заводити дітей!
Світлана лише зітхнула. Проблем у бізнесі її співмешканця дійсно вистачало, відкритий пункт видачі замовлень особливого прибутку не приносив. Та ще й конкуренти регулярно влаштовували проблеми з напливом невикуплених товарів.
Другий бізнес, торгівля м’ясом, теж цього року терпів збитки. Загалом, законна підстава нервувати в Сергія дійсно була. А тут ще вона зі своїми розмовами про дітей.
Взагалі з Сергієм вони не були розписані, хоча вже три з половиною роки називали одне одного чоловіком і дружиною.
Світлана легко ладнала з пасинком, двадцятирічним Дмитром. З батьком він жив з 12 років і був цією обставиною цілком задоволений.
З матір’ю у Дімки теж були хороші стосунки. У неї склалася нова сім’я, де підростали ще двоє дітей.
Світлану в цій сім’ї прийняли як рідну. Ось тільки Сергій все не хотів офіційно оформлювати стосунки. Хоча в них би і спільний бізнес, і спільна дача, куплена в складчину.
Жили в квартирі Сергія. Син його пару місяців тому від них з’їхав у куплену йому ще до повноліття квартиру. Загалом, всі умови, щоб виховувати дитину, були.
Та й грошей їм, насправді, вистачало. Просто Сергій був схильний даремно панікувати.
Мати й сестра її співмешканця наполягали на тому, щоб Світлана народжувала. Мовляв, Сергій примириться з обставинами і нарешті оформить стосунки як належить.
А він, варто було завести розмову про дітей, тут же впадав у істерику. І жодні доводи тут не діяли.
Взагалі її Сергій був схильний до паніки. Наприклад, на світанку їхніх стосунків він не рідко боявся, що Дімка не прийме мачуху. Але вони швидко поладнали і стали хорошими друзями.
Взагалі їхнє життя за ці роки було практично безхмарним. За винятком питання про дитину.
Вона навіть думала про те, щоб сходити з ним до психолога після одного такого скандалу. А потім несподівано дізналася, що при надії.
До четвертого місяця Світлана зберігала мовчання. На щастя, жодних лякаючих симптомів у неї не було, обійшлося без токсикозу тощо.
А в 16 тижнів перед сном дитина вперше заворушилася. І Світлана не змогла стримати радості.
– Сергію, дай руку, – прошепотіла вона, – дивись, вперше заворушився, відчуваєш?
– Що там у тебе ворушиться? – спитав Сергій і тут же відчув слабкий удар зсередини її живота. – Це що взагалі таке?
– Дитинка, Сергію, у нас буде дитинка, – просяяла Світнала. – Ось, вперше заворушилася.
– Ти з глузду з’їхала? Звідки взагалі дитина, ми ж …? – кричав Сергій. – Не потрібна мені жодна дитина, іди до лікаря або що там на цьому терміні можна робити. Жодних немовлят у цьому домі не буде, і не мрій.
– Сергію, ну ти чого так розлютувався, – спробувала обійняти його за плечі Світлана, – це просто дитинка. Мені вже народжувати пора, усі терміни вийшли, отже, до лікаря я не піду. Лікарі кажуть, взагалі диво, що все так склалася.
– Ні, – зіскочив з ліжка Сергій і забігав по кімнаті, перекинувши стілець, – ти все знала, і мені не сказала. Ти брехала!
– Та я сама дізналася на третьому місяці, отже, невеликий обман. А потім, я вибирала час вдалий, щоб сказати. – Виправдувалася Світлана.
– Вибрала, – огризнувся Сергій, – взагалі відмінно. Мені завтра виїжджати в рейс за товаром. А я тепер ніч не засну, буду думати, як і що робити. Дякую тобі велике, Світлано.
– То що з дитинкою? – Побачивши, що чоловік заспокоївся, спитала Світлана.
– Нічого з твоєю дитиною. Народи, там подивимося. Мало що ще може трапитися, – втомлено буркнув Сергій.
Наступного дня він поїхав, а Світлана поділилася радісними новинами з матір’ю і сестрою свого майже законного чоловіка.
– Ой, Світланко, як добре, що ти все ж наважилася, – раділа Марія Петрівна, мати Сергія, – так хочеться з немовлятком попеститися. На Таньку-то вже надії немає, – кивнула вона на старшу доньку.
– Добре, якщо буде дівчинка, – мрійливо промовила Тетяна, – я вам костюмчиків нав’яжу гарненьких, пряжі треба тільки докупити.
– Та поки невідомо, Тань, але скоро на УЗД усе скажуть, – стривожено відповіла сестрі чоловіка Світлана.
– А що Сергій, дуже ревів, – спитала Марія Петрівна, – у нього ж пунктик на дітях, ти знаєш.
– Ревів, але начебто заспокоївся, – відповіла Світлана. – Я сподіваюся, пройде це в нього.
На деякий час Сергій дійсно заспокоївся.
Але, у міру зростання живота у співмешканки, його нерви почали здавати. Все частіше зазвичай спокійний чоловік перетворювався на справжнього істерика.
А ще він почав увечері випивати. І це тривожило Світлану навіть більше, ніж його реакція на звістку про дитину.
У день УЗД Світлана попросила Сергія піти з нею. Жінка сподівалася, що вид дитини на моніторі якось вплине на його ставлення. Пробудить батьківські інстинкти.
Але Сергій просто вирячався в екран. А коли почув, що буде хлопчик, тихо вилаявся.
З УЗД вони вийшли мовчки. Додому Сергій привіз Світлану на машині. Вони увійшли в квартиру. Світлана почала сидячи стягувати взуття. Сергій пройшов у кімнату. І раптом почав руйнувати все навколо. Полетіли посуд з шафи, стіл і стільці.
Світлана вп’ялася в стіну передпокою. А з кімнати доносилися крики Сергія:
– Ну хто тебе просив саме зараз дитину заводити? Що, іншого часу не було чи можливості? Ну чому саме я? Це ж неможливо, нестерпно! Ти взагалі плювати хотіла на чужий погляд. А я в бізнесі все тягну з останніх сил просто! Нам би економити, витрати зменшити. А ти заявляєш про дитину! Скажи-но мені, Світлано, тебе взагалі коли-небудь слово “ні” зупиняло? Я ж сто разів говорив, що не хочу дітей. Взагалі, зовсім. Мені виховання Дімки вистачило, і ночей безсонних, і лікарняних з лікарями, і всього іншого. Я більше не хочу через це проходити.
– Сергійку, але я ж не спеціально. І взагалі, діти – це щастя. Ми впораємося. І з бізнесом усе вирішиться, не хвилюйся. Зате в нас уже дитятко буде.
– Світлано, – Сергій показався у прорізі дверей, – ти не розумієш? У дитини є всі шанси рости в злиднях. Причому це не гіпербола. Наші справи зовсім погані. Ти зараз мені взагалі не допомагаєш. Довелося найняти приймальницю. Але мені абсолютно нічим їй зараз платити. І виглядають усі твої витребеньки з народженням дитини просто як спроби мене добити, загнати в ще більші проблеми. У тебе ж свого нічого немає! Ти хоч думала, що буде, якщо я цю дитину не визнаю? Поїдеш за місцем прописки в своє глухе село? Приймуть там тебе, з нагуляним-то дитям?
Світлана закрила обличчя руками. Про це вона взагалі намагалася не думати. У її родині один той факт, що Сергій не одружився з нею, вже був ганьбою.
А вже народити дитину поза шлюбом – та її батько й на поріг не пустить, відправить туди, де немовля нагуляла.
– А от ти подумай про це добре. Може й думка яка народиться. Я вважаю момент зараз не для народження дітей. Це вже точно, – продовжував Сергій трохи заспокоївшись. – Тут ти вже сама вирішуй. Я пропоную тобі такий варіант. Залишай дитину в пологовому будинку, раз щось робити пізно. Пиши відмовну, і я тебе прийму назад. Якщо ні, можеш хоч зараз йти. Ніхто не тримає. Але визнавати твою дитину я не планую.
– Та як же, Сергію, – закричала Світлана, – ми ж стільки разом, я тебе чоловіком вважала. А ти ось так зі мною і нашою дитиною чиниш.
– А я попереджав тебе. Говорив, що мені дитина не потрібна. Але хто слухав. Світлано, я тобі хоч раз обіцяв одружитися?
– Ні, – знітилася жінка, – але як же, мене й рідні твої люблять, і Дімка.
– Та вони кого завгодно полюблять, якщо треба буде. А ти собі вже настроїла повітряних замків, так? Надумала, що майже дружина? Отже, Світлано. Якщо бізнес рухне, ні з чого мені буде навіть частку твою виплатити. І будемо ми виживати кожен за себе. Я б на твоєму місці про це думав, а не про те, який конверт купувати, рожевий чи блакитний. Загалом, вибирай, я тобі свою пропозицію озвучив. Хочеш залишитися зі мною – дитини бути не повинно.
Світлана лише мовчки кивнула. Решту тижня вона прожила в домі Сергія. Потім розповіла все його матері й сестрі.
Ті запропонували пожити з ними, поки Сергій не опам’ятається. Але час ішов, наближалася дата появи сина. А чоловік не поспішав визнавати свою помилку.
Та й його родички вже явно напружувалися від присутності Світлани. Пенсії Марії Петрівни і заробітку Тетяни на трьох явно не вистачало.
– Світлано, а куди ти після народження з дитиною підеш, – спитала її якось ввечері сестра Сергія, – до себе поїдеш?
– А сюди не можна буде повернутися?
– Вибач, але ні, ми й так допомагали, скільки могли. Але з немовлям тут і взагалі буде не розвернутися. Мама соромиться тобі правду сказати. Але ми ж не благодійна організація. Якщо Сергію дитина не потрібна і батьківство теж, ми твоїй дитині, по суті, ніхто.
– Я зрозуміла, – ковтаючи сльози відповіла Світлана, – не хвилюйся, Таню, я скоро від вас поїду.
Через два дні вона зібрала сумку і поїхала до пологового будинку. Лікар запропонував лягти заздалегідь, з урахуванням перших пізніх пологів у жінки. А точно в призначений термін у Світлани народився чарівний хлопчик.
– Ну, матусю, вітаю, як дитину назвете, – звернулася до неї акушерка.
– Я буду писати відмову від нього, – тихо сказала Світлана, – ім’я самі дасте.
Вона дійсно написала відмовну, залишила сина в пологовому будинку, взяла сумку з речами і поїхала.
Лікарі щось говорили про термін у місяць, коли вона може змінити рішення. Про те, що немовля здорове, без патологій розвитку. І що на таких завжди черга з усиновлювачів.
Світлана їх не слухала. Прямо з пологового вона поїхала на автовокзал і купила на останні гроші квиток до рідного села. Більше в місті їй залишатися було нічого.
