Село жило своїм звичним ритмом, поки на порозі будинку Оксани не з’явилася її зовиця, Світлана. Світлана завжди вирізнялася особливим складом розуму, який у народі називали «хитромудрістю».
Вона вміла так повернути будь-яку розмову, що чуже майно плавно перетікало до її рук, залишаючи господарів із відчуттям, ніби вони ще й боржники.
Оксана в цей час поралася на веранді, перебираючи свіжу зелень. Світлана підійшла тихо, тримаючи в руках невеликий плетений кошик, прикритий чистим рушником. На її обличчі блукала та сама посмішка, яка зазвичай віщувала великі дипломатичні переговори.
— Доброго дня, Оксано, — лагідно почала Світлана, примостившись на краєчку лави. — Дивлюся я на твоїх курей у дворі і серце радіє. Такі гладкі, круті, справжні господині. А от мої цього року геть зледачіли, не несуться зовсім.
Оксана відклала пучок кропу й підозріло подивилася на родичку. Вона надто добре знала цей тон.
— Доброго дня, Світлано. Кури як кури, зерна багато їдять, от і гладкі. А твоїм, мабуть, просто уваги не вистачає.
Світлана зітхнула, театрально опустивши очі на свій кошик. Вона повільно відгорнула рушник, демонструючи Оксані п’ять білих, акуратних яєць.
— Я от прийшла до тебе з діловою пропозицією, Оксано. Ми ж не чужі люди, треба допомагати одна одній. Дивись, які красені. Це ж не просто яйця, це чистий вітамін, свіжі, ранкові. Я подумала, що тобі вони дуже потрібні для випічки на свята. А мені натомість багато не треба. Дай мені нову руду курку, що ходить біля паркану. Тобі менше клопоту з кормом, а мені буде розрада.
Оксана на мить заніміла від такої математики. Вона перевела погляд з п’яти яєць у кошику на свою вгодовану руду квочку, яка в цей момент мирно гребла землю під кущем сирени.
— Свєто, я правильно тебе почула, — повільно заговорила Оксана, намагаючись зберегти спокій. — Ти пропонуєш мені п’ять яєць в обмін на цілу, живу, здорову курку, яка несе такі ж яйця мало не щодня.
Світлано обурено випрямила спину, її лагідність миттєво зникла.
— Ти не розумієш самої суті обміну, Оксано. Яйця — це готовий продукт, тут і зараз. Тобі не треба чекати, не треба годувати птаха, щоб їх отримати. Це чиста економія твого часу та зусиль. Курка — це лише потенціал, який ще невідомо як себе покаже, а мої яйця — це гарантована якість.
— Твій потенціал важить три кілограми і щодня приносить мені прибуток, — Оксанин голос став твердішим. — Твоя пропозиція, Свєто, схожа на спробу обміняти колесо від велосипеда на новенький автомобіль. Це просто смішно.
Світлана підібгала губи, її очі звузилися. Вона поставила кошик на стіл з таким виглядом, ніби принесла туди щонайменше злитки золота.
— Ти завжди була дріб’язковою, Оксано. Своячка називається. Я до тебе з відкритою душею, не сплю ночами, думаю, як покращити твій раціон свіжим продуктом.
А ти рахуєш грами і кілограми. Ці яйця знесені від особливої породи, яку мені привезли здалеку. З них могли б вилупитися золоті курчата, якби я мала час ними займатися.
— То займися, Свєто, — порадила Оксана. — Посади на них свою ледачу курку, нехай висиджує золотих курчат. Навіщо тобі моя руда, якщо у тебе в кошику таке багатство.
— Тому що моя черга прийшла суп варити, — раптом підвищила голос Світлана, втрачаючи аргументи про високу породу. — Мені потрібна курка на суп для мого чоловіка, твого рідного брата, між іншим. Ти що, пошкодуєш для брата шматка м’яса. Він працює з ранку до вечора, а ти тут сидиш на своїх курях, як цар на золоті.
Оксана відчула, як усередині закипає обурення, але тримала себе в руках, не дозволяючи собі переходити на крик чи непристойні слова.
— Мій брат має власні руки і власне подвір’я, де також бігають кури. Якщо ти, Свєто, не вмієш господарювати так, щоб у тебе і яйця були, і суп кипів, то це не моя провина. Просити за п’ять яєць цілу квочку — це не обмін, це здирництво під прикриттям родинних зв’язків.
— Як ти можеш так говорити, — Світлана схопилася з лави, її обличчя почервоніло від гніву. — Здирництво. Я пропоную чесний бартер.
Світ такого не бачив, щоб за п’ять добірних, свіжих яєць шкодували стару руду курку, яка скоро взагалі перестане нестися. Вона у тебе ледь ходить, я ж бачу. Я роблю тобі послугу, забираючи її з твого двору.
— Моя руда курка перегнала б твоїх ледачих птахів на будь-якій дистанції, — відповіла Оксана, теж підводячись. — Вона несеться щодня, і яйця у неї більші за твої вдвічі. Якщо твої п’ять яєць такі дорогоцінні, йди на базар і продай їх там. Купи собі на ті гроші половину крильця і вари суп.
Стефанія схопила свій кошик так різко, що яйця всередині ледь не побилися.
— На базар вона мене посилає. Рідну зовицю. Дякую за гостинність, Оксано. Тепер я бачу твою справжню ціну. Вона дорівнює одній рудій курці. Я всім сусідам розкажу, як ти пожалкувала для брата вечері, маючи ціле стадо під вікнами.
— Розказуй кому хочеш, Свєто, — спокійно відповіла Оксана, повертаючись до своєї зелені. — Тільки не забудь додати в історію кількість яєць, які ти пропонувала натомість. Нехай люди хоч посміються у цей важкий час.
Світлана ще кілька секунд стояла на веранді, важко дихаючи і шукаючи очима бодай якийсь вагомий аргумент, але, не знайшовши його, різко розвернулася і рушила до хвіртки. Руда курка, ніби відчуваючи свою перемогу, голосно голосила їй услід, змусивши Світлану лише сильніше прискорити крок.
Світлана летіла вулицею, наче розгніваний шуліка. Кошик у її руках ходив ходором, і бідні п’ять яєць лише дивом не перетворилися на омлет просто в дорозі. Образа палила її зсередини.
Як це так. Вона, головна дипломатка родини, жінка з вищою комерційною жилкою, зазнала такої ганебної поразки від простої Оксани. Курячий суп для чоловіка, Василя, тепер був під великим питанням, а визнавати свою тактичну помилку Світлана не звикла.
Тим часом Оксана на веранді зітхнула з полегшенням і повернулася до роботи. Проте вона знала характер своєї зовиці надто добре, щоб повірити, ніби історія на цьому закінчилася. Світлана була з тих людей, які, якщо їх виставити в двері, обов’язково спробують пролізти через кватирку, ще й з вигодою для власної кишені.
Минуло дві години. Сонце почало повільно котитися до обрію, розливаючи над селом тепле золотаве світло. Оксана саме виносила курям вечірній корм, коли біля хвіртки знову почулися кроки.
Цього разу Світлана йшла не сама. Вона вела за собою Василя — Оксаниного рідного брата. Василь виглядав ніяково, ховав очі у землю і явно мріяв зараз опинитися де завгодно, тільки не тут. Світлана ж, навпаки, тримала голову гордо, а її кошик тепер був прикритий уже іншим, святковим рушником.
— Доброго вечора до вашої хати знову, — гучно промовила Світлана, відчиняючи хвіртку без запрошення. — Ми ось із Василем прийшли. Бо родина — це не просто слово, Оксано. Василь весь день на полі проробив, прийшов голодний, а я йому й кажу, що рідна сестра пошкодувала птиці для ситного бульйону. Він спочатку не повірив.
Василь тихо кашлянув у кулак і спробував зробити крок назад, але дружина міцно тримала його за лікоть.
— Оксано, ну що ви там не поділили, — несміливо почав Василь, переминаючись з ноги на ногу. — Свєта каже, що ти її ледь не прогнала.
Оксана поставила миску з зерном на землю і витерла руки об фартух. Руда курка, яка стала причиною денного розбрату, крутилася прямо біля її ніг, ніби вимагаючи захисту прав споживачів.
— Василю, я рада тебе бачити, — спокійно відповіла Оксана. — Але твоя дружина забула тобі розповісти дрібну деталь нашої денної розмови. Вона хотіла забрати цю саму руду квочку в обмін на п’ять яєць. Тобі, як чоловіку господарському, такий бартер здається розумним.
Василь подивився на дружину, потім на курку, потім на кошик. В його очах промайнула іскра розуміння, але під суворим поглядом Світлани ця іскра швидко згасла.
— Ну, Свєто, п’ять яєць за цілу курку — це справді якось малувато буде, — пробурмотів брат.
— А я з порожніми руками й не прийшла тепер, — перебила його Світлана, виходячи наперед. — Я ж жінка справедлива. Я все обдумала, зважила твої аргументи про кілограми та амортизацію птиці, Оксано. Ось, дивись сюди.
Вона з театральним жестом зняла рушник з кошика. До п’яти ранкових яєць додалися ще три, трохи менші, і — вершина щедрості — невелика пластикова баночка з зацукрованим медом.
— Вісім яєць, Оксано. Вісім. І ціла банка першокласного травневого меду, який мій кум збирав власноруч. Це ж ліки, це здоров’я. Мед зараз на вагу золота. За такий набір мені на базарі дві курки дали б, ще й півня на додачу. Але я несу все це тобі, бо хочу, щоб у мого чоловіка був суп саме з твоєї рудої курки. Це знак нашого родинного примирення.
Оксана ледь стримала посмішку. Світлану неможливо було не поважати за її наполегливість, хоча ця наполегливість межувала з абсолютною зухвалістю.
— Свєто, твій мед стоїть у тебе в комірчині вже третій рік, він так зацукрувався, що його тепер тільки долотом витягати, — зауважила Оксана, підходячи ближче до кошика. — А три нові яйця — це ж від твоїх молодих курей, вони розміром як голубині. Ти знову намагаєшся продати мені повітря в красивій обгортці.
— Це не повітря, це дієтичний продукт, — обурилася Світлана, притискаючи кошик до грудей, ніби Оксана збиралася його відібрати. — Ти просто не вмієш цінувати те, що тобі дають. Мед не псується століттями, в єгипетських пірамідах його знаходили, і він був як новенький. А мої яйця — від молодих квочок, у них жовток яскравий, як сонце. Ти свідомо занижуєш вартість мого товару, щоб показати свою вищість.
— Дівчата, ну облиште ви це, — спробував втрутитися Василь, якого вся ця торгова сесія починала втомлювати. — Стефо, ходімо додому, я яєшню поїм.
— Мовчи, Василю, тут вирішується питання нашої сімейної честі, — відрізала Світлана. — Твоя сестра не хоче допомогти братові. Вона краще згниє разом із цими курями, ніж піде на поступки. Вісім яєць і мед. Це моя остання пропозиція, Оксано. Якщо ти й тепер відмовиш, я вважатиму, що між нашими хатами збудовано стіну.
Оксана глибоко вдихнула. Сперечатися зі Світланою було все одно, що намагатися переконати річку текти в інший бік. Але й віддавати курку за старий мед і дрібні яйця вона не збиралася. В її голові народився план.
— Добре, Свєто, — раптом погодилася Оксана, від чого у Василя полегшено піднялися брови, а Світлана переможно посміхнулася. — Я згодна на обмін. Твої вісім яєць і мед переходять мені. А ти забираєш те, що просила.
Світлана вже поставила кошик на стіл і витягнула руки, щоб упіймати руду курку, яка нічого не підозрювала.
— Але є одна умова, — зупинила її Оксана. — Ти кажеш, що твої яйця — це гарантований результат і готові вітаміни тут і зараз. Тому я забираю твій кошик. А от курку я тобі віддам теж у вигляді «перспективи та потенціалу», як ти казала вдень.
Світлана насупилася.
— Це як це.
— Дуже просто. Твоя курка зараз сидить у гнізді в курнику, висиджує яйця. Я віддам тобі перше ж курча, яке з’явиться на світ від моєї рудої квочки. Ти виростиш його, погодуєш пів року, і матимеш чудову, молоду курку на суп. Це ж чиста економія твого часу прямо зараз, не треба її різати, скубати, нутрощі витягати. Отримаєш готовий напівфабрикат у майбутньому. Чесний бартер, за твоїми ж правилами.
Василь не витримав і голосно пирхнув, намагаючись замаскувати сміх під кашель. Світлана застигла з відкритим ротом. Її власна філософія повернулася проти неї з такою силою, що крити не було чим.
— Ти… ти просто знущаєшся з мене, — нарешті витиснула з себе зовиця, її голос дрижав від обурення. — Курча натомість меду. Та воно ж може не дожити до осені. Його шуліка схопить або кіт вкраде. Це ж ризик.
— От бачиш, Свєто, ти нарешті почала розуміти, що таке ризики в сільському господарстві, — лагідно підсумувала Оксана. — Жива курка — це капітал. А яйця та мед — це поточні витрати. То як, береш курча на перспективу, чи забираєш свій єгипетський мед назад додому.
Світлана зрозуміла, що цього разу її перехитрили на її ж полі. Вона різко схопила свій кошик, мало не перекинувши банку з медом, і з брязкотом закрила кришку.
— Василю, ходімо звідси, — гордо кинула вона чоловікові. — Тут немає з ким розмовляти. Тут панує сухий прагматизм і повна відсутність родинного тепла. Нехай вона сама їсть свій суп з цієї рудої відьми.
Вона рушила до виходу, високо піднімаючи ноги, наче йшла по болоту. Василь винувато посміхнувся Оксані, знизав плечима і поспішив за дружиною, на ходу бубнячи собі під ніс щось про те, що яєшня з салом — це теж прекрасна вечеря.
Оксана провела їх поглядом, зачинила хвіртку і подивилася на руду курку, яка спокійно докльовувала останні зерна з миски. Життя у селі поверталося до свого звичного, спокійного русла, принаймні до наступної геніальної ідеї Світлани.
Наталія Веселка
