З Маринкою ми познайомилися ще в університеті, вона потрапила до нас в групу після другого курсу, ми одразу знайшли спільну мову і з того часу стали кращими подругами. А я і зовсім її вважаю сестрою.
Ми завжди багато часу проводили разом, і готувалися до іспитів, і по клубах тусили, і одна в одної ночували.
Ще в ті ж студентські роки мені дуже сподобався старший брат Маринки, але він ніколи не звертав на мене уваги, а я не наважувалася навіть натякнути йому про свої почуття. Роман завжди був стриманим і мовчазним. Ймовірно, причина в тому, що він рано залишився без батьків, довелося швидко дорослішати і брати на себе відповідальність за сесетру.
Я намагалася заводити стосунки, знайомитися з різними хлопцями, але з голови, та й з серця, що ж тут уже приховувати, у мене ніколи не йшов Роман.
На останньому курсі ми з Мариною поїхали до Англії по обміну. Планували там пробути шість місяців, але в результаті залишилися на три роки. Їхала я туди з надією, що зможу таки забути Романа, але коли повернулася до України і зустрілася з ним, зрозуміла, що почуття нікуди і не поділися.
Йому майже 30 років, він не одружений і жодних стосунків не має у нього. Принаймні, з жінками його ніхто не бачить. Маринка вже давно помітила, що я ніяковію при зустрічі з Романом і здогадалася, що це не просто так. А одного разу і взагалі прямо сказала: – “Якщо він тобі подобається – дій. Мій брат занадто замкнений і таке враження, що він ніколи не одружиться. Втім, я зовсім не проти бачити тебе на місці його дружини.”
Ці слова мене трохи підбадьорили, а чергова наша гулянка до ночі і взагалі додала хоробрості. Коли Роман приїхав нас забрати з клубу, я просто взяла все в свої руки і поцілувала його. Він стояв з випученими очіма і не сказав ні слова. Від такої реакції мені стало ніяково, а потім і соромно. Ну і я не придумала нічого кращого, як просто утікти.
Я тиждень не приходила до Маринки і усіляко віднікувалася від її запрошень. А потім вона примудрилася захворіти і, як справжня подруга, я не могла її не провідати.
Двері мені відчинив Роман, я привіталася і опустивши очі поспішила до кімнати подруги. Ми пробазікали кілька годин, а потім Маринка заснула і мені нічого більше не залишалося, як просто тихцем піти. Я крадькома дійшла до дверей і вже хотіла вийти, але він сам мене гукнув.
Сказати, що моє серце затріпотіло, не сказати нічого. Але Роман байдуже на мене глянув, а потім так само сухо сказав: – “Дівчинко, не витрачай на мене свого часу, я не створений для стосунків.” Мені стало боляче і гірко, сльози накотилися і я знову просто утікла.
Я кохаю цього чоловіка і уявлення не маю, що робити з цими почуттями. Маринка радить не здаватися і з ним поговорити відверто. Не знаю, як вдіяти. Можливо, краще знову поїхати закордон і там залишитися?
