Я готувалася до весілля з сином багатої людини, але його мати запропонувала мені двісті тисяч гривень, аби я зникла. Я відмовилася — і тоді вона найняла мого колишнього, щоб зруйнувати моє життя. Минуло п’ять років, і я випадково зустріла її в парку — зламану й опущену. Вона благала мене про прощення, але було вже запізно.

Я готувалася до весілля з сином багатої людини, але його мати запропонувала мені двісті тисяч гривень, аби я зникла. Я відмовилася — і тоді вона найняла мого колишнього, щоб зруйнувати моє життя. Минуло п’ять років, і я випадково зустріла її в парку — зламану й опущену. Вона благала мене про прощення, але було вже запізно.

Олена востаннє нервово поправила сукню, стоячи перед дзеркалом у передпокої. Сьогодні вона вперше мала зустрітися з батьками Максима — свого нареченого, з яким була разом уже півтора року.

— Не хвилюйся так, — заспокоювала її найкраща подруга Світлана, поправляючи Лєні локони. — Ти маєш чудовий вигляд. Максим тебе кохає, отже, і батьки полюблять.

— Ти не розумієш, — тихо відповіла дівчина. — Макс постійно відкладав це знайомство. Каже, що його мама дуже вимоглива. А весілля вже призначене — за два тижні!

Олена працювала дитячою психологинею в державному центрі, заробляла скромно, зате щиро любила свою справу. Максим був сином власника великої будівельної компанії, і різниця в їхньому соціальному становищі завжди її турбувала.

Пролунав дзвінок у двері. Максим приїхав забрати її на знайомство з родиною. Як завжди, він мав бездоганний вигляд, але Лєна помітила: і він нервує — надто часто поправляє краватку.

— Готова, красуне? — усміхнувся він, хоча усмішка вийшла трохи напруженою. — Пам’ятай — будь собою. Мама може здатися суворою, але вона справедлива.

Будинок батьків Максима стояв в елітному котеджному містечку за містом. Коли їхня машина в’їхала на територію, дівчині стало ніяково. Двоповерховий особняк із натурального каменю, доглянутий сад, фонтан у дворі — усе це було безмежно далеким від її звичного світу.

На порозі їх зустрічали батьки нареченого. Батько Максима, Ігор Семенович, одразу справив приємне враження — кремезний чоловік років п’ятдесяти з добрими очима й відкритою усмішкою.

— Нарешті ми познайомилися! — тепло сказав він, обіймаючи Лєну. — Максим так багато про вас розповідав. Дитяча психологиня — яка ж це потрібна професія!

А от мати нареченого, Алла Вікторівна, зустріла їх зовсім інакше. Елегантна жінка уважно оглянула дівчину з голови до п’ят — так, ніби оцінювала товар на ринку.

— Добрий день, Олено, — сухо мовила вона. — Сукня симпатична. Проходьте до дому.

Під час вечері Алла Вікторівна методично розпитувала Лєну про родину, освіту, плани на майбутнє. Кожна відповідь дівчини, здавалося, дедалі більше розчаровувала господиню.

— Батьків немає? — з неприхованим здивуванням перепитала Алла Вікторівна. — А ким вони працювали?

— Мама була вчителькою молодших класів, тато — електриком на заводі, — чесно відповіла Лєна.

— Зрозуміло, — холодно кивнула майбутня свекруха. — А де ви плануєте жити після весілля?

— Ми з Максимом думали знімати квартиру… — почала дівчина, але Алла Вікторівна різко перебила її:

— Знімати? За наших доходів? Максиме, я ж думала, ми це вже обговорили. У нашому домі цілком достатньо місця для молодої сім’ї.

Лєна відчула, як Максим напружився. Вони справді ніколи не обговорювали життя з батьками. Навпаки — він завжди говорив, що хоче незалежності. Коли після вечері Максим віз дівчину додому, вона не змогла стриматися:

— Твоя мама мене не схвалює.

— Не кажи дурниць, — спробував заперечити Максим, але в його голосі не було впевненості. — Просто мама звикла до певного кола спілкування. Їй потрібен час.

— Максиме, а ти хочеш жити в батьківському домі? — прямо запитала Лєна.

Він довго мовчав, дивлячись на дорогу.

— Побачимо, — нарешті відповів. — Можливо, на перший час так буде зручніше.

І тоді Олена зрозуміла: її найгірші побоювання починають справджуватися. Максим уже був готовий поступатися матері — а весілля ще навіть не відбулося.

Минуло три дні після знайомства з батьками нареченого, а Лєна так і не могла прийти до тями. Максим телефонував щодня, та в їхніх розмовах з’явилася дивна напруженість, ніби між словами зависала невидима стіна.

У суботу рано-вранці в двері її однокімнатної квартири подзвонили. Лєна здивувалася: Світлана завжди попереджала про візити, а інших близьких людей у неї не було. Відчинивши двері, вона побачила на порозі Аллу Вікторівну. Майбутня свекруха виглядала бездоганно — дорогий костюм, акуратна зачіска, легкий макіяж. У руках — невелика дизайнерська сумка.

— Можна зайти? — запитала вона, хоча це прозвучало радше як твердження.

Лєна розгублено пропустила її до квартири. Алла Вікторівна окинула поглядом скромну обстановку: старенькі меблі, куплені на першу зарплату, книжки з дитячої психології на полицях, невеликий телевізор.

— Мило, — прокоментувала вона, сідаючи на диван. — Затишно.

Лєна заварила чай, усе ще намагаючись зрозуміти мету цього візиту. Алла Вікторівна не поспішала переходити до справи — розпитувала про роботу, про те, чи подобається їй професія психологині.

— Знаєте, Лєно, — нарешті почала вона, — я прийшла поговорити з вами як жінка з жінкою. Ви, мабуть, відчуваєте, що я ставлюся до вашого шлюбу з Максимом… скептично.

Лєна кивнула. Приховувати очевидне не мало сенсу.

— Я не хочу завдавати вам болю, — продовжила Алла Вікторівна. — Але ви маєте розуміти: мій син звик до певного рівня життя. У нас є будинок в Одесі, квартира в Києві, ми відпочиваємо в Європі, спілкуємося у відповідних колах…

— І ви вважаєте, що я не зможу в це вписатися? — тихо запитала Лєна.

— Я вважаю, що ви будете нещасні, — несподівано м’яко відповіла Алла Вікторівна. — Максим любить красиве життя: ресторани, подорожі, дорогі подарунки. Чи зможете ви почуватися комфортно в такому середовищі? А головне — чи зможете ви дати йому хороших дітей?

Остання фраза прозвучала образливо. Лєна відчула, як обличчя заливає жар.

— Що ви маєте на увазі?

— Ваших батьків не стало молодими. У матері були проблеми з серцем, батько пішов через якийсь випадок на підприємстві. Можливо, це сталося через стан його здоров’я. Максим має думати про майбутнє своїх дітей.

Лєну переповнювало обурення, перехоплювало подих. Але Алла Вікторівна ще не закінчила.

— Я пропоную вам угоду, — сказала вона, відкриваючи сумочку й дістаючи конверт. — Тут двісті тисяч гривень. Цього вистачить, щоб відкрити власну практику або переїхати в інше місто й почати нове життя. Натомість ви відмовляєтеся від весілля з Максимом.

Лєна дивилася на конверт, не вірячи власним очам.

— Ви пропонуєте мені гроші, щоб я пішла від вашого сина?

— Я пропоную вам уникнути неминучого розчарування. Максим одружується з вами під впливом почуттів, але за рік-два зрозуміє, що припустився помилки. Краще розійтися зараз, зберігши приємні спогади.

Лєна підвелася з дивана й підійшла до вікна. Надворі починався звичайний суботній день: діти гралися у дворі, молоді мами гуляли з візочками. Усе здавалося таким простим і справжнім.

— А якщо я відмовлюся? — запитала вона, не обертаючись.

— Тоді я зроблю все, щоб довести синові, що ви йому не підходите. І повірте, можливостей у мене для цього достатньо.

У голосі Алли Вікторівни звучала холодна, сталева рішучість. Лєна повернулася до неї.

— Йдіть, — тихо сказала вона. — І заберіть свої гроші.

Алла Вікторівна спокійно підвелася й сховала конверт у сумочку.

— Шкода, — промовила вона. — Я сподівалася, що ви виявитеся розумнішою.

Після її відходу дівчина довго сиділа в спустошеній квартирі. В голові крутилися слова майбутньої свекрухи. А потім прийшло усвідомлення: Максим знав про візит матері. Інакше звідки в неї адреса?

Увечері зателефонував Максим. Голос звучав втомлено.

— Лєно, нам треба поговорити.

— Знаю, — відповіла вона. — Твоя мама вже все мені пояснила.

Запала довга пауза.

— Вона сказала, що ти не хочеш виходити заміж, — нарешті озвався Максим.

— Це неправда.

— Тоді що відбувається? Мама каже, що ти попросила час подумати…

Лєна зрозуміла: Алла Вікторівна вже почала свою гру. І Максим їй вірив.

— Максиме, приїжджай. Нам справді потрібно поговорити.

Але він приїхав уже іншим — розгубленим, сповненим сумнівів. Мати встигла зробити свою справу.

— Може, мама має рацію? — сказав він, навіть не знімаючи куртки. — Може, нам варто зачекати з весіллям? Краще пізнати одне одного?

— За тиждень до весілля? — не повірила Лєна. — Максиме, що з тобою відбувається?

— Я не знаю, — чесно відповів він. — Мама поставила мені стільки запитань… Про наші плани, про дітей, про те, де ми житимемо… І я зрозумів, що не знаю відповідей.

Дівчина дивилася на чоловіка, з яким збиралася прожити все життя, і не впізнавала його.

— Добре, — спокійно сказала вона. — Якщо ти сумніваєшся, весілля скасовується.

— Лєно, зачекай…

— Ні, Максиме. Людина, яка кохає, не сумнівається у виборі за тиждень до весілля. Особливо — під тиском мами.

Максим пішов, а Лєна сіла писати повідомлення гостям про скасування свята. І дивно — вона відчувала не біль, а полегшення.

Два місяці після скасування весілля Лєна жила ніби в тумані. Робота рятувала — діти в центрі вимагали повної віддачі й не залишали простору для зайвих думок. Світлана раз у раз пропонувала познайомити її з кимось «нормальним», але дівчина поки що була не готова до нових стосунків.

Одного вечора, повертаючись з роботи, вона відчула, що хтось іде поруч.

— Лєно?

Вона обернулася. Чоловік був високий, спортивний, у дорогому костюмі. Спершу вона його не впізнала. А потім він усміхнувся — і знайомі риси раптом склалися в єдину картинку.

— Артеме?.. — здивовано видихнула вона.

Артем Власенко. Її однокурсник. Колись, на третьому курсі, вони зустрічалися пів року, але розійшлися, коли він вирішив, що навчання й кар’єра важливіші за почуття. Після інституту їхні дороги розійшлися.

— Привіт, Лєно, — тепло сказав він. — Випадково дізнався, що ти працюєш у цьому центрі.

Вони зайшли до кафе неподалік. Артем розповів, що після інституту поїхав до Києва, працював у великій IT-компанії, а тепер повернувся в рідне місто — відкривати філію власної фірми.

— А як у тебе з особистим життям? — поцікавився він. — Пам’ятаю, ти завжди мріяла про велику сім’ю.

— Все складно, — ухильно відповіла дівчина. Розповідати про зірване весілля не хотілося.

— Розумію, — кивнув Артем. — У мене теж було непросто. Рік тому розлучився. Дружина не змогла прийняти мій ритм — постійні відрядження, робота до ночі…

Він виглядав успішним і впевненим у собі. Зовсім не тим скромним студентом, якого вона пам’ятала.

— Може, зустрінемось на вихідних? — запропонував він. — Покажу тобі свій новий офіс. Та й просто… поговоримо по душах, згадаємо студентські часи.

Лєна погодилася. Їй було приємно спілкуватися з кимось із минулого — з того часу, коли життя здавалося простішим.

У суботу Артем справді показав їй офіс у бізнес-центрі. Все виглядало солідно й дорого. Потім вони гуляли містом, обідали в гарному ресторані.

— Знаєш, — сказав він за десертом, — я часто згадував тебе в Києві. Думав, що було б, якби ми тоді не розійшлися.

— Артеме…

— Ні, дай договорити. Тоді я був молодим дурнем. Вважав, що кар’єра важливіша за кохання. А тепер розумію: успіх нічого не вартий, якщо поруч немає близької людини.

Лєна відчула, як червоніє. Увага красивого, успішного чоловіка тішила її самолюбство — особливо після недавнього удару по самооцінці.

— Я не готова до серйозних стосунків, — чесно сказала вона.

— І не треба поспішати, — м’яко відповів Артем. — Давай просто зустрічатися. Заново пізнавати одне одного. Без зобов’язань.

Наступні тижні вони справді бачилися. Артем дарував квіти, водив її до театру й ресторанів, розповідав історії з київського життя. Лєна поступово починала забувати про Максима і його холодну матір. Але одного вечора, коли вони сиділи в його машині біля її дому, Артем раптом став серйозним.

— Лєно, є дещо, що я маю тобі сказати.

Її серце здригнулося. Невже в нього хтось є? Або колишня дружина, про яку він недомовляв?

— Наша зустріч була не випадковою, — повільно промовив він, не дивлячись їй у вічі.

— Що ти маєш на увазі?

Артем важко зітхнув.

— До мене звернулася одна жінка. Алла Вікторівна. Вона запропонувала мені гроші, щоб я… зустрічався з тобою.

Земля ніби пішла з-під ніг.

— Що?..

— Вона сказала, що її син збирався одружитися з «невідповідною» дівчиною, і тебе треба відволікти, щоб ти сама відмовилася від весілля. Запропонувала сто тисяч гривень за те, щоб я відновив з тобою стосунки.

— І ти погодився? — ледве чутно запитала Лєна.

— Спочатку так, — чесно зізнався Артем. — Мені потрібні були гроші для бізнесу. Але потім… коли ми почали зустрічатися, я зрозумів, що почуття до тебе повернулися. Справжні.

Лєна різко відчинила дверцята машини.

— Лєно, зачекай! — вигукнув він. — Я ж відмовився від грошей! Сказав їй, що плани змінилися, що хочу бути з тобою по-справжньому!

Але вона вже йшла до під’їзду, не обертаючись. За спиною чула, як Артем виходить із машини, кличе її на ім’я. Та їй хотілося лише одного — зникнути, забутися, не думати про те, що її знову використали.

Вдома вона плакала до ранку. Не через кохання до Артема — вона розуміла, що не встигла до нього прив’язатися. А через образу. Через усвідомлення того, на що пішла Алла Вікторівна заради своїх цілей.

Після історії з Артемом дівчина вирішила кардинально змінити своє життя. Робота в державному центрі більше не приносила задоволення — постійна нестача коштів, нескінченна паперова тяганина, мізерна зарплата. Вона давно мріяла відкрити власну практику, але для цього потрібні були гроші. Лєна почала підробляти: консультувала сім’ї вечорами, на вихідних вела групи підтримки для батьків.

— Ти з глузду з’їхала, — казала Світлана. — Коли ти відпочиваєш? Коли живеш для себе?

— Зараз я живу для майбутнього, — відповідала Лєна. — Хочу бути незалежною. Щоб ніхто більше не міг купити моє щастя за гроші.

За рік наполегливої праці вона назбирала суму, достатню для оренди невеликого офісу й стартових витрат. Олена звільнилася з центру та відкрила власну консультацію.

Перші місяці були важкими. Клієнтів майже не було, доводилося економити на всьому. Але поступово справи пішли вгору. Лєна спеціалізувалася на сімейній терапії та роботі з дітьми. Її щирий інтерес до результату й професіоналізм швидко створили їй хорошу репутацію.

Одного разу на прийом прийшла жінка з п’ятирічним сином. Хлопчик нещодавно пережив розлучення батьків і замкнувся в собі. Під час розмови з’ясувалося, що жінка працює директоркою кадрового агентства.

— У мене є до вас пропозиція, — сказала вона після кількох сеансів. — Мої клієнти — великі компанії — часто питають, де знайти хорошого психолога для роботи з персоналом. Можливо, почнемо співпрацю?

Так у Лєни з’явився новий напрям — корпоративна психологія. Вона проводила тренінги для керівників, працювала з командами, консультувала з кадрових питань. Доходи зросли в кілька разів. Олена переїхала у двокімнатну квартиру, а свою — здавала. Купила автомобіль, могла дозволити собі якісний одяг і відпочинок. Уперше в житті вона відчула себе по-справжньому незалежною.

— Подивись, як ти змінилася, — сказала якось Світлана, розглядаючи фото з корпоративного заходу, де Лєна читала лекцію. — Справжня бізнес леді.

— Так, змінилася, — погодилася Лєна. — І знаєш, що найголовніше? Я більше не боюся бути сама. Навчилася отримувати задоволення від власного життя.

Особисте життя й справді відійшло на другий план. Були чоловіки, які виявляли інтерес, але дівчина більше не поспішала відкривати серце. Досвід з Максимом і Артемом навчив її обережності.

Та життя готувало нові випробування. Одного ранку вона прийшла в офіс і виявила, що її комп’ютер зламали. Зникли важливі документи, база клієнтів, напрацювання за проєктами.

— Це професійна робота, — сказав запрошений фахівець з IT-безпеки. — Хтось цілеспрямовано хотів нашкодити вашому бізнесу.

Лєна не могла зрозуміти, кому вона могла перейти дорогу. Конкурентів у неї майже не було — ринок психологічних послуг у місті тільки формувався. А за тиждень до одного з її найбільших клієнтів надійшла анонімна скарга, в якій стверджувалося, що Олена не має відповідної освіти й працює за підробленими документами.

— Це абсурд, — говорила вона директорові компанії, показуючи дипломи й сертифікати. — Хтось намагається мене очорнити.

— Я вам вірю, — відповів він. — Але поки ситуація не проясниться, ми змушені призупинити співпрацю.

Лєна зрозуміла: проти неї ведеться якась гра. Ще до трьох великих клієнтів надійшли подібні анонімні скарги. Один розірвав контракт, двоє інших заморозили проєкти «до з’ясування обставин».

Олена найняла приватного детектива, щоб з’ясувати, хто стоїть за цією кампанією. Поки він працював, вона намагалася врятувати те, що залишилося від бізнесу. Детективом виявився досвідчений колишній оперативник на ім’я Сергій. Він методично збирав інформацію, перевіряв усіх, хто міг мати мотив.

— Розкажіть мені про ваших колишніх, — попросив він на одній із зустрічей. — Можливо, хтось затаїв образу?

Лєна розповіла про Максима й Артема. Сергій уважно занотовував деталі.

— Цікава історія з матір’ю цього Максима, — зауважив він. — Така жінка не зупиняється ні перед чим. А що зараз із її сином?

— Гадки не маю, — знизала плечима Лєна. — Після скасування весілля ми більше не спілкувалися.

Та Сергій вирішив перевірити й цю ниточку. За тиждень він прийшов з результатами.

— Ваша інтуїція вас не підвела, — сказав він, розкладаючи на столі фотографії та документи. — Алла Вікторівна справді організувала кампанію проти вас. Але мотив виявився несподіваним.

Лєна уважно слухала.

— Після скасування весілля її син Максим впав у депресію. Почав пити, втратив цікавість до роботи. Мати вирішила, що в усьому винні ви — що ви його «зурочили» або «приворожили». У її уявленні, доки ви успішні й щасливі, син не зможе налагодити життя.

— Це ж маячня! — обурилася Лєна.

— Для адекватної людини — так. Але Алла Вікторівна явно не в стабільному стані. Вона найняла цілу команду: IT-фахівців для зламу вашого комп’ютера, людей для розсилки анонімних скарг, навіть стежила за вами.

Сергій показав фотографії. Олена впізнала кілька облич — людей, яких бачила біля свого офісу, у кафе, де обідала.

— А що з Артемом? — запитала вона.

— Він теж був залучений. Не безпосередньо, але передавав інформацію про вас. Із образи. Після того як ви його відштовхнули.

Лєна відчула, що її зрадили двічі. Спочатку — за гроші. Потім — із помсти.

— Що тепер робити? — тихо запитала вона.

— У нас є докази. Можна звертатися до поліції за фактами шахрайства, наклепу, втручання в приватне життя. Але…

— Але?

— Алла Вікторівна — впливова жінка. У неї хороші адвокати й зв’язки. Справа може затягнутися, а ваш бізнес за цей час остаточно зруйнується.

Лєна довго думала. Суд означав би втрату часу, нервів і грошей із невизначеним результатом. А ресурсів у неї залишалося дедалі менше.

— Є інший варіант, — запропонував Сергій. — У мене є компромат на Аллу Вікторівну. Можна натякнути, що інформація стане публічною…

— Ні, — рішуче сказала Лєна. — Я не опущуся до її методів.

Натомість вона обрала іншу стратегію. Зібрала всіх клієнтів, що залишилися, чесно розповіла про ситуацію, показала докази своєї невинуватості. Більшість їй повірили й відновили співпрацю.

Паралельно Лєна переорієнтувала бізнес. Оскільки корпоративний напрям став ризикованим, вона зосередилася на приватних клієнтах та онлайн-консультаціях. Повільно, але справа зрушила з місця. Алла Вікторівна, схоже, зрозуміла, що її план провалився, й припинила спроби нашкодити Олені.

Але найважливішим став дзвінок від Максима. Він зателефонував їй увечері, коли Лєна працювала вдома над новим проєктом — серією онлайн-курсів для батьків.

— Лєно, це Максим, — почула вона знайомий голос. — Не клади слухавку, будь ласка.

Вона не поклала, хоча рука потягнулася до кнопки відбою.

— Що тобі потрібно? — холодно запитала вона.

— Поговорити. Особисто. Це важливо.

— Максиме, між нами все було сказано три роки тому.

— Ні, не все. Я дізнався, що робила моя мати. Дізнався про Артема, про атаки на твій бізнес. Лєно, мені так соромно…

Його голос тремтів. Олена ніколи не чула Максима таким.

— І що тепер?

— Зустріньмося. Один раз. Я маю вибачитися і… розповісти тобі правду про те, що відбувалося всі ці роки.

Вони зустрілися в тому самому кафе, де колись призначили перше побачення. Максим виглядав погано — схудлий, із темними колами під очима, неохайно вдягнений. Зовсім не схожий на того доглянутого хлопця, якого вона пам’ятала.

— Я зруйнував своє життя, — сказав він без прелюдій. — Після скасування нашого весілля, я зрозумів, що втратив найкраще, що в мене було. Але було вже пізно.

Лєна мовчки слухала.

— Мама переконала мене, що ти — невідповідна партія. Що мені потрібна дівчина з нашого кола. Я їй повірив і одружився з донькою її подруги.

— Одружився? — здивувалася Лєна.

— Так. Через рік після нашого розставання. Але це тривало лише вісім місяців. Виявилося, що «відповідна партія» вийшла заміж тільки за мої гроші. Паралельно в неї був роман із фітнес-тренером.

Максим гірко усміхнувся.

— Розлучення було важким. Вона вимагала половину майна, погрожувала розповісти жовтій пресі пікантні подробиці. Довелося відкуплятися.

— І що твоя мати?

— А мама знайшла нову наречену. Потім ще одну. Щоразу переконувала мене, що «ця точно та сама». Я намагався будувати стосунки, але розумів, що обманюю і себе, і дівчат. Бо порівнював їх усіх із тобою.

Лєна відчула дивну суміш жалю й роздратування.

— Максиме, навіщо ти мені це розповідаєш?

— Бо хочу вибачитися. І тому, що досі люблю тебе.

Вона уважно подивилася на нього. В його очах справді читалося каяття. Але було запізно.

— Максиме, я тебе пробачила, — тихо сказала вона. — Але нічого повернути не можна. Ми обидва змінилися.

— Я знаю, — кивнув він. — Просто хотів, щоб ти знала правду. І ще… Я відрізав матір від своїх справ. Вона більше не зможе впливати на моє життя або нашкодити тобі.

Після цієї зустрічі Лєна остаточно закрила для себе цю сторінку життя. Максим більше не телефонував, і вона була цьому рада. Бізнес поступово відновлювався. Онлайн-напрям виявився дуже перспективним — клієнти були не лише з її міста, а й з інших регіонів. Лєна почала думати про розширення, про найм помічників.

Саме тоді в її житті з’явився Денис. Він прийшов до неї як клієнт — нещодавно розлучений чоловік, який не міг налагодити стосунки з восьмирічною донькою. Дівчинка жила з матір’ю, а до батька приїжджала лише на вихідні, і ці зустрічі проходили напружено.

Денис працював лікарем-хірургом, був на три роки старший за Олену. Серйозний, відповідальний, повністю присвячений професії. У розлученні він звинувачував лише себе — надто багато часу проводив у лікарні, замало уваги приділяв сім’ї.

— Я хочу бути хорошим батьком, — говорив він на сеансах. — Але не знаю, як підійти до доньки. Вона мене боїться.

Лєна допомогла йому знайти спільну мову з дитиною, навчила проводити час із користю й задоволенням. Поступово стосунки Дениса з донькою налагодилися.

— Дякую, — сказав він після останнього сеансу. — Ви повернули мені доньку.

Зазвичай на цьому їхнє спілкування мало б закінчитися. Але Денис затримався.

— Можна поставити особисте запитання? — спитав він. — У вас є діти?

— Ні, — відповіла Лєна. — Поки що не склалося.

— Шкода. Ви були б чудовою матір’ю.

Щось у його погляді змусило її серце забитися швидше. Але вона швидко взяла себе в руки.

— Дякую за добрі слова.

Денис пішов, але за тиждень зателефонував.

— У мене незвичне прохання, — сказав він. — Хочу запросити вас на обід. Не як клієнт психолога, а як чоловік — жінку.

Стосунки з Денисом розвивалися повільно й обережно. Обоє були обпалені минулим досвідом і не поспішали відкривати серця. Денис виявився дивовижно делікатним чоловіком. Він ніколи не тиснув, не вимагав швидких рішень, не намагався підлаштувати її життя під себе. Просто був поруч — надійний, уважний, щиро зацікавлений її справами й думками.

— Знаєш, що мені в тобі подобається найбільше? — сказав він одного вечора, коли вони гуляли набережною. — Ти самодостатня. Тобі не потрібен чоловік, щоб почуватися цілісною. І саме тому поруч із тобою я відчуваю себе бажаним, а не необхідним.

Лєна зрозуміла, що закохується. По-справжньому — без ілюзій і рожевих окулярів. Денис не був ідеальним: іноді надто серйозний, зациклений на роботі, часом забував про романтику. Але він був справжнім. Через рік він зробив їй пропозицію. Без пафосу — просто й чесно.

— Лєно, я хочу прожити з тобою решту життя. Хочу, щоб ти стала мамою наших дітей. Вийдеш за мене?

Вона сказала «так» без жодних вагань. Весілля було камерним — лише найближчі друзі й рідні. Світлана була дружкою й плакала від щастя більше, ніж сама наречена.

— Нарешті ти знайшла свою людину, — шепотіла вона, поправляючи Олені сукню. — Я бачу, як ти світлішаєш поруч із ним. А за рік у них народився син Антон.

Професійні справи теж складалися блискуче. Лєна відкрила центр сімейної психології, найняла чотирьох співробітників, запустила навчальні програми для колег. Її методики роботи з дитячими травмами отримали визнання, про неї писали у фахових журналах. Здавалося, життя нарешті набуло сенсу й гармонії. А потім доля піднесла несподіваний подарунок — у вигляді справедливості.

Одного ранку зателефонував Сергій, детектив, який колись допомагав їй розібратися з атаками Алли Вікторівни.

— Пам’ятаєте вашу давню недоброзичливицю? — спитав він. — У неї серйозні проблеми.

Податкова служба почала перевірку компаній. Спливли грубі порушення — ухилення від сплати податків, фіктивні угоди, відмивання грошей.

— Слідство з’ясувало, що Алла Вікторівна була не просто дружиною, а повноправною співучасницею всіх схем, — розповідав Сергій. — Їй загрожує реальний строк.

— А Максим? — запитала Лєна.

— Він встиг відійти від материного бізнесу. Продав свою частку, живе на ці гроші. Намагався налагодити особисте життя, але поки що безуспішно.

Олена не відчувала злорадства. Радше — жаль до жінки, яка власноруч зруйнувала і життя сина, і своє. Ще одна новина надійшла від Світлани. Вона випадково зустріла Артема на корпоративному заході.

— Уявляєш, він питав про тебе, — розповідала подруга. — Каже, що досі шкодує про все. Його IT-бізнес зруйнувався, тепер працює звичайним програмістом. І виглядає… не дуже.

— Кожен отримує своє, — спокійно відповіла Олена.

Вона й справді так думала. Не з помсти, а з розуміння того, як улаштоване життя. Люди, які завдають болю іншим, рано чи пізно платять за це.

Увечері, коли син уже спав, а Денис читав у кріслі медичний журнал, Лєна стояла біля вікна й дивилася на місто. Десь там Алла Вікторівна боролася з обвинуваченнями. Десь Максим шукав своє місце в житті. Десь Артем працював в офісі чужої компанії, згадуючи часи власного бізнесу.

А вона — тут. У теплому домі, поруч із чоловіком і сином, яких безмежно любила. Завтра зранку піде на роботу, що приносила і радість, і гідний дохід. Увечері вся родина збереться за вечерею, обговорюючи плани на вихідні. Просте людське щастя виявилося дорожчим за будь-які гроші й зв’язки.

— Про що думаєш? — запитав Денис, підходячи до неї.

— Про те, як добре, що я не вийшла заміж у двадцять п’ять, — усміхнулася Лєна. — Інакше я б не зустріла тебе.

Він обійняв її зі спини, і вона притулилася до його грудей. За вікном спалахували вогні вечірнього міста, обіцяючи новий день, нові можливості, нові радощі. Життя було прекрасним.