Вероніка йшла додому у піднесеному настрої й усміхалася перехожим. Сьогодні вона отримала чудову премію та, крім того, позачергову тижневу оплачувану відпустку. І все це — за складний проєкт, над яким жінка працювала останні кілька тижнів.
Відпустка, звісно, не надто довга, але якщо правильно розподілити час, можна чудово відпочити, почитати, побалувати чоловіка смаколиками. Як же він зрадіє, коли дізнається, що Вероніка нарешті може цілих сім днів присвятити родині!
Повернувшись додому, Вероніка трохи прибрала у квартирі й вирушила на кухню з думкою:
— А зварю-но я Вадимові борщ. Нещодавно він згадував про нього.
І, наспівуючи, жінка взялася до роботи.
Хлопнули вхідні двері. Вероніка вибігла назустріч чоловікові, чмокнула його в щоку й відступила. Її очі сяяли від радості.
— Ого, який у тебе настрій! — здивувався чоловік. — І навіть приготувати встигла? — запитав він, принюхуючись до ароматів із кухні.
Зазвичай вони приходили з роботи разом. А тут і Вероніка прийшла раніше, і борщ готовий.
— Встигла, — кивнула вона.
Їй кортіло розповісти чоловікові про щедрість шефа, але не встигла.
— Тебе що, раніше відпустили? Якісь проблеми? Чи знову у відрядження?
Тон Вадима нагадував радше допит. Вероніка подумала, що він просто втомився й тому без настрою. Щоб трохи його розвеселити, вона вирішила пожартувати:
— Ні, любий, усе гаразд. Просто я звільнилася. Ти ж давно мріяв, щоб я не працювала, займалася домом. От тепер я абсолютно вільна!
Вадим раптом зблід, але швидко взяв себе в руки й промовив:
— Звільнилася? От і добре. Хоч не так втомлюватимешся. Грошей нам вистачить. Гаразд, я в душ, потім поїм.
Вероніка розгублено кивнула. Настрій чоловіка здався їй дивним. «Він завжди казав, що жінка має сидіти вдома, створювати затишок, виховувати дітей, а забезпечувати її повинен чоловік». А тепер з його виразу обличчя здається, що він не зрадів.
Коли Вадим і Вероніка одружилися, дівчина працювала у відомій фірмі. Незабаром її підвищили на посаді. Зарплата, і без того чимала, зросла вдвічі. Вадим просив дружину звільнитися, але Вероніка не уявляла себе домогосподаркою.
— І що ти думаєш робити далі? — запитав чоловік після вечері.
Вероніка уважно глянула на нього. Казати будь-яку неправду не хотілося, але й зрозуміти, чому він так дивно реагує на її звільнення, було важливо. Чого ж насправді хоче Вадим? І наскільки щиро він колись пропонував їй «залишити роботу»?
— А що мені робити? — усміхнулася дівчина. — Ти ж сам хотів, щоб я створювала затишок. От і буду ним займатися.
Вадим кивнув і пішов у спальню. Розтягнувшись, він замислився. Справді, він не раз пропонував дружині піти з роботи — особливо тоді, коли вона говорила про перевантаження й те, що зарплату не підвищують. Насправді він просто хотів її підтримати, заспокоїти, але був певен, що вона ніколи не наважиться піти з роботи.
А що тепер? Так, квартира у них своя, кредит за машину нещодавно погасили. Але зарплата Вероніки була в рази більшою. Виходить, сімейний дохід суттєво зменшиться. А він же збирався купити новий айфон, приставку, ще й годинник давно хотів змінити.
«Ні, не витримає вона вдома сидіти, — майнула думка. — Через кілька днів сама побіжить шукати роботу». З цією думкою Вадим заспокоївся й заснув.
Минуло три дні, а Вероніка навіть не збиралася шукати вакансії. Вона насолоджувалася відпусткою. Вероніка вирішила нічого не пояснювати чоловікові й просто подивитися, як далеко він зайде.
Одного дня Вадим повернувся додому з усмішкою до вух:
— Люба, я знайшов тобі роботу! А ти чого така заспана? Ось, дві вакансії — відправляй резюме.
Вероніка здивовано дивилася на чоловіка.
— Ну чого сидиш? Підводься з дивана, відкривай ноутбук, — підганяв її Вадим.
Дівчина слухняно підвелася.
«Що ж, — подумала, — подивимося, наскільки далеко він зайде у своєму бажанні “прилаштувати” мене».
За десять хвилин Вадим поцікавився:
— Відправила?
— Відправила, — спокійно відповіла вона.
Наступного дня чоловік телефонував кілька разів — дізнатися, чи не запросили Вероніку на співбесіду. Хвилювався так, ніби від цього залежало його життя. А після обіду подзвонив і наказав збиратися — мовляв, знайшов «класне місце», треба терміново їхати.
Вероніка вирішила грати до кінця. Вона поїхала з чоловіком, але до офісу не заходила — посиділа в коридорі, а Вадимові сказала, що її не взяли.
— Та що це таке відбувається? Чого тебе ніде не беруть? — обурився чоловік.
Вадим відвіз дружину додому й поїхав на роботу. Вероніка ж відкрила його ноутбук — хотіла зрозуміти, що змінилося, звідки така наполегливість. Раніше вона ніколи цього не робила, але тепер шукала відповіді.
Перший запит у браузері приголомшив її: «Як змусити дружину піти на роботу». Вероніка скептично всміхнулася й переглянула історію далі.
Жодних цікавий листувань чи підозрілих повідомлень — зате купа сайтів з технікою, машинами, дорогими годинниками, ігровими приставками.
Вона задумалася й почала зіставляти факти. Раніше навіть не помічала: усі гроші віддавала на сім’ю. Платила кредит за машину, оформлену на неї, хоча їздив на ній Вадим і давав ключі дружині вкрай неохоче. Грошей у нього не просила. У супермаркетах завжди розраховувалася сама. Куди він витрачав свою зарплату — не цікавилася. І, видно, даремно.
Пригадала дороге комп’ютерне крісло, що коштувало більше за пральну машину, його швейцарський годинник, айфони, які він часто змінював. Спробувала згадати, коли востаннє він дарував їй квіти — не змогла. А подарунки? Завжди пропонував вибрати самій, а потім вона ж оплачувала їх зі своєї картки.
Вероніка засміялася, але швидко взяла себе до рук й вирішила провести маленький експеримент.
Наступного дня вона звернулася до чоловіка:
— Любий, мама просить позичити трохи грошей. Ти ж не відмовиш, правда? Тим більше у тебе ж позавчора була зарплата. Позичимо?
Вадим глянув на Вероніку так, що в неї всередині все похололо.
— Я тебе забезпечую, а тепер ще й твою матір утримувати маю? — у його голосі звучало обурення.
— Забезпечуєш? — тихо перепитала вона. — У нас холодильник порожній. Це так ти мене забезпечуєш?
— Треба було сказати, що купити. І взагалі, грошей у мене… вже немає. Я приставку замовив.
— От як? — Вероніка стиснула руки. — І що ще?
— Та нічого! Кажу ж — немає. Замовлення оплатив, після обіду заберу.
— А жити ми на що будемо? — ледве стрималася вона.
— Та там трохи залишилось, до авансу дотягнемо. Тим паче тримати себе у формі тобі не завадить — сказав він з докором.
Вероніка не могла повірити своїм вухам. І це говорить той самий чоловік, який ще нещодавно був турботливим і лагідним.
— До речі, — раптом згадав Вадим, — що там із твоєю квартирою? Квартиранти заселилися?
— Поки ні, — відповіла вона стримано.
— Ну, тоді дай оголошення, щоб швидше знайшлися. У тебе ж тепер повно часу — все одно вдома сидиш, — розпорядився він, ніби начальник.
— Я більше не збираюся сидіти вдома, Вадиме. Зараз зберу речі й поїду до себе, — нарешті видихнула Вероніка.
Вона пішла до спальні. Чоловік навіть не намагався її зупинити. Здавалося, він лише зрадів, що жінка йде.
Коли Вероніка підійшла до дверей із сумкою, чоловік вийшов із кухні:
— І на що ти жити збираєшся? — засміявся він. — Якщо тебе нікуди не беруть.
— А тебе це справді хвилює?
— Ми, між іншим, одружені, — нагадував він, удаючи впевненість.
— Так, одружені, — кивнула Вероніка. — Тільки ти про це якось запізно згадав. Добре, ключі від машини давай. Вона ж оформлена на мене, і кредит я сама виплатила. Це дуже легко довести.
— Сама звільнилася, а тепер мене ще й крайнім робиш? Якщо тобі потрібен був гаманець, треба було за багатого заміж виходити! — підвищив голос Вадим.
Вероніка засміялася. Вона й уявити не могла, що її жарт про звільнення обернеться ось так.
— Я не роблю тебе крайнім, Вадиме. Це просто була коротка відпустка. У понеділок я виходжу на роботу. Але тепер це вже не має жодного значення. І тебе — більше не стосується.
Вона відчинила двері, вийшла й тихо, але рішуче зачинила їх за собою. Вероніка йшла, не озираючись. Осінній вітер дмухав у лице, але вона відчувала лише полегшення.
Удома, у своїй тихій квартирі, вона поставила сумку біля дверей, зняла пальто й усміхнулася. Попереду було нове життя — без образ, без «забезпечую», без Вадима. І цього разу вона точно знала: назад не повернеться.
