— Я й припустити не могла, що моя, тепер уже колишня, невістка здатна на таке. Денис і Таня прожили разом сім місяців. Денис довго придивлявся до цієї дівчини. Заради Тані він покинув Аню. А мені Анюта так подобалася. Вона така домашня була.
— Поліно, забирай цю орхідею, інакше я її викину, — Катя недбало взяла з підвіконня прозорий вазонк з квіткою й передала її мені.
— Ой, спасибі, подружко! Тільки чим же не сподобалася тобі ця орхідея? — я не розуміла. Адже на підвіконні стояли ще три розкішні, доглянуті орхідеї.
— Цю квітку подарували моєму синові на весілля. А ти ж знаєш, чим усе закінчилося… — Катя важко зітхнула.
— Знаю, що твій Денис розлучився, не проживши у шлюбі й року. Про причину не питаю. Здогадуюся, вона була дуже вагомою. Адже Денис обожнював Таню, — я не хотіла турбувати ще незагоєну рану подруги.
— Якось розповім тобі, Полю, про причину розлучення. А поки що важко згадувати, — Катя замислилася й скигла.
Я принесла «вигнану» й «відкинуту» орхідею додому. Чоловік жалісливо подивився на «нещасну» квітку:
— Нащо тобі вона? У цій орхідеї немає життя. Навіть я це розумію. Не витрачай на неї час.
— Ось, хочу реанімувати квітку. Запропоную їй свою любов і турботу. Впевнена, ти ще захопишся цією орхідеєю, — мені хотілося «вдихнути» життя в цю пониклу квітку.
Чоловік жартівливо зауважив і підморгнув мені:
— Хто ж від любові відмовиться?
Через тиждень подзвонила Катя:
— Поліно, можна до тебе в гості? Не можу в собі носити цей тягар. Хочу тобі все розповісти про невдале одруження Дениса.
— Катюсю, приїжджай, не роздумуючи. Чекаю, — я не могла відмовити подрузі. Катя мене підтримувала, коли я болісно розлучалася з першим чоловіком; коли я не ладнала з другим обраним… І взагалі, нашій дружбі багато років.
Катя примчала через годину. Вона зручніше сіла на кухні. За келихом напою, чашкою звареної кави й чорним шоколадом потягнулася довга розповідь про життя.
— Я й припустити не могла, що моя, тепер уже колишня, невістка здатна на таке. Денис і Таня прожили разом сім місяців. Денис довго придивлявся до цієї дівчини. Заради Тані він покинув Аню. А мені Анюта так подобалася. Вона така домашня була. І раптом з’явилася писана красуня Таня. Денис, немов, з глузду з’їхав, став залицятися до неї. Прямо увивався навколо неї. Порхав над нею, як джміль над квіткою. Любов до Тани була палючою. Аню тут же залишив.
Погоджуюся, у Тані модельна зовнішність. Денисові подобалося, коли його друзі задивлялися на неї. Та й перехожі оберталися на таку неземну красу. Дивувало, що в Дениса й Тани за три роки знайомства не з’явилася дитина. Значить, думаю, мій син хоче все по закону робити. Одружиться, а потім уже й діточки підуть. Денис не любить відверто розмовляти. А ми з чоловіком у його особисті справи носа не встромляємо.
Син поставив нас перед фактом:
— Тату, мамо, я одружуюся на Тані. Ми подали заяву до РАЦСу. Весілля влаштую на весь світ. Ніяких грошей не пожалію.
— Ми з чоловіком зраділи. Нарешті, синок заведе офіційну сім’ю. Денисові вже тридцять років. Уявляєш, Полю, дату весілля довелося двічі переносити. То Денис захворів, то я затрималася у відрядженні. Мені тоді подумалося, мовляв, недобре якось з весіллям виходить. Синові про побоювання нічого не сказала. Бачу, Денис сяє від щастя. Нащо ж псувати настрій? Більш того, Денис хотів повінчатися з Танею. Але щось там теж не склалося. Отець Святослав надовго поїхав до себе на батьківщину. А Денис хотів саме у нього повінчатися. Коротше, Полю, нічого не складалося. Знаки були звідусіль…
— Зіграли галасливе весілля. Ось, подивись на фото. Бачиш, яка тут подарункова орхідея? Квітуча, шикарна. Листки стояли, як солдатики. А зараз? Від неї залишилися листки-ганчірочки. Денис із Танею збиралися у весільну подорож, до Парижа. І тут не склалося. Таню не випустили за кордон. Біометричний паспорт вона не оновила, а прізвище змінила. Денис не звертав уваги на всі ці напасті. Він ширяв у хмарах, мріяв про щасливу сім’ю.
— Але раптом син серйозно захворів. Ліг у лікарню. Справи його були дуже погані. Лікарі не залишали надії, розводили руками.
Таня походила з тиждень до Дениса. Потім заявила йому:
— Пробач, але чоловік з інвалідністю мене не влаштовує. Я подала на розлучення.
Уявляєш, Полю, що відчував мій Денис, нерухомо лежачи на лікарняному ліжку? Але він спокійно відповів:
— Я тебе розумію, Танюсю. Перешкоджати розлученню не буду.
Коротше, розлучилися.
— А синок мій одужав. Знайшли ми йому доброго лікаря. Він-то й підняв Дениса за півроку. Сказав, мовляв, організм молодий, справиться. Потоваришувала наша сім’я з Петром Богдановичем. А в нього миленька двадцятирічна донька Маша. Мій Денис спочатку носа кривив від неї:
— Коротунка якась. Навіть несимпатична.
— Синку, придивися до Маші. З лиця воду не пити. А в тебе вже була дружина з модельою зовнішністю… Краще воду пити в радості, ніж мед у журбі.
Не міг син забути Таню, але й зрада її прищемила душу. А Маша без оглядів закохалася в Дениса, безупинно дзвонила, хвостом за ним ходила. Вирішили ми зблизити дітей. Разом поїхали на природу. Денис ходив сумний, як у воду опущений.
Його не тішили ні тріск багаття, ні ароматні шашлики, ні наша весела компанія. Маша ловила кожен погляд Дениса. На жаль, син жодного разу не глянув у бік закоханої дівчини.
Кажу чоловікові:
— Даремно задумали це сватання. Денис досі пам’ятає й любить Таню. Вона наче заноза сидить у його серці.
Минуло три-чотири місяці. Дзвінок у двері. На порозі стоїть Денис. У руках у нього ця відома орхідея:
— Ось, мамо, приніс тобі остатки минулого щастя. Поводься з квіткою, як знаєш. Мені цей екзот не потрібен.
Я неохоче прийняла орхідею. І невзлюбила її. Наче ця квітка винна у бідах мого сина. Засунула подалі від очей подарунок сина, не поливала. А нещодавно зустріла сусідку:
— Катю, бачила твого Дениса з дівчиною-Дюймовочкою. Колишня-то дружинка була вищою та красившою.
Я не повірила, невже синок з Машею «романить»?
— Прошу любити й шанувати. Я й Маша стали чоловіком і дружиною, — Денис ніжно тримав за руку свою тендітну молоду дружину.
Ми з чоловіком переглянулися:
— Як так? А весілля? А гості?
— Ні до чого цей шум-гам. Пройшли, уже… Тихенько розписалися в РАЦСі. Отець Святослав нас повінчав. Ми з Машею тепер навіки разом.
Відвела у бік сина:
— Денис, ти хоч полюбив цю дівчину? Не образиш Машу? Може, ти навздогін Тані одружився?
— Ні, мамо, я не мщу їй. Перехворів цією жінкою, — син перестав називати по імені Таню. — А щодо любові… Ну, що сказати? Світ Маші з моїм збігся точь-у-точь.
Ось така історія, Поліно.
Катя виговорилася до дна. Після цієї щирої розмови ми з подругою не бачилися два роки. Повсякденні турботи, справи закрутили. А орхідея ожила, рясно зацвіла. Квіти вміють дякувати за турботу. Зустрілася я з нею у пологовому:
— Привіт, подруго. Що ти тут робиш?
— Маша народила близнюків. Сьогодні виписують, — Катя усміхалася.
Недалеко стояли в очікуванні дітей Денис і чоловік Каті. Він тримав букет червоних троянд. На порозі пологового показалася стомлена, але щаслива Маша. За нею медична сестра обережно несла два «живих», «сплячих» згортка. Слідом ішла донька з моєю новонародженою онукою.
Таня благає Дениса пробачити їй за жіночу слабкість і почати все спочатку. Чашку можна склеїти, але пити з неї не вийде…
