fbpx

Я ще не встигла вимкнути телефон і чую, як мама каже сусідці про мене: «стільки всього наговорила, я аж втомилася, воно мені все це треба?»

Батьки розлучилися, коли мені було лишень шість років, і з цього часу я не пам’ятаю в своєму житті позитивних емоцій тільки постійні з’ясування відносин. Батька я так більше і не бачила, він поїхав до себе на батьківщину і більше ніколи не приїжджав, навіть не знаю, де він зараз. Аліменти платив вчасно, але понад цих грошей ніколи не надсилав, навіть на день народження.

Мама через рік вийшла заміж, у мене появилась сестра. Я на той час вже перейшла до другого класу, коли мама сказала, що тепер вчитися я буду в школі-інтернаті, і щоб заспокоїти мене, сказала, що це в нашому місті, і я зможу на вихідні і канікули приїжджати додому. Як пізніше, вже після закінчення школи, мама мені пояснила, що їй було важко з двома дітьми, але я-то знала, що таку умову поставив їй мій вітчим.

Після школи я здала документи в педагогічний, але мама не дозволила, сказавши, що училища зв’язку буде цілком достатньо і, що потрібно заробляти гроші, а не вчитися п’ять років. На той момент вітчим не мав роботи, чи не хотів працювати, мені не пояснили, але мамі не було за що мене вчити.

Але все одно, я все життя шкодую, що послухала її, але виправити вже нічого не можна. У 19 років я вийшла заміж і поїхала до столиці, живу тут і до цього дня, мама з сестрою залишилися в нашому містечку. У мене вже дорослі діти, які не мають бажання спілкуватися з бабусею, я ж їжджу до неї два рази в рік.

Збираючись їхати через тиждень до неї, я напередодні зателефонувала, запитала, що привезти, розповіла, що старша дочка вже скоро виходить заміж, що дуже хороші свати будуть у мене і, що молоді будуть жити у них. Мені хотілося з нею поділитися, щоб вона за мене пораділа, але мама сказала, що поговоримо про все, коли я приїду, а то до неї зайшла сусідка.

Я ще не встигла вимкнути телефон, мама там теж не вимкнула і я чую, як вона каже сусідці про мене: «стільки всього наговорила, я аж втомилася, воно мені все це треба». Мені давно так не було образливо, ну хіба тоді, коли мене повинні були відправити до інтернату, і я цілу ніч проплакала. Я зрозуміла, що для неї є лише молодша донька я ж так і залишилася для неї чужою.

Фото pixabay.com

You cannot copy content of this page