— Я до тебе більше не повернуся, — сказав чоловік, вискакуючи з квартири. — Поживеш одна, подумаєш над своєю поведінкою. Надумаєш вибачитися — зателефонуєш, поговоримо. Можливо, я тебе й пробачу!
Алла, як і належить у таких випадках, пів годинки поревіла, а потім подумала: і якого біса вона засмучується?
Ось уже рік сімейне життя Алли нагадувало якийсь цирк. Її чоловік, Гліб, приблизно 9 місяців тому, повернувшись із відпустки, проведеної в товаристві матері, несподівано влаштував їй скандал:
— Адже мама правильно каже, — кричав розлючений чоловік, — ти мною користуєшся! Мене наше з тобою сімейне життя не влаштовує.
— Це ще чому? — поцікавилася Алла. — Три роки, значить, влаштовувало, а зараз різко перестало?
— Так, саме так! Мені набридло за все брати відповідальність. Ти чому не працюєш? Невже тобі не набридло сидіти вдома? Ми скільки разів уже обговорювали це питання?
Алла тут же втратила інтерес до чоловіка. Справді, питання її працевлаштування Гліб порушував уже багато разів, він чи не силою намагався вигнати свою дружину на роботу.
Алла не розуміла, навіщо — в сімейний бюджет вона щомісяця вносила суму, майже в півтора раза більшу, ніж внесок чоловіка.
Саме її пасивний заробіток і становив основу їхньої фінансової стабільності.
До 28 років Алла своєю працею заробила на двокімнатну квартиру.
У 30 років жінка поховала батька і в спадок отримала трикімнатну, та не де-небудь, а майже в центрі.
Спочатку вона спадкову нерухомість планувала продати, але потім вирішила, що краще здавати в оренду — так до кінця свого життя можна було б отримувати дохід.
Як тільки в квартиру в’їхали орендарі, Алла тут же звільнилася з роботи і до заміжжя, в принципі, жила безбідно – дохід від здачі квартири покривав усі її потреби. Навіть удавалося гроші відкладати.
Алла розуміла, звідки в цих скандалів ноги ростуть — Гліба регулярно накручувала мати.
Свекруха, Євгенія Станіславівна, чомусь вважала, що офіційного працевлаштування не мають винятково пропащі люди. Пристойна людина обов’язково повинна працювати.
— А ти, Алло, довго будеш штани вдома просиджувати? — в лоб питала в невістки Євгенія Станіславівна. — Коли на роботу-то влаштуєшся?
— Навіщо? — в сотий раз меланхолійно відповідала свекрусі Алла. — Навіщо мені працювати?
— Щоб гроші отримувати! — дивувалася Євгенія Станіславівна. — Щоб із людьми спілкуватися, щоб мету в житті, зрештою, мати! Ти що, не знаєш, навіщо люди на роботу ходять?
— Із грошима, Євгеніє Станіславівно, у мене проблем немає. Ви чудово про це знаєте. Батько подбав про моє майбутнє. Дефіциту в спілкуванні з людьми не відчуваю, у мене є подруги, родичі. Тому я щиро не розумію ваших вимог, Євгеніє Станіславівно.
— Чому мій син усе повинен тягнути на собі? — продовжувала обурюватися свекруха. — Він усю зарплату віддає тобі, ти на що її витрачаєш?
— Євгеніє Станіславівно, — втрачаючи терпіння, пояснювала свекрусі Алла, — з чого ви взяли, що я існую за рахунок вашого сина? Його гроші покривають далеко не всі витрати. Я регулярно Глібу підкидаю зі своїх — то на бензин, то на мобільний зв’язок, то на похід із друзями в бар. Він працює, при цьому я взагалі ніякої допомоги від нього не бачу. Він удома не ро-бить ні-чо-го! Щоб кран полагодити, мені доводиться викликати спеціаліста, полички вішає «чоловік на годину». Гліб приходить з роботи і тут же лягає відпочивати. Вам не здається, що йому взагалі гріх скаржитися?
— Так і має бути, — продовжувала вчити невістку життя Євгенія Станіславівна. — Ти — жінка, на тобі все господарство. Так споконвіку заведено. Невже ти хочеш, щоб Гліб приходив з роботи, мив посуд, готував їжу? А ти чим у цей час будеш займатися? Із подругами по магазинах тинятися чи просто на ліжку лежати? Так справа, люба моя, не піде! Давай берися за розум, знайди собі роботу й живи, як усі нормальні жінки!
Алла, природно, на поводу у свекрухи йти не збиралася, її спосіб життя повністю влаштовував.
Гліб дедалі частіше й частіше став чіплятися до дружини з різних приводів – чіплявся чоловік до кожної порошинки:
— Ти, Алло, не працюєш, грошей не заробляєш, цілий день сидиш вдома і прибрати нормально не можеш? Подивися, який шар пилюки на підвіконні!
— Я сьогодні квартиру провітрювала, а ми поряд із проїжджою частиною живемо, тому трохи пилюки й осіло. Зараз зітру. Чого ти паніку наводиш?
— Мені набридло повертатися додому з роботи в хлів, — кричав Гліб. — Невже складно прибрати до мого приходу? Я сьогодні на роботу в м’ятій сорочці пішов, ти чому звечора її не випрасувала? Піджак навіть в офісі зняти не міг, боявся, що пальцем на мене колеги тикатимуть і хіхікати за спиною будуть!
— А в тебе що, рота немає? Ти попросити не міг? Коли тобі потрібно, я завжди одяг прасую! Сьогодні був вівторок, я тобі в неділю костюм випрасувала. Що з сорочкою сталося за один день?
— От ти навіть цього не знаєш! Я тобі вчора казав, що пляму посадив, коли обідав. Попередив, що в прання сорочку брудну кинув. Так і валяється, напевно, досі в корзині? Ти, Алло, маючи вдома машинку-автомат, навіть речі мої вчасно випрати не можеш! Це нікуди не годиться!
Алла розуміла, що Гліб до неї чіпляється навмисне, і робила все, щоб не піддаватися на провокації й не влаштовувати скандал.
До чоловіка ще були живі почуття, Аллі не хотілося через дріб’язкові побутові розбіжності руйнувати шлюб.
Місяць тому подружжя сильно посварилося. Дійшло до того, що Гліб зібрав свої речі й з’їхав від дружини.
Алла затіяла генеральне прибирання. У планах було розібрати шафи, позбутися непотрібного одягу, викинути купу коробок, яка височіла в гардеробній кімнаті.
В одній із них жінка виявила гроші. Перерахувала їх і здивувалася — майже 200 тисяч! Свої заощадження Алла зберігала на картці, з чого випливав висновок, що заначка належить Глібу.
Алла запитала в чоловіка спокійно, спочатку вона не збиралася з Глібом сваритися і взагалі не претендувала на ці гроші:
— Це твоє? Я сьогодні в гардеробній знайшла.
— А що ти риєшся там, де тебе не просять? — раптом розлютився Гліб. — Що ти винюхуєш?
Алла образилася:
— Я давно хотіла завали речей розібрати, простір звільнити. Там же все впереміш: і твоя зимова гума, і якісь речі старі, і коробки порожні. Добре, що не викинула, зазирнула. Це ти від мене гроші ховаєш, чи що?
— Віддай сюди, — закричав Гліб і силою висмикнув з рук Алли коробку. — Це мої гроші! Ти до них ніякого відношення не маєш, цілий рік я їх відкладав.
— Та будь ласка, — спокійно відповіла Алла. — Я нібито в тебе їх і не просила. Просто якось трохи прикро. Міг би сказати про те, що гроші на щось відкладаєш. Я своїх доходів від тебе не приховую.
— У тебе немає доходів, — відчеканив Гліб. — Ти не працюєш, на моїй шиї сидиш. Теж мені, ще й розмірковує.
— Це я на твоїй шиї сиджу? Та як прожити в Києві на 20 тисяч удвох можна? Хоча зачекай, зарплата в тебе, мабуть, зовсім не 20 тисяч, раз ти ще й відкладати примудрявся. Брехав, виходить?
Слово за слово, і подружжя посварилося. Гліб став збирати свої речі. Чоловік розраховував на те, що дружина його зупинить, але Алла тільки мовчки за ним спостерігала.
— Я до тебе більше не повернуся, — прокричав Гліб, вискакуючи з квартири. — Поживеш одна, подумаєш над своєю поведінкою. Надумаєш вибачитися — зателефонуєш, поговоримо. Можливо, я тебе й пробачу!
Алла, як і належить у таких випадках, пів годинки поревіла, а потім подумала: і якого біса вона засмучується?
Гліб пішов, а замість нього до неї повернулася свобода! Можна спати до обіду, можна з подругами зустрічатися тоді, коли їй заманеться. І не доведеться тепер ні в кого за тиждень до зустрічі дозволу випрошувати.
Принадність життя без чоловіка Алла оцінила одразу. Гліб витримав усього 5 днів – він якось увечері зателефонував дружині й запропонував:
— Давай зустрінемося? Мабуть, нам треба поговорити.
— Навіщо? — меланхолійно відповіла Алла. — Усе обговорити можна й по телефону. Мені зараз ніколи, за пів години до мене подруги прийдуть, у нас тут сабантуйчик невеличкий намічається. А ти що хотів?
— Та я подумав і вирішив, що ти достатньо покарана. Я зараз приїду!
— Так, стоп! Зачекай, — зупинила чоловіка Алла. — Я тебе назад не кликала, куди ти зібрався?
— Ну як… Додому, — зам’явся Гліб. — До тебе, до дружини своєї.
— Не треба, — усміхнулася Алла. — Я поки не готова. Давай-но ми з тобою пару-трійку місяців гостьовим шлюбом поживемо? А там подивимося. Як, до речі, життя спільне з мамою?
— Вона мені набридла, — зізнався Гліб. — Ніякого спокою! Поводиться ще гірше, ніж ти! Шкарпетки не там поклав, склянку за собою не сполоснув, роззувся не там. Годі тобі викобенюватися, давай я приїду?
Алла настояла на своєму, і Гліб змушений був погодитися.
Щоб не жити з матір’ю, чоловік зняв собі студію. Тепер Глібу доводилося самому дбати про себе, дружині він практично щодня телефонував зі скаргами:
— Я нічого не встигаю, я тут голодую! Ні їжі собі приготувати, ні одягу випрати, ні випрасувати не можу! Дві сорочки вже праскою пропалив. Щоб квартиру оплачувати, довелося в заначку залізти, уже 40 тисяч звідти витратив. А це двох місяців ще немає, як ми з тобою окремо живемо! А далі що буде?
— Ну от бачиш, як усе складно, — посміхнулася Алла. — Я без тебе чудово живу, і при цьому не працюю, а ти на свою зарплату сам себе прогодувати не можеш. Парадокс, Глібе, тобі не здається?
Невістці стала телефонувати і свекруха — Євгенія Станіславівна вмовляла Аллу пробачити її сина:
— Ну гаразд, посварилися, з ким не буває? Давайте, миріться! Чого один одного мучите? Глібусенька за тобою вже скучив. Ну невже, Алло, не можна компроміс знайти? Зробити так, щоб усіх усе влаштовувало?
— А я тепер, Євгеніє Станіславівно, сумніваюся, думаю, чи потрібний мені ваш син, чи ні? Як виявилося, мені одній прекрасно живеться! На колишніх умовах я його точно не прийму. Можливо, зійдемося, якщо Гліб на себе частину домашніх турбот візьме — сміття виносити почне, або посуд мити після вечері. Тільки так!
Гліб був готовий на все, аби тільки Алла його прийняла назад. Подружжя знову зійшлося, і тепер чоловік беззаперечно робить усе, про що попросить його дружина.
Більше розмов про пошук роботи з дружиною Гліб не веде, розуміє, що левова частка їхнього сімейного бюджету складається з грошей Алли.
Тільки Євгенія Станіславівна залишилася невдоволена — вона вважає, що її син — підкаблучник.
