— Я — кохана жінка Вашого чоловіка. Він із Вами тільки заради грошей — сказала незнайомка.
Юлія, сидячи за комп’ютером, перевіряла документацію, коли хтось подзвонив у двері. Вона неохоче відволіклася від звіту свого співробітника й подивилася, котра година. Йшла сьома година вечора. Її чоловік Дмитро поїхав до своєї матері в інший район і мав повернутися лише за кілька годин. Жінці довелося залишити роботу через непроханого гостя. Вона, відчинивши двері, побачила перед собою гарну, довгоногу рудоволосу дівчину років 20.
— Доброго вечора, Юліє! – несміливо промовила дівчина, з цікавістю розглядаючи господиню квартири.
— Доброго вечора, – здивовано відповіла Юля, намагаючись зрозуміти, хто ця незнайомка й навіщо прийшла. – Вибачте, ми з вами знайомі?
— Мене звати Валерія. Я… Як би це вам м’якше сказати? Усе ж я приїхала до вас, щоб поговорити відверто, тому скажу, як є. Я – кохана жінка вашого чоловіка.
— Що? – ошелешено вигукнула Юлія від несподіванки. – Це розіграш такий? Ви блогерка й знімаєте відео? Це Діма вирішив посміятися наді мною і все це організував?
— Я кажу цілком серйозно. Чому ви мені не вірите? Я не блогерка і тут немає прихованої камери. Ми з вашим чоловіком зустрічаємося вже понад 3 місяці. Скажу вам більше: я чекаю дитину від нього. Будь ласка, дозвольте мені зайти. Мені є що сказати.
— Не дозволю. Це ще не все? Невже є ще щось, про що я повинна знати?
Юлія відчайдушно намагалася контролювати свої емоції, хоч зробити це було вкрай складно. Серце жінки калатало, пульс стукав у скронях. Вона приголомшено дивилася на гарну зеленооку дівчину, яка була молодша за неї рівно на 20 років.
Вона стверджувала, що чекає на дитину від її чоловіка. Юлія була здивована. Вона до того дня була абсолютно впевнена у своєму чоловікові й уявити собі не могла, що Дмитро зможе так із нею вчинити. За багато років шлюбу жінка жодного разу не засумнівалася в його вірності, тому все, що відбувалося, здавалося їй якимось жартом.
— Вашому спокою можна тільки позаздрити, – сказала Валерія й посміхнулася. – Ви знаєте, мені набридло приховувати наші стосунки. Скоро в нас буде дитина, тому я хочу, щоб ми з Дімою були разом. Я хочу, щоб у нас із ним була сім’я. Дмитро ніколи вам не скаже всього того, що зараз сказала я. Йому вас шкода через вашу хворобу. Він говорив мені про те, що давно жодних романтичних почуттів до вас не відчуває, що ви багато років спите в різних кімнатах. Навіщо ви мучите і його, і себе? Відпустіть уже Діму й дозвольте йому стати по-справжньому щасливим. Можливо, ви теж колись зустрінете своє щастя, незважаючи на ваш солідний вік, хоча… Ви ж хвора. Тоді тим більше відпустіть. Навіщо за допомогою жалю приковувати до себе чоловіка?
Юлія остовпіло подивилася на коханку свого чоловіка. Вона була настільки вражена, що не могла розмовляти. Жінці насилу вдалося взяти себе в руки й промовити тремтячим голосом:
— Тиждень тому мені виповнилося 40 років. Ви дивитеся на мене, як на бабцю? Дозвольте поцікавитися, про яке захворювання йде мова? Якщо пам’ять мені не зраджує, я нічим не хворію. Жодних проблем зі здоров’ям у мене, слава Богу, немає. Про що ви говорите? Ви взагалі адекватна, дівчино?
— Але Діма сказав, що у вас хвороба, яку виявили пів року тому. Ви лікуєтеся в дорогих клініках, приймаєте рідкісні препарати, які поки що допомагають.
— Треба ж! – усміхнулася приголомшена жінка. – Сьогодні ви стільки нового розповіли мені про мене саму, що мені самій стало цікаво, хто я така! Що ще сказав вам мій чоловік? Ви знаєте, дівчино, я ніколи нікого силою поряд із собою не утримую. Це не про мене. Якщо хтось хоче піти з мого життя, він просто йде і все. Здається, я починаю все розуміти…
У цей момент із ліфта вийшов Дмитро, який приїхав додому раніше на кілька годин. Він остовпів, побачивши на сходовому майданчику дружину й коханку. Обидві жінки одночасно подивилися на нього.
— А до мене гостя завітала дуже цікава! – вигукнула Юля. – Але я думаю, ми з нею вже все обговорили. Чаю з тортиком пропонувати не буду. У тебе, чоловіче, виявляється, багата уява. Треба ж! Хворою мене зробив!
— Юлю, я тобі зараз усе поясню. Будь ласка, зайдімо в квартиру й спокійно поговоримо, – переляканим голосом пробурмотів Дмитро й спробував узяти дружину за руку, але та йому не дозволила, відштовхнувши від себе чоловіка.
— Не треба мені нічого пояснювати. Навіщо так все ускладнювати! Мені вже все зрозуміло. Валеріє, так вас звати? Точно. Ви не хвилюйтеся, будь ласка! Забирайте Діму. Я навіть допоможу йому зібрати речі.
— Я рада, що ви визнали свою поразку, – задоволеним тоном відповіла дівчина й зловтішно посміхнулася. – А навіщо Дімі збирати речі? Це ж його квартира! Вам потрібно свої речі зібрати й піти звідси, тому що ми з Дімою тепер будемо жити тут разом. А скоро нас буде троє!
Юля, почувши це, голосно засміялася. Вона в цей момент зрозуміла все. Жінка зайшла до спальні й винесла звідти документи на квартиру, які тут же з величезним задоволенням продемонструвала Валерії.
— Читати вмієте, коханка мого чоловіка? – запитала Юля її поблажливим тоном. – Бачите, що тут написано? Хто є власником квартири? Вона була придбана мною ще до нашого з Дмитром весілля і жодного стосунку до нього не має. У вашого коханця немає свого житла, змушена вас засмутити. Є невелика однокімнатна квартира на околиці міста в його матері. Колись, у майбутньому, та квартира дістанеться Дімі, тож не все так погано.
— Дімо, це правда? Ти мені брехав? – приголомшено подивилася Валерія на заціпенілого чоловіка. – Значить, у тебе немає квартири? Гаразд. Зате в Діми є своя торгова фірма й дорога тачка. Без житла точно не залишимося. Я знаю, що фірма приносить хороший дохід. Мені Діма про це говорив.
— Документи на мою фірму вам я зараз продемонструвати не можу, бо вони знаходяться не тут, однак із усією впевненістю заявляю, що й до фірми, і до цієї машини Дмитро також не має жодного стосунку. Усе це належить мені. При всьому бажанні йому не вдасться відсудити в мене й мізерну частину того, що в мене є. Так, я вийшла заміж із великого кохання, свято вірячи в те, що знайшла споріднену душу. Мені тоді мої батьки говорили, що Діма не заслуговує на довіру, що він зі мною тільки заради моїх грошей. Тоді моя фірма тільки починала розширюватися. Мені було всього 30 років. Так, мої батьки були досить забезпеченими людьми. Без їхньої фінансової допомоги я не змогла б у 30 досягти такого успіху, однак після того, як їх не стало, я гідно себе показала й привела фірму до ще більшого успіху та процвітання.
— Я вийшла заміж за Діму, незважаючи на те, що в нього самого нічого не було. Тоді всі подруги й знайомі крутили вказівним пальцем біля скроні й говорили, що мене точно приворожили. Про Діму говорили, що він альфонс і одружився на мені тільки заради моїх грошей, однак я відмовлялася в це вірити. Адже я була засліплена любов’ю. Мабуть, усі ці люди набагато мудріші за мене. Адже вони побачили те, чого я сама не бачила або не хотіла бачити, помічати. Тим не менш, у мене вистачило розуму грамотно оформити своє майно. Дякую за це моєму батькові, який завжди намагався захистити мене від підлих людей. Отже, Валеріє, ви можете забрати Дмитра. Він мені більше не потрібен.
— Чому я не бачу у ваших очах того вогню, який палав у них хвилину тому? Не впадайте у відчай, Валеріє. Адже ви з Дімою, за вашими словами, дуже любите одне одного. Коли ти дійсно любиш людину, тобі все одно, на якій машині вона їздить, у якому будинку живе, чи не так? Адже з милим і рай, як кажуть, у курені. Будете разом рости, заробляти й підніматися. Нічого поганого в цьому немає. Багато хто так і живе.
Дівчина обурилася й похитала головою.
— Ні вже! – закричала вона з розчаруванням. – Не потрібен мені ваш чоловік. Залиште його собі. Мені брехун і жебрак не потрібен. Таке «добро» я можу знайти де завгодно. Чи не дарма я стільки місяців сюсюкалася з ним? Адже він говорив мені, що все належить йому, що терпить вас тільки через жалість.
— Тепер ви дізналися про те, що чоловікам довіряти не можна. Я теж, до речі, дізналася про це тільки зараз, у 40 років. Робіть, що хочете. Самі розбирайтеся. Я віддаю вам Діму. Адже він як-не-як батько вашої майбутньої дитини.
— Ніякий він не батько! – буркнула дівчина, з образою дивлячись на очманілого Дмитра. – Немає ніякої дитини. Добре, що немає. Досі засмучувалася через те, що не можу завагітніти, а тепер, уявляєте, рада! Навіщо мені дитина від цього невдахи?
— Лєро, ти мене обдурила, чи що? – здивованим тоном вигукнув Дмитро. – А як же лікарі, довідка та результати аналізів?
— Так, я просто хотіла, щоб ти скоріше залишив свою дружину й пішов до мене. Я думала, що дитина прив’яже тебе до мене. Моя тітка працює в тій клініці, куди ми з тобою їздили. Даремно я з тобою познайомилася. Не хочу тебе бачити! Навіть не наближайся до мене, чуєш? Ти мені неприємний! Якби я знала про те, що ти – всього лише альфонс, то я б ніколи не підійшла до тебе.
Валерія пішла, зітхаючи. Юлія зайшла назад у квартиру, голосно грюкнувши дверима перед носом чоловіка. Він довго благав дружину відчинити двері й впустити його, дати йому можливість усе пояснити, однак жінка відмовлялася його слухати. Їй це вже було не потрібно. Вона ніколи не зможе пробачити чоловіка навіть не за його зраду, а за те, що він стільки років жив із нею заради її грошей, прикидався, що любить її.
Юля зібрала речі Дмитра й винесла їх на сходовий майданчик. Незабаром вона подала на розлучення. Чоловік намагався відсудити в дружини частину її майна, але в результаті програв. Машина, на якій він тимчасово їздив, належала Юлі. Вона отримала її в подарунок на своє тридцятиліття від свого батька. Дмитро залишився без грошей в кишені й був змушений переїхати до своєї матері в однокімнатну квартиру.
Юлія більше так і не вийшла заміж. У її житті були чоловіки, але жодного з них вона до себе близько не підпустила. Жінка перестала довіряти людям після розлучення з Дмитром. У 44 роки Юля у неї з’явився син, як зараз модно говорити, для себе. Дмитро пристрастився до міцних напоєв, через що його з квартири виставила рідна мати. Що стало з ним далі – Юля не знає й знати не бажає, бо цей чоловік тепер для неї чужа людина.
