Ми з коханим почали зустрічатися ще коли нам було по 20 років. Познайомилися ми на дачі, у спільній компанії. На той час ми були студентами. Грошей було мало, інколи навіть на кіно не вистачало, але нам було байдуже. Головне було для нас це кохання. Жили ми в різних містах, але це не заважало нашим стосункам. Він приїздив до мене.
Після закінчення університету влаштувалися на роботу. Моя зарплатня була більшою ніж в чоловіка, але ніхто не акцентував на цьому уваги. Винайняли кімнату в комунальній квартирі. Вона була в плачевному стані і ми самостійно зробили там ремонт. В нас було окреме житло і ми були дуже щасливі.
В 24 роки ми одружилися. Після весілля наше життя зовсім не змінилося. Ми також працювали, подорожували, проводили час з друзями і були абсолютно задоволені своїм життям. В 26 років у наш з’явилася донечка. Звичайно, це внесло корективи в наше життя, стали вести більш домашній спосіб життя. Питання з житлом ми вирішили в той час, почали жити в окремій квартирі.
Після першої декретної відпусти я хотіла виходити на роботу, але чоловік запропонував піти відразу в другий декрет, щоб у дітей була невелика різниця у віці. Поки я виношувала другу донечку чоловік тяжко захворів. Я дуже хвилювалася за нього, підтримувала. Дякувати Богу, діагноз не підтвердився.
Але після появи другої дитини наші стосунки кардинально змінилися. Чоловік почав постійно грубити мені, не прислухатися до моєї думки і на цій підставі у нас виниали часті сварки. Іноді коли я щось запитую у нього він починає відповідати так, ніби я не розумію очевидних речей. Мені дуже неприємне таке відношення. Ми разом вже 9 років. Я завжди була рівня йому у всьому. Коли у нього були проблеми з роботою і малою зарплатнею, давала поради, підтримувала, хоча на той момент заробляла в 2 рази більше, ніж він.
Зараз я перебуваю в декретній відпустці, отримую максимальні виплати, ми продали мою машину і залишили тільки його, так як однієї вистачає для нашої сім’ї. І в результаті виходить, що я повністю від нього залежу. Його машина, в квартирі ми живемо теж його, мою здаємо. За час нашого шлюбу він професійно виріс, став більше заробляти і відчув силу в собі.
Я добре усвідомлюю, що він втомлюється, тому що після роботи допомагає мені з дітьми. Але це ж була його ініціатива з приводу другої дитини. Я не можу дочекатися коли вийду на роботу. Дуже сподіваюся, що у нас просто такий непростий період в сім’ї, і це не стане нормою, адже його батьки все життя лаються і зовсім не поважають одне одного. Я просто не витримаю такого ставлення.
