— Я тобі гроші дам, тільки нічого не кажи дружині, — запропонував чоловік подруги, коли Даша застала його з коханкою. Проте жінка виявилася хитрішою й запропонувала неочікуване.
— Дашо, привіт! Слухай, прохання є дуже важливе! — зателефонувала Інга. — Виручиш?
— У мене немає, одразу попереджаю, якщо ти щодо грошей. Антон знову звільнився, все себе шукає!
— Та ні, я про інше. Ми всією сім’єю на Світязь зібралися, за два дні їдемо. За квартирою не приглянеш? Квіточки полити, кота нагодувати.
— Ого, ще й кота… — Даші не дуже хотілося щодня мотатися до подруги через п’ять зупинок. Своїх проблем вистачало. — А сусідку якусь не можна попросити?
— Ти що? Будуть нишпорити тут чужі люди. Ну будь ласка, Дашуню! Я тобі подарунків привезу, в боргу не залишуся, обіцяю.
— Ото куди від тебе дінешся? Гаразд. Користуйся моєю добротою.
Дружили вони з технікуму. Вчилися в одній групі на технологів машинобудування. Жили в одній кімнаті в гуртожитку. Після закінчення технікуму обидві пішли на завод. Даша почала працювати за спеціальністю й будувати кар’єру. Нещодавно вийшла заміж за Антона — інженера з сусіднього відділу, виховує доньку. Але з роботою в чоловіка не складалося, стрибав з місця на місце, ніде не затримуючись надовго. І через цю невизначеність Даша весь час була на нервах, продовжуючи працювати вдома навіть під час декрету.
Для Інги професія технолога виявилася надто складною, і вона влаштувалася секретаркою начальника цеху. Першого ж року, не відходячи від робочого місця, познайомилася з партнером свого шефа, Олександром, і вийшла за нього заміж.
Шлюб виявився дуже вдалим. Обоє були молоді, красиві, закохані. Олександр організував свій бізнес, який добре розвивався й приносив стабільний дохід. У подружжя з’явився син, і вона кинула роботу й присвятила весь свій час родині й улюбленій собі.
Два рази на рік усією сім’єю вони їздили відпочивати в різні точки країни, залишаючи квартиру на свекруху. Але цього року Інга посварилася з нею вщент, і тому звернулася до подруги.
— Ось тут корм для котика, тут лійка для квітів. Поливай двічі на тиждень, гаразд? — інструктувала Дашу Інга. — Обожнюю свої троянди, люблю на них милуватися. А який аромат! Ти тільки понюхай!
— Тільки не затримуйтеся, — попросила Даша, — раптом щось не так зроблю. Приїжджай швидше, щоб встигти виправити.
— Усе буде нормально. Я тебе знаю.
Інга передала ключі подрузі й з легкою душею, разом із чоловіком і сином, поїхала відпочивати й розважатися. Кілька днів Даша щодня їздила в квартиру Інги, годувати кота й доглядати за квітами. Але потім їй це добряче набридло, і вона вирішила полегшити собі життя, переселивши Барсика у свою квартиру.
— Якщо буде шкодити робити, я його виставлю, — невдоволено пробурчав Антон, скосившись на мохнатого гостя.
— Ненадовго, до кінця місяця тільки, — заспокоїла Даша. — Миску й лоток для нього я привезла. Хай у нас поживе, щоб мені щодня не їздити. Тільки квіти з’їжджу ще пару раз полити й усе.
Але Барсику умови в новій квартирі чимось не сподобалися. Особливо не сприйняв він Антона — і туфлі йому погриз, і ноутбук подряпав, і вкрав котлету з його тарілки.
— Прибери його, щоб духу не було! — обурився Антон, не витримавши й трьох днів. — Відвези назад. Насип йому там корму побільше й хай жує його два тижні.
— Дивно, нібито тихий котик, лагідний. Чому у вас дружби не вийшло? У мене жодних проблем із ним немає. Навпаки, любимося й милуємося.
— Ревнує, мабуть, — усміхнувся Антон, — конкурента в моїй особі усуває. Мужик!
— Добре, завтра зранку відвезу. Сьогодні втомилася. Ти сам-то знайшов щось? Скільки місяців уже не працюєш. Влаштовуйся хоч кудись. А то ціни зростають, усе навколо дорожчає, а ми живемо на одну зарплату.
— Кудись не хочу. Буду шукати місце, щоб до пенсії там працювати. Щоб і зарплата була пристойна, і умови нормальні. Годі метатися. І не квап мене.
— Так ніколи не знайдеш. А Віці знову взуття купувати треба, все вже мало. Дитина швидко росте. Стільки всього треба.
— Знайду. І не дорікай мені дитиною. Кота прибери краще.
Зранку, нагодувавши всю родину сніданком, Даша впакувала Барсика в переноску, прихопила лоток і миску й потяглася назад у квартиру Інги. Вона довго крутила ключем у замковій шпарині, не розуміючи, в чому річ. Кілька разів перевірила ключі, чи не переплутала, і знову безуспішно намагалася відімкнути двері.
— Що таке, Барсику? — спитала вона кота, який уважно спостерігав за нею з переноски. — Із замком щось. Не відчиняється. Антону подзвонити, чи що? Щоб під’їхав і допоміг відчинити.
Вона вже дістала телефон, як раптом кіт підняв шерсть сторчма й загарчав, дивлячись на двері. Замок брязнув, двері прочинилися, і звідти виглянула юна довговолоса брюнетка, босоніж і в сорочці Олександра.
— Ви хто? — оторопіла Даша.
— Юля. А ви?
— Я кота привезла. Що ви тут робите? Інга повернулася? — Даша пройшла в квартиру, озираючись у пошуках господині.
— Ні, Саша. Він зараз прийде. У справах терміново відлучився.
Даша випустила Барсика з клітки, пройшла на кухню. Стіл був завалений якимись упаковками, в раковині стояв посуд, на підвіконні — букет троянд, напій й коробка шоколадних цукерок. Вона вже все зрозуміла, але відмовлялася вірити. Поки міркувала, що робити, приїхав Олександр.
— Привіт! — зустріла його Даша. Юля обережно виглянула з ванни, в якій ховалася від несподіваної гості.
— Дашо? — Олександр помітно зніяковів. — Тобі Інга не повідомила? Мені на роботу терміново довелося повернутися. Ти можеш більше не турбуватися. Я тепер сам тут справлюся.
— Не сумніваюся. А Інга знає про Юлю?
— Що знає? — він почав нервувати.
— Просто, щиро кажучи, не знаю тепер, як бути, — зізналася Даша. — Ми ж подруги, я не зможу їй брехати. І промовчати не зможу. Вибач.
— Можеш усе розповісти, — подала голос Юля. — Олександр все одно хоче з нею розлучитися і ми одружимося. Він давно вже її не любить.
Олександр ховав погляд, дивлячись убік.
— Давай вийдемо, — покликав він Дашу.
Вони вийшли надвір, сіли в машину, що стояла біля під’їзду. Деякий час сиділи мовчки.
— Я люблю Інгу, не хочу розлучатися, — нарешті сказав він. — Але, розумієш, ми, чоловіки, іноді заводимо інтрижки. Юля це… Нічого серйозного, повір.
— Отже, Юля не єдина? Сашо, я так тебе поважала, заздрила навіть Інзі. А виявляється, мій Антон набагато кращий за тебе, хоч і непутящий. А найголовніше, я не зможу приховати від Інги все це.
— Ти зруйнуєш хорошу родину. Совість не буде мучити? Не обов’язково завжди все розповідати. Іноді треба й промовчати.
— Тебе совість не мучить? Ти і Юлі брешеш, даєш порожні обіцянки. Шкода дівчину. Неправильно все це.
Даша відчинила дверцята, збираючись вийти з машини. Але Олександр зупинив, притримав її за руку.
— Зачекай. У тебе чоловік безробітний. Грошей не вистачає. Я можу допомогти. Скільки хочеш ти за мовчання? Назви суму.
— Тобі гроші дівати нікуди? Думаєш, усе завжди купити можна? Дивовижно, як тобі таке в голову приходить. Не очікувала від тебе.
Вона й справді була обурена його пропозицією. Хотілося швидше тікати геть.
— А може, — він знову взяв її за руку, — хочеш, я візьму Антона до себе, дам роботу з хорошою зарплатою?
Ця пропозиція Дашу зупинила. Вона зачинила дверцята, подивилася серйозно на Олександра. Чоловік так набрид їй своїм неробством, що думки про його працевлаштування сиділи в голові весь час.
— Навіщо всім робити погано, якщо можна зробити добре? — пожвавішав Олександр, побачивши, що вона зацікавилася. — А я присягаюся тобі, що більше ніколи не подивлюся ні на кого, окрім Інги.
— Робота чоловікові дуже потрібна, — замислено промовила Даша. — Якщо вийде, я була б просто щаслива.
— Ну от, — зрадів Олександр, — розумні люди завжди можуть домовитися.
— Але якщо дізнаюся знову про твої походеньки, не подивлюся ні на що, все розповім Інзі, — попередила Даша.
Олександр узяв на роботу Антона. Той настільки надихнувся хорошою зарплатою, що старався з усіх сил. І, здавалося, всі проблеми залагодилися. Інга й Олександр виглядали дуже щасливими. Даша навіть рада була, що не стала втручатися в чужу родину зі своєю правдою. Але ніхто не подумав про Юлю. А вона нагадала всім про себе дуже скоро.
— Дашко, ти уявляєш, що сьогодні було! — зателефонувала раптом Інга.
— Що?
— До мене приходила коханка чоловіка!
— Серйозно? — серце в Даші закалатало тривожно. — Навіщо?
— Запевняє, що вони люблять одне одного. І вона від нього чекає дитину. Вимагає, щоб я його відпустила.
— Оце так! А він що?
— На роботі. Думаю ось.
— А щось голос у тебе якийсь веселий. Чи мені здається? — обережно спитала Даша, побоюючись її сліз.
— Не здається, Дашо! Ти не уявляєш! У мене чоловік є. Віктор. Давно вже. Але я не знала, як бути з Сашком. А тепер так вдало все складається.
— У тебе? Я думала, кохання у вас… Зовсім нічого не розумію.
— Ой, Дашко! Ой! — засміялася Інга. — Ну гаразд, потім зв’яжемося.
Дуже швидко вони розлучилися. Олександр одружився з Юлею. Інга вийшла заміж за свого улюбленого Віктора. Антон продовжує успішно працювати в компанії Олександра. А Даша рада, що вирішилися, нарешті, всі проблеми, і не треба більше тримати в собі чужі секрети.
