Ми з Іваном прожили разом більше 40 років у шлюбі, за цей час в нас народилось троє дітей.
Все життя він займався роботою, відкладав кошти, а я доглядала будинок і чоловіка.
Всі фінанси давав мені Ваня, грошей з мого боку майже не було.
Я інколи задумувалась про те, як би важко було жити на одну зарплату, але ці думки швидко розвіювались.
Ця страшна новина прийшла до мене несподівано, Іван повертався додому з іншого міста. Подзвонили з правоохоронних органів, треба було їхати на місце транспортної пригоди.
Вижив тільки пасажир іншої машини. Сум накрив мене з головою, потрібно було організувати прощання з чоловіком.
Я намагалась зняти кошти з його банківського рахунку, але для мене він був заблокованим.
Всі витрати діти взяли на себе, за що їм дуже вдячна. Я підтримувала себе думкою, що скоро все вляжеться і я отримаю хороші новини з банку.
Сімейний юрист подзвонив неочікувано, і запросив прийти на оголошення заповіту.
Здивуванню не було меж, діти теж не до кінця розуміли про що йде мова. Тиждень тягнувся безкінечно, ніби цілу вічність я чекала тієї п’ятниці.
Ми всі зайшли в добре знайоме приміщення, при вході нас зустріла усміхнена помічниця Тетяна, вона завжди подобалась мені як людина.
– Ще трохи і все це закінчиться; Думала я про себе.
В кабінеті сиділа молода жінка, красива та доглянута. Погляд в неї був опущений, вона ніби літала десь в хмарах.
На неї ніхто не звернув особливої уваги. Юрист відкрив конверта.
Квартира переходить до Маргарити та наших дітей.
Ми видихнули, я бачила, як донька переживає за мене. Все інше майно, рахунки в банках і накопичення переходять до Лідії.
Я відкрила рота від здивування, хто така Лідія? Мені майнула думка, що це його коханка, але він ніколи не говорив про таке.
Жінка підвелась і вже зібралась виходити, але син її зупинив.
-Хто ти така для мого тата? Вона глянула на нього і сказала:
– Ваня вже багато років любив лише мене, з вашою мамою він жив через вас, і нічого більше.
Мені стало зле, в очах потемніло. Занадто багато навалилось останнім часом.
Через декілька днів все затихло, ми змирилися зі всім,бо іншого вибору не було.
Тепер я шукаю роботу, і буду жити на скромну зарплату, ще місяць тому й уявити не могла на скільки зміниться моє життя.
Автор: Настя
