— Я виходила заміж за дорослого, зваженого чоловіка, а опинилася в якомусь абсурдному “дитячому садочку”, де дві його дорослі доньки-нероби живуть виключно за татів рахунок. Але фінальною краплею стало те, що чоловік нахабно зажадав віддати гроші від оренди квартири моєї мами на обслуговування “хотілок” його принцес.
Коли я зла, я думаю надзвичайно чітко: спонсорувати чужий егоїзм я не збираюся, і цей курорт для дорослих дівчаток закривається прямо зараз».
Коли ми з Ігорем розписувалися, мені здавалося, що це зразковий шлюб двох зрілих, самодостатніх людей. Мені тридцять два, у мене свій стабільний дохід, у нього — свій. Ми довго зустрічалися, обговорювали плани на майбутнє, і все виглядало ідеально. Доки я не переїхала до нього і не зіткнулася з реальністю під назвою «татові принцеси».
Аліні було двадцять два, Христині — двадцять чотири. Обидві вже давно закінчили університети, але жодного дня в своєму житті не працювали. І, судячи з усього, не збиралися. Їхній день складався з подорожей, салонів краси, затяжних сніданків у кав’ярнях та нескінченного онлайн-шопінгу. Усі рахунки, кредитні картки, брендовий одяг і навіть комуналку за квартири, які Ігор їм купив, оплачував виключно «улюблений татусь».
— Ну вони ж дівчатка, сонечко, — лагідно пояснював мені Ігор, коли я вперше спробувала обережно натякнути, що в такому віці пора б уже знати ціну грошам. — Жінка має прикрашати світ, а не гарувати на роботі. Я пообіцяв собі, що мої доньки ні в чому не матимуть потреби.
Я тоді промовчала. Зрештою, це його гроші й його доньки. Поки це не стосувалося мого гаманця, я намагалася тримати нейтралітет. Але «принцеси» швидко звикли, що тато — це бездонний банкомат, і коли його бізнес почав відчувати перші труднощі через кризу, замість того, щоб урізати свої апетити, вони просто почали вимагати більшого. А Ігор не придумав нічого кращого, як роззиритися на мої ресурси.
Моя мама все життя прожила у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Пів року тому вона зустріла чудового чоловіка, закохалася і переїхала жити до нього в передмістя. Квартиру ми вирішили здавати, а гроші — доволі солідну суму — мама повністю віддавала мені, щоб я могла відкладати їх на наш із Ігорем майбутній заміський будинок.
Але вчора ввечері Ігор прийшов додому похмурий і за вечерю завів розмову, від якої в мене ледь виделка з рук не випала.
— Настусю, нам треба поговорити про фінанси, — зітхнув він, розмазуючи пюре по тарілці. — Моя компанія зараз у касовому розриві, прибутки впали. А Христинці терміново треба оновити машину, її авто вже три роки, соромно перед подругами. Та й Аліна запланувала поїздку на Балі з дівчатами, їй не вистачає дві тисячі доларів на готель.
— Співчуваю твоїм труднощам із бізнесом, Ігорю, — спокійно відповіла я. — Думаю, Христина поїздить на старій машині, а Аліна проведе відпустку в Одесі чи в Карпатах. Це логічно в кризу.
Ігор подивився на мене якимсь неприємним поглядом.
— Ти що! Як я їм скажу «ні»? Вони ж розплачуться, вони не звикли до відмов! Я думав, ми ж одна родина… Твоя мама ж тепер вийшла заміж, її чоловік повністю забезпечує. Навіщо вам ті гроші з оренди її трьохкімнатної квартири? Давай ти будеш приносити ці гроші «в сім’ю». Нам якраз вистачить покривати поточні витрати дівчат, поки у мене все налагодиться.
Я заніміла. Мій коханий чоловік, дорослий бізнесмен, на повному серйозні пропонував мені забрати гроші моєї матері, щоб оплатити відпустку на Балі для його двадцятичотирирічної кобили, яка жодного разу пальцем про палець не вдарила.
Коли я зла — я не кричу. Коли я зла — я стаю небезпечно спокійною і починаю чудово, філігранно думати. Я зрозуміла: з цим «дитячим садочком» пора завершувати раз і назавжди.
— Добре, Ігорю, — лагідно усміхнулася я, підливаючи йому чаю. — Якщо ти вважаєш, що ми маємо підтримувати одне одного як родина, я згодна. Давай у суботу запросимо дівчат на сімейну вечерю і все обговоримо. Я сама вручу їм «допомогу».
Чоловік аж розцвів, почав цілувати мені руки і називати наймудрішою жінкою у світі. Наївний. Він навіть не здогадувався, яка «мудрість» чекає на його доньок.
Наступні два дні я провела з користю. Я зателефонувала мамі й попросила її написати на моє ім’я офіційну довіреність на розпорядження майном, а також підготувала кілька цікавих роздруківок.
У суботу ввечері Аліна та Христина припливли до нас, пахнучи дорогими парфумами, з новими губами й купою пакетів із чергового шопінгу. Вони поводилися зі мною зверхньо-ввічливо, як із обслуговуючим персоналом, який удалося схилити на свій бік.
— Ой, Настю, тато сказав, ти вирішила нам допомогти! — прощебетала Аліна, колупаючи салат. — Це так мило з твого боку. А то тато останнім часом такий зануда, кожну копійку рахує. А мені вже готель треба бронювати, там місця закінчуються!
— Так, дівчатка, я вирішила, що пора змінити наш формат взаємин і допомогти вам стати на ноги, — я дістала з сумочки дві гарні папки й поклала перед кожною з них.
Христина з надією відкрила свою папку, очікуючи побачити там чекову книжку чи ключі, але її обличчя миттєво витягнулося. Зі сторінки на неї дивилася велика вакансія:
«Менеджер з продажу в автосалон, ставка + відсоток». В папці Аліни лежала роздруківка: «Асистент маркетолога, знання англійської обов’язкове, повна зайнятість».
У вітальні повисла смертельна тиша. Ігор кліпав очима, не розуміючи, що відбувається.
— Що це за прикол? — грубо запитала Христина, кидаючи папку на стіл. — Настю, ти здуріла? Які продажі? Я дипломований мистецтвознавець!
— А я взагалі не збираюся працювати в офісі з дев’ятої до шостої, у мене блог, мені треба розвиватися творчо! — заверещала Аліна. — Тату, що вона нам підсовує?! Де гроші?
Я спокійно склала руки на столі й подивилася на Ігоря, а потім на його доньок.
— Грошей не буде. Ні з оренди квартири моєї мами, ні з моєї зарплати. Жодна копійка з моєї родини не піде на ваші хотілки. Я знайшла для вас чудові вакансії через моїх знайомих, де вас готові взяти без досвіду роботи. Христино, якщо тобі потрібна нова машина — ти влаштовуєшся в автосалон, заробляєш бонуси й купуєш собі те, що хочеш. Аліно, якщо ти хочеш на Балі — ти працюєш рік, відкладаєш гроші й летиш куди завгодно. Курорт за рахунок татового здоров’я і моїх нервів закритий.
— Настю… але ми ж домовлялися про гроші з оренди… — пробурмотів шокований Ігор, червоніючи під поглядами доньок.
— Ми не домовлялися, Ігорю. Ти поставив мене перед фактом, а я озвучила своє рішення. Ти довів свій бізнес до кризи, бо замість розвитку компанії купував їм сумочки. Якщо ти хочеш утримувати їх далі й заганяти себе в борги — це твоє право. Продавай свій офіс, бери кредити, роби що хочеш. Але мої ресурси в цьому абсурді участі не беруть. І якщо ти спробуєш ще хоч раз заїкнутися про гроші моєї матері — ми подаємо на розлучення і ділимо наше майно через суд. Мені потрібен чоловік, а не дорослий хлопчик із трьома дітьми на шиї.
Дівчата вилетіли з нашої квартири з такими криками й прокльонами, що, здавалося, стіни дрижали. Вони кричали Ігорю, що він «ганчірка», раз дозволяє своїй новій дружині так із ними поводитися, і заблокували його в усіх месенджерах.
Ігор просидів на кухні до четвертої ранку, обхопивши голову руками. Я не заспокоювала його і не підносила чай. Він мав пережити цю ломку самостійно.
Минуло два тижні. Кредитні картки дівчат, які були прив’язані до рахунку Ігоря, я змусила його заблокувати через банк — це було моєю умовою, якщо він хоче зберегти наш шлюб. Перші три дні «принцеси» влаштовували істерики, обривали телефон, погрожували, що накладуть на себе руки або підуть жити на вокзал. Але коли зрозуміли, що тато вперше в житті не реагує, притихли.
Учора Христина, яка ще місяць тому гидувала «простою роботою», сама зателефонувала мені й тихим, присоромленим голосом запитала, чи актуальна ще вакансія в автосалоні, бо їй немає чим платити за заправку своєї старої машини. Аліна ж терміново шукає безкоштовні курси з нігтьового сервісу, бо виявилося, що «творчий блог» без татових вливань нікому не цікавий.
Ігор нарешті зайнявся своїм бізнесом, у нього з’явилися вільні кошти, і він вперше за довгий час виглядає як дорослий чоловік, який скинув із плечей непосильний тягар. А гроші від маминої трикімнатної квартири продовжують стабільно капати на мій ощадний рахунок. Цей «дитячий садочок» закрився назавжди, і тепер у нашій родині нарешті грають за дорослими правилами.
