Я всім заважаю, ти тільки не віддавай мене в інтернат, не давай, бабусю, миленька, я тебе благаю, мама не бере, і тато не хоче, а тобі в лікaрню треба, я ж чув, ти мамі говорила, питала, куди мене діти? Може мені краще помeрти, бабусю?

Щасливе дитинство Русланчика, восьмирічного хлопчика, тривало аж чотири роки! Тоді він жив з мамою і татом, йому було добре, його водили в парк, в цирк, в ляльковий театр, купували йому іграшки, і любили! Тато садив його на свої плечі і бігав з ним по кімнаті, а він так щасливо сміявся.

Він все це пам’ятає і зараз. Зараз, коли він так давно не бачив ні маму, ні тата. Потім тато втратив роботу, і Русланчик пам’ятає, як мама з татом сварилися, що немає грошей. Джерело

А він так переживав, заглядав до них в очі, брав їх мізинчик в свої маленькі ручки і просив: «Помиріться, будь ласка!» Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно?

Одного разу, мама забрала його з дитячого садка, і сказала, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому, що платити за орендовану квартиру немає грошей.

– А тато буде до нас приходити? – дивлячись мамі в очі, запитав Русик.

– Не хвилюйся, звичайно, буде.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

І він заспокоївся. Спочатку, тато приходив, брав Русланчика і віз його до своїх батьків, там йому були дуже раді. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, і тато сидів на лавочці, поки Русик грав з іншими дітьми. А одного разу, тато привів його в тир. Як йому там сподобалося! А як тато здорово стріляв! Русик плескав у долоні, і теж отримав маленький приз – шоколадку у формі рибки.

А потім тато став приходити все рідше і рідше.

– Тату, приходь частіше, я так за тобою сумую.

– Я працюю, синку, іноді і в вихідні теж, у мене зовсім часу немає, але я постараюся.

Так минув рік. Русланчика віддали на п’ятиденку, тому, що мама знайшла собі іншу роботу, десь далеко, а бабуся теж працювала, і вони не встигали забрати його вчасно.

Ось з цього самого дня, коли його вперше ввечері не забрали додому, остаточно скінчилося його щасливе дитинство. Бувало, що він залишався на ніч один в групі, і нічна нянечка нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного, а він тихо плакав у подушку.

Якось раз, мама познайомила його з дядьком Петром, і вони один одному не сподобалися. Дядя Петя весь час дивився на годинник, і квапив маму: «Ходімо швидше, ми запізнюємося», а на нього навіть не дивився. І вони пішли. З тих пір він маму бачив дуже рідко, а потім вона переїхала до дядька Петі. Русик залишився у бабусі, як йому пояснили, тому, що дитячий садок близько від бабусиного будинку.

А тато теж незабаром одружився. Його батьки переїхали жити в село, і залишили татові квартиру. Тепер цих бабусю і дідуся Русик взагалі не бачив. Тітка Свєта, татова нова дружина, чекала дитину. Свою дитину, а Русик був чужий.

Іноді, мама приходила в гості, і посидівши з ним і з бабусею, залишала гроші і йшла. А йому так хотілося з нею погуляти. Тато брав до себе, вони разом дивилися мультики, і ще якісь передачі.

Тато навчив його грати в шашки, і Русик навіть двічі виграв! А потім тітка Свєта наpoдила хлопчика, і візити до тата припинилися, щоб він не приніс в будинок якусь інфeкцію з дитячого садка. А у мами наpoдилася дівчинка.

Тепер бабуся з Русланчиком їздили по вихідних до мами, бабуся допомагала няньчити сестричку, а йому дозволяли тільки здалеку подивитися, знову-таки, щоб дитині не передалися якісь віpyси. І мама була зайнята малятком, а не Русиком. Він відчував себе зайвим, і нікому, крім бабусі, не потрібним.

З якою заздрістю він дивився в дитячому саду, як за іншими дітьми приходили і мами, і тата. У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати такі свята, ну а мама з татом, мама передавала з бабусею подарунок, а тато приходив в дитячий сад з подарунком. Посидить з Русиком пів годинки на майданчику, і йде, говорить, що відпросився з роботи.

Першого вересня тато прийшов до школи, привітав сина з вступом у перший клас, і втік на роботу, а мама не змогла прийти, прихворіла малятко, і була з ним тільки бабуся. Русланчика визначили в групу продовженого дня, але він не засмучувався, по-перше, тому, що там було багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому, що тепер він ночував удома.

Читайте також: Мені зараз 25, я пройшов через дитбудинок і три інтернати. Через “добру пораду” священика моя мати залишила мене, двомісячного, на порозі церкви

Яке це щастя ночувати вдома! Бабуся весь час попереджала, що, якщо він буде вчитися погано, вона здасть його в інтернат. Звичайно, вона його просто лякала, але Русик стpaшно цього боявся! Вже навчений тим, що ні мамі, ні татові він не потрібен.

І ось тепер він почув, як бабуся говорить мамі по телефону, що їй лікар рекомендує лягти на обстеження: стpaшно набрякають ноги, потрібно визначити, це ниpки чи сеpце? І він стpaшно злякався. Особливо, після того, як бабуся запитала: «Так що будемо робити з Русиком?» Не дай Бог, віддадуть в інтернат! Ось тоді, він і сказав, зaдиxaючись від сліз:

«Може мені краще помeрти, бабусю?»