— Я кожну копійку рахую, щоб нам на життя вистачало, а вона шикує!
— Федю, ти зараз серйозно? Я просто купила баночку ікри…
— А я просто прошу тебе бути відповідальною! — перебив він, підвищуючи голос. — Не можеш платити за квартиру — не купуй ікру.
Все чесно. А то влаштувалася зручно в мене на шиї!
— Ні, ти мені просто поясни, — Федя потрусив перед обличчям дружини крихітною скляною баночкою. — Це що таке, Ніно?
Я тебе зрозумілою мовою питаю, що це?
Ніна ковтнула. Вона щойно повернулася додому з роботи, навіть роззутися до ладу не встигла — чоловік налетів на неї з порога.
— Ікра, — тихо відповіла вона. — Звичайна червона ікра.
Федю, я з зарплати купила. Премію невелику дали, от і захотілося просто порадувати себе.
— Порадувати себе захотілося їй! — Федя з гуркотом опустив баночку на стільницю. — Ніно, ти в своєму розумі взагалі?
Ти ціни на неї в магазині бачила?
— Бачила. І я купила її на свої гроші. Я сама їх заробила.
— Твої, мої! Що за дитячі розмови? Ми сім’я чи хто? — Федя упер руки в боки.
Під його футболкою вгадувався м’який, пухкий живіт людини, яка давно забула про фізичні навантаження.
— Я, значить, сиджу тут, сімейний бюджет планую, кожну копійку рахую, щоб нам на життя вистачало, а вона шикує. Раз у тебе є зайві кошти на такі елітні делікатеси, то, може, ти й за квартиру почнеш навпіл зі мною платити? А то живеш тут на всьому готовому, комуналку не платиш, а ікру купуєш!
Давай, переказуй мені половину за оренду просто зараз, раз ти така багата.
— Федю, ти зараз серйозно? Я просто купила баночку ікри…
— А я просто прошу тебе бути відповідальною! — перебив він, підвищуючи голос. — Не можеш платити за квартиру — не купуй ікру. Все чесно. А то влаштувалася зручно в мене на шиї!
Ніні захотілося розплакатися. Як же вона втомилася…
Коли вони тільки одружилися, Ніна чудово знала, на що йде. Федя ніколи не був амбітним трудоголіком. Йому пощастило: від бабусі дісталася хороша двокімнатна квартира в центрі, яку він вдало здавав, а сам жив у скромній однокімнатній квартирі на околиці.
Бонусом отримував якісь відсотки за вкладами від проданої дачі. Цей пасивний дохід дозволяв йому взагалі не працювати.
Федя цілими днями лежав на дивані, грав у приставку, дивився серіали і щиро вважав себе успішним інвестором.
Ніна тоді міркувала по-дорослому. Вона обрала таку людину, значить, не має права скаржитися. Це факт, який треба просто прийняти. Вона сама хотіла здобути вищу освіту, сама знайшла роботу, щоб хоч щось своє приносити в дім і не залежати від чоловіка повністю.
Вона думала, що їхній шлюб будується на взаємоповазі та свободі, але реальність виявилася зовсім іншою.
Перший тривожний дзвінок пролунав кілька місяців тому. Ніна їхала в переповненому автобусі. Різко похолодало, вона змерзла, поки бігла до зупинки. Раптом у кишені завібрував телефон — прийшло повідомлення від чоловіка. «Ти навіщо весь сир з’їла?»
Ніна насупилася. Вранці вона поспішала, сніданок приготувати не встигла, тому відрізала собі пару скибочок від шматка маасдаму й кинула їх на хліб.
Вона швидко надрукувала: «Федю, ти про що? Я взяла два тоненькі шматочки на бутерброд». Відповідь прилетіла миттєво. «Там половина шматка залишалася! Я зазирнув у холодильник, а його нема. Ніно, як у тебе взагалі влізло стільки? Ти про здоров’я своє думаєш? І взагалі, цей сир я купував собі на вечір. Поверни, будь ласка, раз з’їла. Зайди по дорозі в магазин і візьми такий самий».
Ніна тоді перечитала це повідомлення тричі, а потім вийшла на одну зупинку раніше, побігла в супермаркет і купила цей клятий маасдам, витративши останню готівку, яку відкладала собі на проїзд.
Тоді вона списала це на його поганий настрій, переконала себе, що справді не варто було брати чуже без дозволу. Хоча яке «чуже» може бути в сім’ї?
Згадався ще один випадок, уже влітку. Федя якось повернувся з магазину, гордо несучи перед собою величезний, смугастий кавун.
— Дивись, яку красу вхопив! — заявив він, встановлюючи здобич на стіл. — Зараз охолодимо і будемо бенкетувати.
Ніна усміхнулася. Коли Федя дістав ножа, він почав різати кавун із якоюсь математичною точністю. Він буквально вимірював шматки, складаючи їх у дві різні миски.
— Оце — моя половина, — суворо сказав він, присуваючи до себе тарілку побільше. — А це — твоя. Їж.
Ніна знизала плечима. Вона швидко впоралася зі своєю порцією. Солодкий, крижаний сік приємно освіжав горло. На спільній обробній дошці залишався лежати один великий, нічийний скибок. Ніна машинально потяглася до нього, відрізала невеликий шматочок і піднесла до рота.
— Гей! — Федя різко перехопив її руку. Чи не забагато тобі буде, га?
— У сенсі? — Ніна завмерла.
— У прямому, — Федя невдоволено примружився, відпускаючи її руку й відсуваючи дошку ближче до себе. — Ти свою половину вже з’їла. Он, одні шкірки лежать. Куди ти ще тягнешся?
— Федю… це ж просто кавун. Я просто дуже пити хочу. Спека ж.
— Спека — попий води з-під крана, — відрізав чоловік, відправляючи шматок до рота й голосно плямкаючи. — А це моя частина. Ми ділили порівну. Я свої гроші за нього віддавав, щоб велику половину з’їсти.
Ніна тоді мовчки встала, поклала недоїдений шматочок на стіл і пішла у ванну. Вона ввімкнула воду на повну потужність, щоб Федя не чув, і довго плакала, дивлячись на себе в дзеркало. Як вона до такого докотилася взагалі?
Після того випадку всередині Ніни щось тріснуло. Вона стала купувати їжу тільки для себе. Те, що хотілося саме їй: маленькі йогурти, глазуровані сирки, шоколадки, горішки. Вона витрачала на це свої гроші, але навіть ця ілюзія незалежності не приносила полегшення. Тому що з’явився страх. А раптом дізнається?
Якщо вона купувала собі дорогий йогурт зі шматочками манго, Федя обов’язково помічав упаковку в сміттєвому відрі.
— Ого, йогурти такі дорогі їмо? — тягнув він, піднімаючи порожній пластиковий стаканчик двома пальцями. — А вчора мені розповідала, що на проїзний не вистачає. Цікаві в тебе пріоритети, Ніно. Я тут сиджу, економлю, щоб ми комуналку вчасно закрили, а ти гроші спускаєш.
— Федю, та вони по акції… Там два по ціні одного…
Федір хмикав:
— Чудово! Два по ціні одного… І два стаканчика ти з’їла сама! А мені чому не запропонувала? Ти вважаєш, що з чоловіком ділитися не треба? Я тебе, значить, утримую, я тебе вдягаю, взуваю. Воду, яку ти ллєш, електрику, яку ти палиш, оплачую, а ти тільки собі десерти купуєш!
Він міг читати їй нотації по сорок хвилин. Чоловік вираховував вартість її перекусів, множив на кількість днів на місяць і пред’являв їй суми, які вона «вкрала в сім’ї». І Ніна зламалася. Дійшло до того, що вона почала ховати сміття.
Щоранку, з’їдаючи по дорозі на роботу свій сирок, вона акуратно згортала фольговану обгортку в крихітний квадратик.
Вдома вона з’їдала банан, загортала жовту шкірку в паперову серветку, потім клала в целофановий пакетик, туго зав’язувала вузол і ховала на саме дно своєї сумки. Вона виносила це сміття з власної квартири, як шпигунка.
На зупинці, озираючись на всі боки, Ніна швидко кидала свої пакетики у вуличну урну. Якщо урна була повна, вона несла це сміття аж до роботи й викидала в туалеті на другому поверсі.
Ніна сиділа на пуфику в передпокої й слухала, як Федя голосно клацає по кнопках геймпада — він грав у приставку. Вона повільно підвелася, пройшла на кухню, відкрила сумку, витягла звідти зім’яту обгортку від протеїнового батончика, порожній стаканчик з-під кави й зім’ятий пакетик з-під фісташок. Не обертаючись, Ніна жбурнула все це у відро для сміття. А потім пройшла в спальню, дістала з верхньої полиці шафи свою стару дорожню сумку й почала мовчки скидати туди речі. Федя насторожився.
— Гей, ти чого робиш? Ти куди зібралася, ніч надворі?
— Я йду, Федю. Я від тебе йду.
— У сенсі йдеш? — він нервово засміявся. — Образилася через ікру, чи що? Я ж просто справедливості хочу. Щоб ми нарівні жили. А хто за комуналку тепер платитиме?
— Ніхто, Федю. Тепер ти будеш платити за все сам. І їстимеш свої кавуни на самоті. Уяви, ділитися тепер тобі ні з ким не доведеться. Мені набридло ховати від тебе фантики, мені набридло рахувати шматки хліба, якими ти мене вічно докоряєш. Мені набридло бути винною за те, що я хочу їсти!
— Та кому ти потрібна! — чоловік поклав геймпад на ліжко. — Іди-іди! Подивимося, як ти на свою жебрацьку зарплату проживеш! Приповзеш ще, коли їсти нічого буде! Замість того, щоб покаятися, вибачитися за свій підлий вчинок, вона ще й ображену з себе будує! Я, на відміну від тебе, потайки продукти дорогущі не їм!
— Краще я голодуватиму на волі, ніж давитимуся кожним шматком поруч із тобою, — Ніна підхопила сумку й ступила в коридор.
Федя навіть не спробував її зупинити. Він тільки злісно бурмотів собі під ніс:
— Давай, давай. Йди звідси! Теж мені принцеса знайшлася. Ніколи б не подумав, що дружина в мене настільки… несправедлива! Добре, що дітей не завели. Ти б і їх об’їдала!
Ніна не стала вплутуватися в сварку. Зрештою, сама винна. Бачила ж, за кого виходила… Настав час розплачуватися.
Розлучилися на диво швидко. Майнових питань у них не було, тому й ділити нічого не довелося.
У Ніни після розірвання шлюбу справи несподівано пішли вгору: вона влаштувалася на хорошу посаду у велику компанію й зняла світлу, затишну студію. Вона більше ніколи не ховала чеки з продуктових магазинів і з задоволенням готувала для себе складні, смачні страви.
А Федя так і залишився лежати на своєму продавленому дивані в оточенні порожніх коробок з-під піци.
Він справно отримував гроші зі здачі квартири й регулярно скаржився новим знайомим в інтернеті на меркантильних жінок, яким від чоловіків потрібні тільки гроші.
