Що тут скажеш – непросто жінці, у якої чоловік гуляє, прийняти рішення. Тим більше, що в кожній сім’ї є свої обставини, та й у кожної жінки – свій характер і межі терпіння. І я насилу розумію тих, хто легко і бездумно дає поради, як чинити в подібних ситуаціях, адже це така величезна відповідальність за долі людей.
Важко, звичайно, утриматися, щоб не пошкодувати подругу, наприклад, не затаврувати ганьбою її бабія-чоловіка, і не порадити від душі, мовляв, кинь його, навіщо він тобі такий ?! Тут жіноча солідарність грає велику роль, а, може, і інші почуття теж. Або ж, навпаки, радити поборотися за своє щастя або щосили прагнути зберегти сім’ю.
І ще, навіть в найбільшому пориві відвертості, ми все одно абсолютно все не розповідаємо і найближчій подрузі. Щось просто соромно говорити, ще щось занадто особисте, по собі знаю. А саме такі речі можуть бути вирішальними в питанні – терпіти зради або розлучитися.
Я теж не збираюся давати порад. Хотіла тільки розповісти про те, що саме мене особисто свого часу змусило прийняти рішення розлучитися з чоловіком, який мені зрадив. І я не пошкодувала про це рішення жодного разу.
З дитинства у мене залишилися самі тяжкі спогади, і я намагаюся не ворушити їх в пам’яті. Мої батьки жили дуже погано, тому що батько постійно заводив романи на стороні. Спочатку я була маленька і пам’ятаю тільки постійні сварки. Потім стала старше і вже розуміла причину цих сварок. Крики, образи, звинувачення, сльози – все це повторювалося періодично. А потім я стала помічати, що до батьківських голосів додався голос моєї бабусі – маминої мами, яка весь час повторювала одне й те саме: «Не смій руйнувати сім’ю, дитині потрібен батько!»
Дитина – це я, єдина дочка у своїх батьків. Правда, батьку завжди було не до мене – його бурхливе особисте життя просто не залишало йому для цього часу. А мати раптом почала ставитися до мене все гірше і гірше. Вона абсолютно перестала зі мною займатися, і, якщо я намагалася підійти до неї з питаннями або розмовами, відштовхувала мене. І одного разу я підслухала, як вона говорила бабусі, що бачити мене не може, так як я – копія батька, якого вона просто ненавидить. Бабуся вмовляла, що дитина не винна, що так не можна, але мама плакала, і в її ставленні до мене нічого не змінювалося.
Після тієї підслуханої розмови я намагалася не докучати мамі своєю присутністю, хоча багато плакала і переживала, адже я її любила. А мама, здавалося, була цим тільки задоволена. З батьком вони перестали лаятися, але жили, як сусіди, майже не розмовляючи один з одним. І в будинку завжди була напружена атмосфера, недобра.
Пройшли роки, я, закінчила школу і поїхала вчитися. Додому приїжджала рідко і на короткий час, а потім вийшла заміж. Батько майже відразу, як я пішла в інститут, пішов від мами до іншої жінки, і коли я приїжджала, мама майже весь час проклинала його і дорікала мені, що заради мене вона все життя промучилася.
Не думала я, що мене теж чекає в житті розчарування, але після восьми років спільного життя мій чоловік повідомив мені, що любить іншу жінку, і не йде до неї тільки тому, що йому не хочеться залишати без батька нашого сина. Скажу правду – спочатку я зраділа, що він залишиться зі мною, а потім почала згадувати своє дитинство. І я зрозуміла, що не хочу, ні за що не погоджуся, щоб мій син відчув те, що зазнала я в дитинстві.
Я сказала чоловікові, щоб він зробив вибір і прийняв рішення. І ще, що, якщо він піде, дороги назад йому вже не буде. Ми розлучилися, причому, коли мама дізналася про розлучення, вона влаштувала мені скандал за те, що тепер моя дитина буде рости без батька. Довелося їй нагадати те, що я пережила, коли вона мені батька намагалася зберегти.
Зараз ми живемо з сином удвох. Я не забороняю йому зустрічатися з батьком і намагаюся підтримувати з ним рівні й спокійні відносини. І розумію, що в такому варіанті у моєї дитини набагато менше психологічна травма, ніж, якби ми жили всі разом, а чоловік постійно рвався б до іншої жінки. Думаю, що з часом і у мене складеться особисте життя, і все у нас буде добре.
Так що не завжди бажання зберегти батька дітям для них обертається благом. У кожному разі потрібно думати самостійно і зрозуміти, як же буде правильно і краще вчинити.
