Коли Львів прокидався під звук трамваїв і запах свіжої кави, Марта вже сиділа на кухні й дивилася у вікно.
У дворі сусід вигулював пса, і все виглядало так само, як і десять років тому, коли вона вперше сюди переїхала — разом із Тарасом.
Тепер вони були розлучені. Офіційно. Спокійно. «Цивілізовано», як казали друзі.
— Ти впевнена, що це правильне рішення? — запитала тоді її подруга Соломія, коли вони підписали папери.
— Так, — відповіла Марта. — Ми просто… переросли це.
— І ви справді зможете лишитися друзями?
— Ми вже ними стали. Можливо, друзями ми завжди були кращими, ніж подружжям.
Тарас сказав майже те саме своєму братові:
— Ми не сваримось. Не зраджуємо. Просто не кохаємо так, як раніше.
— То навіщо розлучатися? — здивувався брат.
— Бо чесність — це теж форма поваги.
Вони продали квартиру й роз’їхалися в різні кінці міста. Марта залишилась ближче до центру, Тарас перебрався на околицю, ближче до лісу. Вони продовжували бачитися — на каві, на днях народження спільних друзів, інколи навіть разом ходили на концерти.
— Дивно, — сміялася Марта якось у кав’ярні. — Ми розлучилися, а спілкуємось більше, ніж у шлюбі.
— Може, тепер ми не боїмося сказати правду, — відповів Тарас.
Їхня дружба здавалася майже зразковою. Без ревнощів. Без драм. Коли Марта почала зустрічатися з Олегом, вона першою розповіла Тарасові.
— Я хочу, щоб ти дізнався від мене, — сказала вона.
— Я радий за тебе, — відповів він. І це звучало щиро. — Ти заслуговуєш на когось, хто дивитиметься на тебе так, як я вже не вмію.
— Ти не злишся?
— Ні. Тільки… трохи сумую за тим, ким ми були.
Тарас теж іноді ходив на побачення, але нічого серйозного не виходило. Марта жартувала:
— Ти надто вибагливий.
— Або надто звик до тебе, — відповідав він, і в цій фразі завжди було щось більше, ніж жарт.
Минув рік. Потім другий.
І одного вечора, коли вони знову сиділи на кухні Марти — уже як друзі, з піцою і вином, — усе змінилося.
Телефон задзвонив різко, несподівано.
— Невідомий номер, — Марта знизала плечима. — Візьму?
— Бери, — кивнув Тарас.
— Алло?
— Це Марта Коваль? — чоловічий голос звучав сухо.
— Так.
— Вибачте за пізній дзвінок. Мене звати Андрій. Я… думаю, нам треба поговорити про Тараса.
Марта глянула на колишнього чоловіка.
— Він тут. Хто ви?
— Я не можу сказати все телефоном. Але є речі, які ви повинні знати.
— Що це? — прошепотів Тарас.
— Я не знаю, — відповіла вона й повернулася до слухавки. — Скажіть прямо
— Ти використав мене?
— Ні! Спочатку, можливо, я був… цікавим до ситуації. Але потім усе змінилося. Я відмовився від контракту. Я більше не працював з ними.
— Але ти ніколи не розповів. Навіть коли ми одружилися. Навіть коли розлучалися.
— Бо я думав, що це в минулому.
— Мені треба час, — сказала Марта.
— Я розумію.
— Ні, ти не розумієш. Уся наша історія тепер під питанням.
Місяць вони не спілкувалися.
— Що сталося? Ви ж були ідеальними «колишніми», — питала Соломія.
— Мабуть, ідеальність — це ілюзія, — відповіла Марта.
Тарас написав першим: «Можемо поговорити? Без виправдань. Просто чесно».
Вони зустрілися в парку.
— Я не буду виправдовуватися, — почав він. — Так, я знав, хто ти. І так, спочатку це була частина роботи. Але я швидко зрозумів, що не можу грати роль.
— Тоді чому не зізнався?
— Бо боявся втратити тебе. А потім боявся втратити шлюб. А потім… дружбу.
— Можливо, наше розлучення було наслідком цієї брехні, — тихо сказала Марта. — Навіть якщо я її не знала, я її відчувала.
— Можливо, — погодився він.
— Ти хочеш, щоб ми лишилися друзями?
— Я хочу, щоб ти вирішила, ким я є у твоєму житті.
Вона довго мовчала.
— І більше ніяких таємниць?
— Жодних.
— Тоді почнемо з правди. Без прикрас. Без страху.
Він узяв її за руку.
Вони не повернули шлюб. І не стали такими ж, як раніше. Їхня дружба вже не була легкою — у ній з’явилася глибина, що народжується лише після болю.
— Якби я дізналася це десять років тому, я б ніколи не вийшла за тебе, — сказала Марта одного разу.
— Я знаю.
— Але тоді я б не прожила тих років. І не стала тією, ким є.
— Ти шкодуєш?
— Ні. Я просто більше не боюся правди.
І, можливо, саме тепер вони вперше стали по-справжньому чесними.
Автор: Олена
