Вперше син одружився з жінкою з дитиною. Хороший хлопець такий, добрий. Стьопу став татом називати майже відразу, мене – бабусею. Стали вони жити у Стьопи, Ірину кімнату в гуртожитку здали. Як всі жили, не без проблем, але і до гучних скандалів у них не доходило.
Один раз за все посварилися, але аж до розлучення, як Іра думала певний час – через мене. Напросилися вони в гості, я вирішила пироги зробити, по часу прикинула, щоб о 6 ранку на тісто не вставати, і запросила їх до 15:00. Вони приїхали раніше, близько полудня. Партія пиріжків в духовці була, я інші робила. Відправила гостей телевізор дивитися.
Я готувала, руки в борошні, на кухні спека. Прибігає до мене Денис, онук названий. Йому тоді 3 роки було. В руці у нього зв’язка ключів була Стьопкина: ключ від квартири, від машини і від офісу. – Денисе, йди, татові ключики віддай. Втратиш – як тато машину відкриє? Пішки додому підете! – дорікнула я дитині. Він втік в кімнату. Я пиріжки дістала, друге деко в духовку поставила, чай налила і пішла в кімнату, гостей пригощати.
Попили-поїли, Денис все нахвалював: – Смачно, бабусю, смачно! Я їм з собою пирогів зібрала, в фольгу завернула, щоб довше гаряченькими зберегти. Вони вже зібралися, як Стьопка почав ключі шукати. – Денис їх бабусі ніс, – сказала йому Іра. – Я чула, як вона йому говорила, що ми додому пішки підемо, якщо він їй ключі не віддасть. Стьопка дивився на мене, я на Іру. Денис флегматично жував пиріжок.
– Стьопа, я йому сказала, щоб він ключі тобі відніс. Іра стала розпитувати сина, куди він подів зв’язку. Розмовляв Денис паганенько, якщо реченнями – то коротенькими. Нічого путнього добитися з його вуст не вийшло і ми взялися за пошуки. Куди в двокімнатній квартирі 3-річна дитина може закинути в’язку ключів? Куди завгодно! Перерито було все: шафи в межах досяжності, тумбочки, комоди. Були відсунуті дивани та крісла. Під столами, за шторами, серед взуття – шукали всюди. Поки Стьопа не дістав свої ключі з кишені куртки дружини.
– Звідки вони там! – відразу почала Іра. – Денис би до кишені не дотягнувся. Може, Ви підкинули? – прямо запитала Іра у мене. Коли перший ступор пройшов, я запитала: – І навіщо воно мені треба?
В Іри була ціла теорія: – Може, Ви не раді, що Стьопка одружився зі мною з причепом. Ось і вирішили мене підставити, щоб клин вибити. Не вийде! Ми зі Стьопою любимо одне одного!
– Мамо, ми підемо, – повідомив мені син і вони пішли. Мене трясло від несправедливих звинувачень. Я до цих ключам навіть не торкалася! Закінчилося все плачевно: Стьопка подзвонив і сказав, що Іра з дитиною від нього з’їхали, а сам він буде подавати заяву на розлучення: – Я не можу жити з жінкою, здатною тебе оббрехати! – підсумував він.
Я переживала, не хотілося вірити, що Іра на таке здатна. У нас були цілком пристойні відносини. Бувало, що Дениска проводив у мене все вихідні, а потім не хотів додому їхати. Подарунки на свята, гостинці. В життя сина і Іри не лізла, в гості тільки у свята і то, на запрошення. Не в’язався у мене цей вчинок із звинуваченнями в підкиданням ключів. Ну ніяк!
Правду я дізналася випадково. Знаєте, як у фільмах – почула розмову в автобусі. Дівчина, що сидить позаду мене, раділа на весь автобус і ділилася радістю з співрозмовником по телефону: – Мій-то розлучається! Ага, одружимося, як тільки – так відразу. Ні, про мене не розповів. Він її підставив. Під благородним приводом. Там довга історія. Коротше, він її зі своєю мамою підбурив, а потім стусана дав, типу, не буду жити з жінкою, здатною оббрехати мою маму. Ага. Знайомити поки не хоче, каже, час має після розлучення пройти. Гаразд, Лєнусь, я тобі потім подзвоню. Мені Стьопа по другій лінії дзвонить! Я затримала подих – занадто багато збігів. І формулювання та ж «не житиму з жінкою, здатною оббрехати маму».
Я стала слухати далі, розмову з цим Стьопкой. Нічого, крім мусі-пусі, люблю-цілу-сумую, не почула. Запевнила себе, що це просто збіг. Так як би не так! Півроку минуло з розлучення Іри і Стьопи. Привів син пасію знайомитися. Голос – той же. І стало мені все зрозуміло. Вся підлість, в яку я вірити не хотіла, як на долоні. Вигнала відразу обох. Негідник негідника бачить здалеку, не дивно, що вони зійшлися, ще й за Іриною спиною каверзи крутили. Боягуз Стьопа! Навіть піти по-чоловічому не зміг.
Проплакала, поїхала до Іри, правду розповідати. Чай попили, поридати. Дениска за мною скучив, не відходив ні на крок. Телефонувати почали, розмовляти, як раніше. У гості один до одного їздити. Я Ірі з онуком допомагаю. Вона його до мене на день-два відправляє. Як дочка стала. Тільки до мене переїжджати не хоче зі своєї общаги, як не вмовляю.
А син з його змією вид роблять ображений, мовляв, немає у мене причин другу невістку не любити. Самодуркой називають. Та й нехай, нехай краще я буду самодуркой, ніж це все по родичах спливе. У кожного своя правда. Не хочу їх знати. Розчарувалася дуже.
Фото ілюстративне з вільних джерел
