Олена стояла перед дзеркалом у своїй маленькій квартирі на Троєщині, поправляючи сукню – ту саму, червону, яку купила спеціально для цього вечора.
Було 15 вересня, її 25-й день народження. Вона народилася в Києві, виросла в звичайній сім’ї: батько – водій тролейбуса, мати – продавчиня в магазині.
З Тарасом вони познайомилися рік тому на роботі – в IT-компанії, де вона була дизайнером, а він програмістом. Тарас був високий, з темним волоссям і посмішкою, яка змушувала серце битися швидше.
“Олено, ти геніальна в цих макетах”, – казав він, і вона танула.
Але була проблема – його мати, пані Світлана. Жінка 52 років, вдова, яка після втрати чоловіка присвятила життя сину. Вона дзвонила щодня:
“Тарасику, що їв? З ким зустрічаєшся?” Тарас слухався: “Мамо, все добре”. Олена ревнувала: “Він дивиться на неї, як на ікону. А на мене – ніби я додаток”.
Святкування планувалося в ресторані “Софія” біля Золотих Воріт. Олена хотіла камерний вечір: тільки вони вдвох, свічки, музика.
“Тарасе, давай удвох? Я приготую сюрприз”, – казала вона. Але він: “Олено, мама образиться. І друзі… Треба всіх”.
Вона погодилася, але всередині кипіла: “Я не хотіла кликати всіх цих людей, для мене було тільки одне важливо, щоб в цей вечір Тарас дивився тільки на мене, а не на свою матір”.
Все почалося за місяць до дня народження. Олена і Тарас жили разом уже півроку в її квартирі. Ранками вона готувала сніданки: “Тарасику, омлет з сиром, як любиш”. Він цілував: “Кохана, ти найкраща”. Але ввечері дзвінок: “Мамо, так, Олена гарно готує”. Олена чула і зітхала.
Пані Світлана приходила часто: “Синочку, я принесла пирогів. А ти, Олено, не втомлюйся на роботі”. Олена посміхалася:
“Дякую, тітко Світлано. Смачно”. Але думала: “Вона мене терпить, бо я з Тарасом. А він на неї дивиться, як на королеву”.
Олена вирішила влаштувати свято, щоб показати себе. Запросила подруг: Катю і Іру, колег з роботи – Андрія і Сашу, і навіть сусідів. “Тарасе, буде весело”, – казала.
Він: “Добре, але маму теж”. Вона кивнула, але планувала: “Зроблю так, щоб він бачив тільки мене. Сукня, макіяж, танці”.
За тиждень до свята пані Світлана зателефонувала: “Тарасику, на день народження Олени я приготую салати. І подарунок – сервіз, як у нас вдома”. Тарас: “Мамо, супер”. Олена почула: “Тарасе, а чому не я готую? Це мій день!” Він:
“Кохана, мама хоче допомогти. Не ревнуй”.
Вона вибухнула: “Ревную! Ти завжди на неї дивишся перша! Я не хотіла всіх цих людей кликати, бо хочу, щоб ти був зі мною!”
Тарас обійняв: “Олено, ти головна. Обіцяю”.
День настав. Ресторан прикрасили кульками, столи з квітами. Олена в червоній сукні: “Як я?” Тарас: “Вау, принцесо”. Прийшли гості: 20 людей. Подруги: “Олено, красуня! Ура!” Колеги: “З днем народження, шефе!”
Пані Світлана прийшла з кошиком: “Синочку, обійми маму. Олено, вітаю. Оце салат ‘Олів’є’ за моїм рецептом”. Тарас підбіг:
“Мамо, дякую! Смачно виглядає”. Олена відчула укол: “Він на неї дивиться перша…”
Вечір почався. Музика, тости. Андрій: “Олено, за твою красу! Ти – зірка компанії!” Вона сміялася: “Дякую, друзі”. Тарас тримав за руку, але коли мати сказала: “Тарасику, спробуй мій пиріг”, він пішов до неї: “Мам, ти найкраща кухарка!”
Олена шепнула подрузі Каті: “Бачиш? Знову. Я не хотіла всіх, щоб він не відволікався”. Катя: “Олено, розслабся. Він кохає тебе”.
Потім танці. Олена потягнула Тараса: “Потанцюй зі мною. Тільки дивись на мене”. Він: “Звісно, кохана”. Вони кружляли. “Тарасе, пам’ятаєш наше перше побачення? Ти сказав, я твоя муза”. Він: “Пам’ятаю. Ти все для мене”.
Але мати підійшла: “Синочку, потанцюй з мамою. Як у дитинстві”. Тарас: “Зараз, мамо”. Олена відпустила руку: “Іди. Я почекаю”. Сльози накотилися.
Вона вийшла на балкон. Курила, хоч не курила ніколи. Іра знайшла: “Олено, що сталося?” – “Він на неї дивиться, як на мене. Я клікала всіх, щоб показати, що я господиня, але марно”.
Повернулася. Тости продовжувалися. Батько Олени: “Доню, будь щаслива. Тарасе, бережи її”. Тарас: “Обіцяю, тестем”.
Пані Світлана встала: “Дорогі гості! Олено, вітаю. Ти гарна дівчина, але пам’ятай – Тарас мій син. Я його виростила одна. Будь добра до нього”. Усі плескали, а Олена подумала: “Вона мене вчить?”
Кульмінація – подарунки. Подруги дали парфуми: “Олено, це для твоєї краси!” Колеги – сертифікат на спа. Тарас: “Кохана, це каблучка. Хочу, щоб ти була моєю нареченої”. Усі ахнули. Олена заплакала: “Тарасе… Так!”
Але мати: “Синочку, а мені що? Я ж готувала…” Тарас повернувся: “Мамо, тобі квіти”. Олена відчула: “Знову…”
Після пропозиції свято набрало обертів. Танці, шампанське. Олена шепнула Тарасу: “Дякую. Але обіцяй – відтепер дивись тільки на мене”. Він: “Обіцяю. Мама – мама, ти – дружина майбутня”.
Гості розійшлися о півночі. Пані Світлана: “Тарасику, додому поїдемо разом?” Він: “Мамо, я з Оленою”. Мати зітхнула: “Добре. Вітаю вас”.
Вдома, в квартирі. Олена: “Тарасе, сьогодні я зрозуміла – ти мій. Але твоя мама….” Він: “Кохана, вона самотня. Але ти перша.
Давай поговоримо з нею”.
Наступного дня дзвонила мати: “Синочку, прийди. Треба обговорити весілля”. Тарас: “Мамо, ми з Оленою вирішимо”.
Олена взяла слухавку: “Тітко Світлано, дякую за вчора. Але весілля – наше”. Мати: “Дитино, я хочу допомогти. Тарас звик до моїх порад”.
Почалися розмови. Олена: “Тарасе, я не хочу, щоб вона керувала нами”. Він: “Зрозумів. Мамо, ми самі”.
Мати образилася: “Синочку, вона тебе відбирає!” Тарас: “Мамо, я кохаю Олену. Ти завжди будеш в моєму житті, але не в усьому”.
Олена запросила матір на каву: “Тітко,обливо, давайте помиримося. Я не ворог”. Світлана: “Олено, ти гарна. Просто боюся втратити сина”. Олена: “Не втратите. Але дайте нам простір”.
Мир настав. Весілля через півроку – маленьке, 30 людей. Олена: “Цього разу без зайвих. Тільки близькі”. Тарас: “І ти – головна”.
Вони одружилися. Мати на весіллі: “Синочку, будь щасливий. Олено, пробач”. Олена: “Все добре”.
Роки минали. Народилася донька Соломійка. Тарас дивився на Олену: “Кохана, ти моя королева”. Мати: “Онучко, ходи до бабці”.
Олена згадувала той вечір: “Я не хотіла всіх, але добре, що було. Навчила нас”. Тарас: “Ти права. Тепер тільки на тебе дивлюся”.
Минуло п’ять років після того пам’ятного дня народження. Олена і Тарас жили в новій квартирі на Подолі – трикімнатній, купленій на спільні заощадження.
Соломійка, їхня донька, вже бігала по дому, тримаючи в руках ляльку: “Мамо, подивися, бабуся Світлана дала!” Олена посміхалася, але всередині завжди був той легкий укол ревнощів.
Пані Світлана приходила щотижня: “Тарасику, синочку, я принесла вареників. А Соломійці – нову сукню”. Тарас обіймав матір: “Мамо, дякую. Ти найкраща бабуся”.
Олена працювала фріланс-дизайнером удома, щоб бути з дитиною. “Тарасе, сьогодні ввечері вдвох? Замовимо суші, подивимося фільм”, – пропонувала вона. Він кивав: “Звісно, кохана. Тільки мамі подзвоню, скажу, щоб не турбувала”. Але дзвінки не припинялися.
Одного вечора, коли Соломійка спала, Олена не витримала: “Тарасе, знову твоя мама? Вона телефонує щодня! Я думала, після весілля все зміниться. Пам’ятаєш мій день народження? Я тоді сказала: не хочу всіх цих людей, бо хочу, щоб ти дивився тільки на мене, а не на неї. А тепер те саме!”
Тарас зітхнув, обіймаючи її: “Олено, прости. Вона старенька, самотня. Батько помер, брат далеко. Але ти права – я переборщую.
Давай встановимо кордони. Скажу їй: дзвонити раз на тиждень”. Олена заплакала: “Я не зла, просто боюся втратити тебе. Ти завжди на неї перший реагуєш. Соломійка вже питає: ‘Чому бабуся важливіша?'”
Наступного дня Тарас поїхав до матері. Пані Світлана зустріла з чаєм: “Синочку, садися. Що сталося? Олена скаржиться?” Він чесно розповів: “Мамо, ми кохаємо тебе, але сім’я – це ми з Оленою і Соломійкою. Дзвони рідше, приходь на вихідні. Олена ревнує, і має рацію”.
Мати заплакала: “Тарасику, я не хотіла втручатися. Просто звикла… Після твого батька ти – все для мене. Добре, змінюся. Передай Олені: вибач”.
Олена чекала вдома. Коли Тарас повернувся, вона запитала: “Ну що?” – “Мамо зрозуміла. Обіцяла дати простір. А я… Я кохаю тебе найбільше. Давай влаштуємо сімейну вечерю – тільки ми втрьох”. Вони обійнялися. Соломійка прокинулася: “Тату, мамо, граймося!”
З того часу життя налагодилося. Пані Світлана дзвонила раз на тиждень: “Як справи, діти? Цілую онучку”. Приходила з подарунками, але не нав’язувалася.
Олена запросила її на день народження Соломійки: “Тітко Світлано, приходьте. Буде торт”. Мати: “Дякую, доню. Ти добра”.
Тарас дивився на Олену з любов’ю: “Кохана, ти перемогла мої ревнощі до мами. Тепер тільки ти і діти”. Олена сміялася:
“Нарешті! Пам’ятаєш той вечір? Він змінив усе”. Вони поцілувалися під зірками на балконі, а Соломійка плескала в долоні: “Ура, мама і тато!”
Роки минали спокійно. Олена зрозуміла: кохання – це баланс. “Тарасе, дякую, що обрав мене”, – шепотіла вона. Він: “Завжди, моя єдина”.
Наталія Веселка
