«Ми чекали, що ви зробите ремонт», — звернулася теща до свого зятя.
Сімейне життя Андрія та Єлизавети з самого початку було насичене подорожами. Подружжя дуже часто вирушало у закордонні поїздки. Протягом п’яти років вони об’їздили чимало країн. Їх відпочинок ніколи не зводився до пасивного проведення часу. Пара прагнула відкривати для себе нові місця та враження.
Однак останні чотири роки їх графік кардинально змінився. Поява на світ доньки Ірочки внесла свої корективи. Єлизавета дійшла висновку, що тривалі подорожі з малюком поки що недоцільні.
— Коли Ірочка підросте, знову почнемо їздити, — говорила вона. — А поки можна чудово провести час і на дачі.
Єдина складність полягала в тому, що власної заміської ділянки у молодої сім’ї не було. Одного разу, коли Ірочці не виповнилося ще й року, батьки Єлизавети запропонували їм погостювати на своїй дачі неподалік міста. Ділянка була типовою — шість соток зовсім необхідного мінімуму. Але перебування Єлизавети там виявилося недовгим. За тиждень вона повернулася до міста. Причинами стали дві суттєві обставини.
По-перше, дачу фактично захопила Віра, старша сестра Єлизавети. Вона щоліта відправляла до бабусі двох синів — 7 і 5 років. З приїздом Єлизавети та її доньки бабуся негайно переклала на неї турботу про хлопчиків.
— Ти ж все одно наглядаєш за Ірочкою. У тебе не так багато справ, а мені потрібно займатися городом і теплицями. Робота не чекає, ані хвилини вільної немає.
Частково це було правдою. Мати справді проводила майже весь час у городі й теплицях. Однак усю готовку для великої сім’ї взяла на себе Єлизавета.
По-друге, нагляд за дітьми вимагав чималих зусиль. Ділянка була повністю зайнята посадками. Не лишилося ані шматочка землі для дитячих ігор. Єлизаветі доводилося вигадувати заняття для хлопчиків, щоб вони не пошкодили городні насадження. Крім того, вилазки до річки з трьома дітьми відбирали багато сил і часу. У результаті вже найближчі вихідні Андрій забрав дружину й доньку назад до міста.
Після ґрунтовної розмови Єлизавета й Андрій зійшлися на тому, що оптимальним рішенням стане оренда дачної ділянки. Протягом трьох наступних років подружжя дотримувалося цієї стратегії. Вже на початку весни вони знайшли власників, готових здати дачу на літній сезон. Пара зарекомендувала себе як надійні орендарі. Вони бронювали житло на всі три місяці, акуратно вносили плату й бережно ставилися до майна.
Ситуація змінилася того року, коли сім’я зібралася за святковим столом з нагоди дня народження батька Єлизавети. Під час бесіди мати зацікавилася у доньки, чи планують вони знову орендувати дачу.
— Так, — відповіла Єлизавета. — Наступного тижня зв’яжуся з господарями минулорічної дачі. Місце просто чудове. Поруч і річка, і ліс. На території є дитячий майданчик і альтанка. Загалом, усе необхідне для комфортного відпочинку.
Мати несподівано запропонувала альтернативний варіант.
— Нащо витрачати гроші? Переїжджайте на дачу тітки Зої. Звичайно, там немає особливих зручностей, але річка поруч, а на ділянці є колодязь. Можливо, знадобиться невеликий ремонт. Останні три роки Зоя через хвороби не з’являлася там. Ми заїжджали, коли оформляли спадщину. Дім цілком придатний для проживання.
Виявилося, що мати Єлизавети успадкувала дачу від старшої сестри. Оскільки та не мала сім’ї, квартиру вона лишила племінникові, а заміську ділянку — сестрі.
Єлизавета запитала:
— Ви вже вирішили, як вчинете з цією дачею? У вас же є своя.
— Швидше за все, продамо, — відповіла мати. — Але спочатку потрібно дещо підправити. Тоді вдасться виставити вищу ціну.
Обговоривши пропозицію з Андрієм, Єлизавета найближчими вихідними вирушила оглядати потенційне місце літнього відпочинку. Дачний кооператив знаходився у зручній близькості від міста. Звернувши з основної дороги, подружжя проїхало близько кілометра вздовж березової галявини.
— Влітку тут має бути дуже мальовничо, — помітила Єлизавета.
Коли вони під’їхали до будинку, перед ними постала типова картина. Шість соток, обгороджених значно зношеним парканом. Одна з секцій ледь трималася. Її підтримували лише кущі, що тягнулися вздовж огорожі.
— Тут Зоя вирощувала аґрус і смородину, — пояснила мати. — Коли вона хворіла, ми з Вірою приїжджали збирати врожай.
Переступивши поріг будинку, подружжя відчуло затхле повітря та характерний запах пилу. При цьому обстановка виглядала недоторканою. Кожна річ займала звичне місце. Мати Єлизавети пояснила:
— Ми забрали лише телевізор та постільну білизну. Увесь посуд лишився. Є електрична плитка. Потрібно лише переконатися, що вона працює. Загалом, можете спокійно переїжджати. Це куди вигідніше, ніж віддавати гроші стороннім. До того ж я з вас ніякої платні не стягну.
Коли сім’я прямувала до виходу, мати звернулася до Андрія.
— Зверни увагу, дві нижні сходинки на ґанку практично повністю прогнили. Їх неодмінно треба замінити. І взагалі, уважно огляньте будинок. Оцініть, в якому він стані.
— Обов’язково все відремонтую, — впевнено відповів Андрій.
На початку травня подружжя вирушило на дачу, щоб привести її до ладу перед літнім сезоном. Єлизавета взялася за генеральне прибирання, ретельно вимила всі приміщення, зібрала текстильні вироби, занавіски, покривала та численні серветочки, що прикрашали будинок тітки Зої, щоб відвезти їх до міста і випрати. Андрій паралельно займався господарськими справами: замінив гнилі сходинки, укріпив поручні на ґанку, провів ревізію електропроводки, перевірив працездатність побутової техніки, електричної плитки та холодильника.
Першої червневої суботи сім’я остаточно перебралася на дачу. Планували провести тут усе літо. У Андрія того тижня була відпустка, і він повністю присвятив час рідним. Однак відпочинок не став для нього приводом бездіяти. Чоловік активно облаштовував територію. Спочатку він відремонтував паркан, підпер його міцними кілками. Тепер конструкція перестала становити загрозу обвалення. Потім відновив старі гойдалки, змайстрував для Ірочки пісочницю з дощок, які знайшов у сараї. Там же знайшлася зламана лавка. Андрій відремонтував її, пофарбував й розмістив поряд із дитячим майданчиком. Завдяки цим зусиллям ділянка набула цілком придатного для життя вигляду.
У неділю ввечері Андрій повернувся до міста, залишивши Єлизавету з донечкою на дачі самих. Але самотність їх не гнітила. Єлизавета поєднувала догляд за Ірочкою з домашніми справами та дозвіллям: готувала їжу, читала книжки, а в спекотні дні водила дівчинку до найближчої річечки. Крім того, вона розбила дві квіткові клумби. Разом із донькою вони із захопленням доглядали за рослинами, спостерігаючи, як бутони поступово розкриваються.
По п’ятницях до сім’ї приєднувався Андрій. У ці вечори подружжя влаштовувало пікніки з шашликами, а іноді вирушало на риболовлю. Хоч увесь улов у результаті дістався сусідському коту, спільні вилазки незмінно підіймали настрій. Так минув липень.
Але в одну із субот ідилія раптом зруйнувалася. Ліза мила посуд після ранкового прийому їжі. Андрій акуратно підстригав газон, а Ірочка із захопленням гралася в пісочниці, створюючи пасочки. У цю мить біля будинку припаркувався автомобіль, і через хвіртку на ділянку увійшли батьки Єлизавети разом з Вірою.
Антон Іванович, уважно оглянувши територію, невдоволено промовив:
— І чому тут нічого не перероблено?
Андрій зупинив касарку і здивовано запитав:
— А що конкретно ми мали зробити, Антоне Івановичу?
— Насамперед, слід було занятися парканом. Я гадав, ви його повністю заміните. Але навіть якщо не замінити, можна було б навести належний вигляд. А ви просто підперли чотирма кілками й вважаєте, що справа зроблена, — різко висловився тесть.
До розмови приєдналася теща.
— І ґанок досі не пофарбований. Ви ж фарбували лавку й пісочницю. Могли б заодно обробити ґанок й віконні рами.
Єлизавета не стрималася й вступилася за чоловіка.
— Андрій стільки всього встиг зробити! Чому ви його критикуєте?
— Він виконав лише те, що було потрібно вам, — відрізала мати. — Я ж сподівалася, ви серйозно візьметеся за ремонт, хоч би пофарбували будинок і паркан. Я якраз планувала цього тижня показати дачу потенційним покупцям. Запевняла, що все у відмінному стані. А тепер що їм демонструвати? Ваші гойдалки, пісочницю й клумби.
Єлизавета обурено відповіла:
— Якби ти заздалегідь позначила свої очікування, ми б добре обміркували, чи варто сюди переїжджати. Я сама не напрошувалася на цю дачу. Ти запропонувала: «Живіть, з вас грошей не візьму». А тепер висуваєш претензії.
— Я гадала, у тебе чоловік, здатний хоч би паркан замінити, — з докором зауважила мати.
— Ольго Федорівно, ви в курсі, скільки коштує заміна вашого паркану? —
спокійно запитав Андрій.
— Але ви вже майже два місяці живете тут без оплати, — відповідала теща.
— Знаєте, мені вигідніше орендувати дачу на літо, ніж приводити цей будинок до ладу. До того ж дах тече. Єлизаветі під час дощу довелося залишити в коридорі дитячу ванночку. Ви й ремонт даху хотіли покласти на нас? — запитав Андрій.
— Мамо, а скільки ти береш з Віри за те, що її діти щоліта живуть на твоїй дачі? — втрутилася Єлизавета.
— Віра сама, вона тягне двох хлопчаків. Де їй взяти грошей? А в тебе є чоловік. Ви обоє працюєте, і дитина у вас одна, — відповіла мати.
— Тобто з нас можна вимагати вдвічі більше, — з іронією промовила Єлизавета. — Ми, між іншим, виплачуємо іпотеку. Це ви не враховуєте.
— Усе, Лізо, час збиратися. Ми їдемо, — твердо сказав Андрій.
Подружжя зібралося за лічені хвилини. Вже сідаючи в автомобіль, Єлизавета обернулася до матері.
— Тепер можеш фарбувати, білити й робити що завгодно. Ми більше й ногою на цю дачу. І на іншу вашу дачу теж.
Відтоді сім’я орендувала житло виключно за офіційним договором, де чітко прописувалися обов’язки та обмеження орендарів. Завдяки цьому всі непорозуміння залишилися в минулому. А з батьками вони підтримували стосунки, але дуже холодні.
