“Я вдало вийшла заміж і тому втратила кращих подруг. Але біда однієї з них нас знову поєднала”

– Ліль, підміниш мене завтра?

– Без проблем, куди зібралася то подруго?

– У весільний салон сукню вибирати

– Ну ти даєш, а нам нічого і не розповідала, хто ж він?

– Скоро все дізнаєтеся, – посміхнулася я – самі ж говорили: «Щастя любить тишу».

Зі своїми подругами Лілею і Надею я дружила зі шкільної лави. Потім ми вступили до інституту, а закінчивши його влаштувалися в одну організацію на роботу. Незабаром Надя пішла в фірму батька, а ми з Лілею продовжили сидіти над своїми бухгалтерськими документами.

Михайла я знала ще з третього курсу, в інституті він все намагався залицятися, я сміялася, відштовхувала, але прийшов час і я глянула на нього зовсім іншими очима.

Кілька років після закінчення вишу ми не бачилися, а потім я зустріла Мішу знову.

В той день я забула вдома парасольку, до вечора негода розігралася, пішов дощ, я стояла на зупинці, промокла до нитки. Раптом біля мене загальмував автомобіль, скло опустилося:

– Дозвольте вас підвести до будинку?

Я відвернулася, в машини до незнайомців я ніколи не сідала навіть якщо кудись сильно спізнювалася.

– Оленко! Не впізнала чи що? Так сідай же, – цього розу чоловік уже стояв біля автомобіля, привітно відчинивши двері.

– Мишко! Ось так зустріч. А я все гадаю, де ж я твій голос чула, як же ти змінився.

З того вечора він почав доглядати за мною. Треба сказати, що, Міша ще на п’ятому курсі працював у фірмі по ремонту будівельної техніки. А потім пішов у вільне плавання, відкрив таку ж фірму, справи поступово пішли в гору. Так що зустріла я його, коли вже твердо стояв на ногах, забезпеченого чоловіка.

Батьки звичайно ж були щасливі, краще партії для своєї єдиної доньки, як вони вважали, в нашому містечку більше не знайти.

Так я і не суперечила, колишня симпатія заграла в моїй душі яскравими фарбами, поступово її змінило більш сильне почуття. Весь цей час я приховувала від подруг лицаря свого серця, але коли Міша зробив мені пропозицію, зрозуміла, що настав час все розповісти.

– Щаслива ти Оленко, такого жениха відхопила! Я навіть не думала, що цей хлопець так далеко піде, – сказала Надя.

Замість дівич-вечора ми з дівчатами пішли в кафе, де ще студентками любили посидіти годинку-другу після занять.

– Тепер ніс задереш мабуть, – підморгнула Ліля.

– Ну що ви таке говорите, дівчата, нічого не зміниться, куди ж я від вас.

Після весілля моє життя круто змінилася: я звільнилася з роботи, на чому наполіг мій чоловік, перестала на всьому економити, почала одягатися в фірмових магазинах. Мені дуже подобалося моє нове життя! Подобалося, що можна їсти улюблені делікатеси мало не щодня, їздити в розважальні центри, пересуватися по місту не в задушливих маршрутках, а за кермом власного автомобіля. А найголовніше робити подарунки своїм близьким мало не кожен день.

Чоловік не контролював мої витрати, а грошей, які він переказував мені на карту вистачало «позаочі».

Я намагалася не «зазвездіться» щосили. На зустрічі з подругами одягалася простіше, приїжджала на таксі. Намагалася частіше радувати дівчаток, незмінно привозила пакети дорогих продуктів, коли вони запрошували мене в гості.

Тут зібралася заміж Ліля, а через рік у неї народився син. Я тоді буквально завалила подругу подарунками і дорогими розвиваючими іграшками для Матвійка.

– Та ти що, не потрібно, незручно мені, – відмовлялася Ліля.

– Бери подруго, нехай у малюка буде все найкраще, нам то Бог поки не послав свого, хоча б вашого порадую.

– І все одно, ми не можемо собі дозволити таких речей, навіщо привчати?

Я не слухала і продовжувала обдаровувати малюка.

Але от невдача, чим більше я робила для подруг, тим сильніше вони почали віддаляться від мене. Незабаром вийшла заміж Надя. День її одруження припав на початок відпустки мого чоловіка, про те, що подруга стала законною дружиною я дізналася вже будучи закордоном на відпочинку.

– Чому ти мені не сказала? – кричала я їй в трубку.

– Та не хотіла засмучувати, ваші плани міняти.

– Чим би ти їх зіпсувала, злітали б ще.

Жирну крапку на нашій дружбі поставив день мого народження. Природно були запрошені партнери чоловіка з дружинами, мої дівчата чинили опір до останнього, але потім погодилися приїхати.

Прямо з порогу збентежена Ліля вручила мені красиву ляльку ручної роботи.

– З Днем народження! – сказала вона опустивши очі в підлогу, – ми справді не знали що подарувати, у вас все є, цей скромний подарунок тобі від нас.

– Яка краса, не потрібно було нічого, дівчатка, ви ж знаєте, ви самі як подарунки. Проходьте.

– Може не варто, – зам’ялася у порога Надя – у вас гості.

– Ви теж мої гості, ну ж, не стійте на порозі!

Дівчата і правда відчували себе весь вечір, що йдеться «не в своїй тарілці», хоча я і намагалася зробити так, щоб їм було комфортно. Я спеціально покликала кілька нових подруг, яких могла назвати простими, незважаючи на те, що вони виросли в розкоші. Але і з ними Ліля і Надя спільну мову знайти не змогли.

Пішли вони рано, і я розуміла, закриваючи за ними двері, що нашій колишній дружбі прийшов кінець.

Через місяць ми з Мішею полетіли закордон, там я проходила лікування, ми ще не залишали надії на малюка, а він уклав кілька взаємовигідних угод з іноземними партнерами. Там я і дізналася, що у Наді наpoдилася дочка. А я ж навіть не знала, що вона вaгiтна.

Ми з Мішею збиралися додому, коли пролунав той стpивoожений дзвінок від моєї мами.

– Доню, тут така справа, в загальному дочка у Надійки наpoдилася не зовсім здоровою. Їй необхідна опеpaція, але прогнози говорять хороші і лікарі беруться за неї.

– Мамo! Та що ти кажеш таке! Дівчата мені не дзвонили, я і не знала. Що потрібно? Гроші?

– Так, вони збирають зараз кошти, сама знаєш, сім’я у Наді проста, допомогти немає кому, ми з батьком зняли частину заощаджень, а й цього мало.

– Мамо, назви суму, ми зараз все переведемо.

Того ж вечора Міша перевів гроші на рахунок Наді. А опівночі надійшло повідомлення: «Спасибі, Олено … за все»

Через кілька днів ми з Мішею прилетіли додому. Новини про здоров’я малечі я дізнавалася в групі соцмережі, яка займалася збором грошей. Дівчинку назвали Вікторія, і вона відмінно перенісши опеpaцію потихеньку йшла на поправку.

Незабаром я дізналася про те, що вaгiтна. Нашому щастю не було меж, Мiша мало не на руках мене носив, дізнавшись, що стане татом!

Якось увечері в двері подзвонили, на порозі стояла щаслива усміхнена Надя.

– Прости, що без попередження, ось дочку забирали з лікарні і до тебе вирішили заїхати, подякувати! – подруга обняла мене, витираючи сльози – завдяки вам з Мішею наша дочка пішла на поправку. Приходьте завтра до нас в гості, Ліля буде з родиною, посидимо, як в старі добрі часи.

На наступний день з великими пакетом іграшок і речей для Вікторії ми були у Надійки. Ліля клопотала на кухні, наші чоловіки познайомилися і про щоcь жваво розговорилися, а ми сиділи в дитячій не спускаючи дитину з рук.

Читайте також: Іра не хотіла руйнувати пару і кохання кращої подруги, тому раптово зникла. І тільки через 20 років донька приїхала до батька

– Через кілька місяців я стану мамою, – сказала я подружкам.

– Яка чудова новина, вітаємо! – посміхнулася Надя – Альон, ми з Олегом хотіли тобі запропонувати, в загальному ми хотіли б щоб ти стала хрещеною мамою нашій дочці.

У призначений термін у нас з Мішею народився чудовий синочок Олександр.

Минуло кілька років, наші дітки підростають, а ми все так же незмінно разом – три шкільних подруги, три долі, три практично рідних людини. І що б там не готував завтрашній день, я завжди знаю, що є люди, на яких можна покластися і довірити все найпотаємніше.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram