Я приїхала на місяць погостити до подруги в Дубай, але і подумати не могла, що саме там зустріну своє кохання.
Доля розкидала нас по різних країнах і ми не бачилися останні два роки. Вона давно запрошувала, а в мене то грошей немає, то часу, то проблеми ще якісь. А тут я нарешті вийшла зі стосунків, які мене просто виснажили і поставили на коліна у життя. Мені просто необхідно було змінити картинку і розвіятись, щоб взяти себе в руки і почати своє нове життя. Тож я зібрала валізу і вирушила в інший світ.
З Олею ми товаришували більше десяти років, спершу ми були просто колегами, а потім просте спілкування переросло в міцну дружбу. І нехай зараз мені хтось скаже, що жіночої дружби не існує, я точно знаю, що це не так. Ми багато років на одній хвилі, підтримуємо одна одну, можемо прямо висловити свою думку і ніколи за це не ображаємось одна на одну.
У Дубай Оля працювала адміністратором в одному з найдорожчих готелей побережжя. Вона дуже розумна, цілеспрямована і подолала дуже не легкий шлях аби стати на ноги в чужій країні. Вона розумничка і я завжди нею щиро захоплювалася.
Наша зустріч була довгоочікувана і неймовірно радісною. Ми два дні провели разом і не відходили одна від одної, все не могли наговоритися. А потім Оля повернулася до роботи: вона вдень працювала в готелі, а я з дому, виконувала свою роботу онлайн. Вечорами ми щодня гуляли нічним містом, насолоджувались красою неймовірного міста, хмарочосами, які ховалися в хмарах, фонтанами і, звичайно, морем.
В колективі Олі було чимало українців: її напарник, наприклад, Арсен, був з Києва, спеціаліст по підбору персоналу – дівчина з Чернівців, яка приїхала сюди шість років тому, а перекладачем працювала ще одна дівчина з Вінниці. Вони часто влаштовували спільні “вилазки”, колектив, справді, був дружній.
А цього разу у вихідні вони планували покататися на катері, подруга запросила мене з собою, так я познайомилася з усіма цими чудовими людьми. Особливо від мене не відходив Арсен, а коли водна прогулянка закінчилася, запросив прогулятися нічним містом. Ми гуляли до ранку, розмовляли безупинно і не помітили навіть, як зустріли світанок.
До кінця мого візиту ми не переставали спілкуватися, інколи ходили гуляти в трьох, разом з Олею, нам було весело разом. Оле ще тоді пожартувала, чи не закохались ми часом. Можливо і так, але мені час було повертатися до сніжної Праги, де я жила.
На цьому наше з Арсеном спілкування не закінчилось, і через три місяці він прилетів до мене в гості в Європу, а ще через пів року я полетіла до нього з усіма своїми речами. У нас склалися чудові стосунки, а зараз вже і щаслива сім’я і чудова донечка є, хресною мамою якої стала, звичайно, що Оля.
Я неймовірно щаслива і жодного разу не пошкодувала, що приїхала тоді до Олі в гості, що повірила чоловіку, з яким знайома була всього кілька тижнів, що зважилася на переїзд. Тепер я точно знаю, коли відпускаєш свої болі і надії Бог дає найкраще.
