Чоловік відчинив холодильник і кілька секунд мовчки розглядав полиці. Аліна стояла біля раковини, терла губкою сковороду й чекала.
Вона вже знала, що зараз станеться. Кожного вечора, повертаючись з роботи, чоловік знаходив привід для того, щоб побурчати.
— Знову накупила непотрібного, — Олег витягнув упаковку сиру і повертів у руках. — Ти взагалі вмієш гроші нормально витрачати? Я їх не друкую!
Аліна не відповіла, продовжила терти сковороду, хоча та давно вже була чистою. За одинадцять років вона звикла до витівок чоловіка і звикла деякі речі пропускати повз вухо.
Він виговориться й заспокоїться.
У вітальні працював телевізор, діти дивилися мультики перед вечерею.
Олег грюкнув дверцята холодильника і розвернувся до дружини.
— Мені все це набридло, — він підвищив голос, щоб вона точно почула крізь шум води. — Я пахаю з ранку до ночі, несу гроші в сім’ю, а ти просто сидиш у мене на шиї і нічого не робиш. Взагалі нічого.
Губка плюхнулася в мильну воду. Аліна повільно закрила кран.
Нічого не робить, значить.
Сьогодні вона встала о шостій ранку, щоб приготувати сніданок трьом дітям. Старшому синові Микиті дев’ять років, він навчається у третьому класі, і його потрібно було зібрати до восьмої.
Середній доньці Даші шість, вона ходить у підготовчу групу дитячого садка. Молодшому Вані три роки, і він другий місяць звикає до нової виховательки, бо попередня звільнилася у вересні.
Вранці Ваня влаштував істерику прямо біля входу в групу. Він вчепився у мамине пальто і кричав так голосно, що збіглися вихователі з сусідніх груп.
Аліна просиділа з ним півгодини на маленькому стільчику у роздягальні, гладила по спині й тихо наспівувала колискову, поки він не заспокоївся. Потім вона побігла в поліклініку забрати результати аналізів Даші, бо у доньки минулого тижня піднімалася температура і лікарка призначила обстеження.
Потім у магазин по сир, бо Микита попросив сирники на полуденок, а сир закінчився ще вчора. Потім додому, прибирання трьох кімнат, готовка обіду й вечері, знову в садок за Ванею до першої, потім у школу за Микитою до другої, потім знову в садок за Дашею до п’ятої, потім розігріти обід, перевірити уроки, викупати молодших, почитати казку на ніч…
Нічого не робить, так?
Аліна розвернулася, мильна вода капала з пальців, але вона цього не помічала.
— Це я нічого не роблю? А хто виховує трьох дітей? Хто вирішує всі проблеми в цьому домі? Хто бігає по лікарнях, коли вони хворіють?
Олег закотив очі й склав руки на грудях.
— Ну почалося. Знову вдаєш із себе супермаму. Знаю я таких, по телевізору надивився. Всі ви однакові. Ледь що — одразу «я ж мати, я все роблю». А по факту цілий день вдома сидиш і в телефон дивишся.
Аліна тупнула ногою об підлогу від злості, хотіла закричати, виплеснути все, що накопичилося за роки мовчання, але з горла вирвалося щось схоже на ричання.
Олег навіть відступив на крок. Він ніколи не бачив дружину такою.
Усі ці роки вона терпіла, згладжувала кути, робила вигляд, що все нормально, але зараз вона зрозуміла: досить. Це була остання крапля.
Вона залишила сковороду в раковині й вийшла з кухні. Пройшла коридором у спальню.
З-під ліжка Аліна витягнула невеликий чемодан на колесиках. Марина подарувала його минулого дня народження зі словами «раптом зберетеся куди-небудь усією сім’єю».
За рік Аліна жодного разу ним не скористалася.
Олег з’явився у дверях спальні й притулився плечем до одвірка.
— Ти що задумала?
Аліна відчинила шафу й почала знімати речі з вішалок.
— Я йду, — Аліна не обернулася. — Поживеш тиждень з трьома дітьми наодинці, може, тоді зрозумієш, чим я тут займаюся цілими днями. Подумаєш про свою поведінку.
— Та годі тобі, — Олег хмикнув. — Куди ти подінешся? До мами? Так у неї однушка, місця нема. До подруг? Так у тебе й подруг-то не залишилося.
Аліна застебнула блискавку на чемодані, підійшла до чоловіка, і той відступив, пропускаючи її в коридор. Вона дістала з кишені банківську картку й простягнула йому.
— Тримай. Це мої гроші, на них я купую продукти й все інше для дітей.
Тепер ти будеш користуватися.
Олег машинально взяв картку й подивився на неї так, ніби бачив уперше.
— Правда, там порожньо, — додала Аліна. — Все витратила на сім’ю.
Вона розвернулася й пішла у вітальню. Діти сиділи на килимі перед телевізором і дивилися мультик.
Микита лежав на животі, підперевши підборіддя долонями. Даша влаштувалася поруч із братом і гризла яблуко.
Ваня котив машинку між диванними подушками і не звертав уваги на екран.
Аліна присіла й обійняла всіх трьох одразу. Вони пахли дитячим шампунем і яблуками.
Вона поцілувала кожного в тім’я по черзі.
— Мені потрібно поїхати у справах на кілька днів, — сказала вона. — Ви залишаєтеся з татом. Слухайтеся його, добре?
Микита кивнув розсіяно, не відриваючись від екрану. Даша радісно підстрибнула на місці.
— Тато дозволить лягти пізніше! І морозиво на вечерю!
Ваня потягнувся до мами, але тут на екрані щось грюкнуло, і він знову відволікся на мультик.
Аліна встала й вийшла з вітальні. У передпокої Олег стояв біля стіни зі складеними на грудях руками й дивився, як дружина надягає пальто.
— Справлюсь і без тебе, — він усміхнувся. — Ти занадто багато про себе думаєш. Подумаєш, діти.
Нагодувати, спати покласти. Нічого складного.
Аліна застебнула гудзики, взяла чемодан, відчинила двері. Переступила поріг і вийшла на сходову площадку.
Вона не оглянулася.
Надворі йшов дрібний холодний дощ. Аліна спустилася на перший поверх, вийшла з під’їзду й зупинилася під козирком.
Дістала телефон і викликала таксі. Додаток показав, що жовта машина приїде через сім хвилин.
Вона стояла й дивилася на мокрий двір. Дитячий майданчик, на якому стільки разів гуляла з дітьми.
Таксі зупинилося біля бордюра, і Аліна сіла на заднє сидіння.
— Вулиця Кольцова, будинок чотирнадцять, — сказала вона водієві.
За цією адресою жила її молодша сестра Марина з чоловіком Андрієм і річною донечкою Сонею. До них двадцять хвилин через вечірнє місто.
Аліна відкинулася на спинку сидіння й дивилася у вікно на пропливаючі вогні. Вона не думала ні про що конкретне, просто сиділа й відчувала дивну порожнечу всередині.
Так буває після довгої хвороби, коли жар нарешті спадає і залишається тільки слабкість.
Марина відчинила двері з Сонею на руках. Племінниця побачила Аліну й одразу потягнулася до неї, розкривши долоні.
Аліна нахилилася й чмокнула її в лобик. Соня засміялася.
— Мене все дістало, — сказала Аліна замість привітання. — Можна у вас пожити кілька днів?
Марина відступила й впустила сестру до квартири. Аліна поставила чемодан у передпокої й роззулася.
— Звісно, можна. Андрій у рейсі до вихідних.
Заодно допоможеш мені з Сонькою, бо я тут одна з’їду з розуму.
Марина пішла укладати донечку у ліжечко, а Аліна пройшла на кухню. Вона сіла на стілець і притулила потилицею до холодної стіни.
Закрила очі.
Через кілька хвилин сестра повернулася й поставила чайник на плиту.
— Уявляєш, що він мені сказав, — заговорила Аліна, хоча Марина ні про що не питала. — Сказав, що я дармоїд. Що нічого не роблю. Цілими днями сижу у нього на шиї.
Марина дістала з шафки дві чашки й пакетики з чаєм. Повернулася до сестри й покрутила пальцем біля скроні.
— Зовсім з’їхав з глузду твій Олег.
— Я навіть не знаю, що на мене накотило, — Аліна відкрила очі й подивилася на сестру. — Просто взяла й пішла. Зібрала речі й пішла. Нехай тепер сам відчує, як це — наглядати за трьома дітьми. Наодинці, без мене.
Чайник засвистів, і Марина зняла його з плити. Розлила окріп по чашках і сіла навпроти Аліни.
— Правильно зробила. Давно треба було.
Перші два дні у Марини пройшли майже спокійно.
Аліна допомагала сестрі з Сонею, і це виявилося зовсім не складно. Возитися з однією дитиною — не те, що з трьома.
Соня раділа будь-якій дрібниці й засинала одразу, як тільки її клали у ліжечко.
Удень сестри гуляли з коляскою у парку. Листопадове сонце іноді визирало з-за хмар, і тоді голі дерева відкидали довгі тіні на доріжки.
Марина розповідала про роботу, про чоловіка, який водив фуру, про знайомих, які недавно народили двійню.
Увечері вони сиділи на кухні, пили чай і розмовляли. Аліна розповіла все: і про вічні причіпки Олега, і про його звичку знецінювати її працю, і про відчуття, що вона перетворилася на безоплатну домробітницю без права голосу.
Але Аліна все одно не могла розслабитися.
Материнське серце не було на місці, вона діставала телефон і дивилася на екран. Жодного повідомлення від чоловіка.
У першу ніч вона майже не спала. Лежала на дивані у вітальні Марини й дивилася в стелю, думала про дітей і уявляла, як Ваня плаче вночі й кличе маму, а тато не чує, бо спить у іншій кімнаті.
На третій день Аліна не витримала.
— Заїду додому, перевірю, як вони там, — сказала вона Марині за сніданком. — Просто подивлюся й повернуся.
Марина намазувала масло на тост.
— Справа твоя. Тільки не дозволяй йому знову на собі їздити.
Аліна викликала таксі. Машина приїхала через десять хвилин, і вона поїхала додому.
Піднялася на третій поверх, дістала ключі й відчинила двері.
І завмерла на порозі.
На килимку у передпокої стояли жіночі чоботи на невисокому каблуці.
З вітальні донеслися голоси дітей.
— Мама!
Усі троє вибігли в передпокій, кинулися до неї, обхопили з усіх боків, почали говорити наперебій.
— Ми так сумували!
— Ти назавжди повернулася?
— А ця тітонька тепер піде?
Аліна присіла й обійняла дітей. Вона ще не розуміла, що відбувається і що там за тітонька?
Даша потягнула маму за рукав пальто й сказала тихо, майже шепотом:
— Мам, я не хочу нову маму.
Аліна повільно встала, зняла пальто й провела долонею по волоссі Даші.
— Все добре, білченятко. Зачекай хвилинку.
Вона пройшла у вітальню.
На дивані сиділа молода дівчина років двадцяти п’яти зі світлими кучерями, великими очима, з переляканим виразом на обличчі.
— Здравствуйте, — Аліна зупинилася посеред кімнати. — Ви хто?
Та схопилася з дивана.
— Я… Мене звуть Оксана. Я знайома Олега. Він попросив мене приглянути за дітьми, поки він на роботі. Ось я й погодилася.
Аліна дивилася на неї мовчки. По обличчю Оксани було видно: вона не очікувала, що дружина Олега повернеться так скоро.
Можливо, вона взагалі не очікувала, що дружина повернеться.
— Мені, мабуть, пора, — Оксана засуєтилася, підхопила сумку з крісла. — Діти вже пообідали, посуд у раковині, я не встигла помити…
Вона вибігла в передпокій, надягла ті самі коричневі чоботи, схопила пальто з гачка й вискочила за двері. Аліна почула, як сходами застукали підбори.
Діти стояли у дверях вітальні й мовчки дивилися на маму.
Аліна опустилася на диван, ноги раптом стали ватними. Вона стиснула кулаки так сильно, що нігті впилися в долоні.
Даша підійшла й забралася до неї на коліна. Обняла за шию й прошепотіла на вухо:
— Мам, а ця тітонька тепер завжди буде у нас ночувати?
Аліна від слів донечки вся затремтіла. Вона з усіх сил намагалася не показати дітям, що відбувається.
Усміхнулася.
— Ніхто, крім мами, тут більше ночувати не буде. Обіцяю.
Правда, вона не сказала, що тепер і тато теж тут більше жити не буде.
Решту дня Аліна провела з дітьми. Вона приготувала їм нормальну вечерю замість напівфабрикатів, якими Олег годував їх останні два дні.
Перевірила уроки Микити, заплела Даші косички й почитала Вані казку на ніч.
До вечора всі троє були нагодовані, викупані й укладені спати.
Аліна сиділа в передпокої на низькій тумбочці для взуття й чекала. У руках вона тримала телефон і дивилася на годинник.
Олег зазвичай повертався з роботи близько сьомої.
Ключ заскреготав у замку.
Аліна схопилася, надягла капці, підійшла до дверей і відчинила їх раніше, ніж чоловік встиг повернути ручку.
Олег стояв на сходовій площадці з пакетом із супермаркету.
— Ти зараз розвертаєшся, — Аліна вийшла на площадку і притулила за собою двері, щоб діти не чули, — і йдеш до своєї Оксаночки.
— Почекай, я можу поясн…
— Негайно!
Вона промовила це слово так голосно, що луна рознеслася сходовою кліткою. Олег відступив назад, на секунду їй здалося, що він злякався.
Її абсолютно не цікавлять його виправдання. Він привів іншу жінку в їхній дім.
При дітях. Цього Аліна пробачити не могла й не збиралася.
— Картку поверни, — вона простягнула руку.
Олег поставив пакет на підлогу, дістав гаманець і порпався в ньому. Знайшов її банківську картку й віддав.
— Можеш радіти, — Аліна сховала картку в кишеню. — Більше ніхто не буде сидіти у тебе на шиї. Ні я, ні діти.
Живи, як хочеш.
Вона зайшла до квартири й грюкнула дверима.
Наступний тиждень минув у дивному заціпенінні. Аліна займалася дітьми, готувала, прибирала, водила їх у школу й садки.
Все те саме, що й раніше.
Олег кілька разів телефонував, але Аліна не брала слухавку.
Через тиждень вона все-таки погодилася зустрітися.
Вони сиділи у невеликій кав’ярні, недалеко від будинку Марини.
Олег запізнився на п’ятнадцять хвилин. Сів навпроти, замовив каву, відкашлявся.
— Ну добре, було у нас з нею один раз, — він розвів руками й спробував посміхнутися. — Ну один раз, розумієш? Це не рахується. Ти ж сама поїхала, залишила мене одного з дітьми, а мені треба було на роботу, от я й попросив її допомогти…
Аліні хотілося закричати, схопити чашку з кавою й виплеснути.
Вона не зробила нічого з цього. Натомість вона глибоко вдихнула й заговорила рівним голосом.
— Мене не цікавить твоя думка. Мене не цікавлять твої виправдання. Ми тут, щоб обговорити, як будемо жити далі.
Олег моргнув, явно очікував іншої реакції.
— Розлучення? — запитав він.
— Розлучатися поки не будемо, занадто багато паперової тяганини, і дітям не потрібен зайвий стрес. Приходиш до дітей у вихідні, якщо захочеш. Це єдиний формат спілкування, на який я згодна.
Олег мовчав кілька секунд, перетравлюючи почуте.
— А якщо я не погоджуся?
Аліна взяла свою чашку з чаєм і зробила ковток. Поставила назад на блюдце.
— Тоді розлучення. Суд.
Аліменти на трьох дітей. Поділ майна.
Квартиру ми купували у шлюбі, отже половина моя. Вибирай.
Вона дістала з гаманця купюру, поклала на стіл і встала. Наділа пальто, закинула сумку на плече, вийшла з кав’ярні, не оглянувшись.
Завтра вона відведе дітей до школи й садку. Приготує сніданок, обід і вечерю.
Перевірить уроки Микити. Заплете Даші косички.
Надіне Вані теплі колготки. Побіжить у поліклініку, зайде до магазину за продуктами.
Все те саме, що й раніше.
Але тепер ніхто не буде говорити їй, що вона нічого не робить і сидить на шиї.
