Анастасіє, ми чекаємо на тебе в неділю о другій! – мамин тон не допускав заперечень.
– Добре, мам, я буду. Щось принести? – дівчина важко зітхнула: знову зіпсовані вихідні! Куди б краще витратити вечір п’ятниці на прибирання-готування, в суботу відірватися на якійсь тусовці, а в недільний день виспатися й відпочити перед робочим тижнем. Але батьки вважають неділю сімейним днем – влаштовують парадний обід, запрошують родичів і друзів. Усі чинно сидять за столом, їдять, п’ють трохи хорошого вина, розмовляють про події в культурному житті, театральні прем’єри, новини науки.
Що вдієш, інтелігентна родина – тато професор, мама заслужений діяч мистецтв. У них усе дуже добре з житлом, прибутком, роботою, колом спілкування. Вибивається зі стрункого світопорядку тільки вона, єдина дочка Настя.
Не пішла ні в науку, ні в мистецтво, вступила до фінансового інституту, закінчила його з відзнакою й пішла в бізнес – влаштувалася в дуже солідну фірму, і зараз уже начальник відділу, добре заробляє, до того ж начальство тонко натякає на можливе підвищення.
Її батьки, однак, невдоволені. Дуже невдоволені! Вони хотіли для дівчинки зовсім іншого майбутнього: тиха робота на татовій кафедрі чи в маминому інституті, хороший шлюб із хлопчиком із їхнього середовища, народження онуків, спокійне, розмірене життя жінки з інтелігентної родини. Але не вийшло.
Настя з дитинства проявляла залізний характер і розбила всі батьківські мрії. До своїх двадцяти шести років зробила кар’єру, пішла з батьківського дому, знімала квартиру й зовсім не бажала влаштовувати особисте життя.
Це було неправильно й непристойно, і батьки кинули всі сили на виправлення ситуації. Оскільки з роботою виправити вже нічого не можна було, з цим довелося змиритися, зрештою, начальник відділу в солідній фірмі – це припустимо. А от парубкування в орендованій квартирі – це вже нонсенс! І вони поставили собі за мету будь-що видати дочку заміж за пристойну людину, виміняти чи купити їм квартиру, і нехай живуть там нормальною сім’єю, як заведено споконвіку.
Саме тому недільні візити до батьків були такі ненависні Насті: на них обов’язково був присутній чий-небудь син, племінник, хрещеник, сусід, якого намагалися з нею познайомити. Причому її, Настиної думки, не питали взагалі. Аби був неодружений і з пристойної родини. Дівчина відбивалася від цього нав’язливого клопоту з усіх сил, але протистояти батькам було важко. Жодних аргументів мати не чула, йшла до своєї мети навпростець, а оскільки фінансові важелі на дочку не діяли (вона сама дуже добре заробляла), то в хід ішла «важка артилерія».
Якщо дочка відмовлялася відвідувати сімейні обіди з нареченими, мати наполегливо телефонувала, діставала питаннями й голосіннями, спробами симулювати непритомність і втрату свідомості. Батько, як учений, тиснув логікою: продовження роду, онуки, склянка води в старості тощо.
Найцікавіше, що Настя не була противницею шлюбу. У неї траплялися романчики, зустрічі з чоловіками, зокрема й зі спільною ночівлею. Але міняти спосіб життя вона поки не хотіла, тим більше що всі ці зустрічі були тільки велінням тіла, але не серця. Їй цілком вистачало таких ні до чого не зобов’язуючих стосунків, і якби не нав’язлива опіка батьків, вона цілком була б щаслива.
Цього разу в ролі нареченого виступав досить приємний молодий чоловік, трохи старший за неї на вигляд. Його представили як Діму, хоча по всьому він більше тягнув на Дмитра. Поводився цілком пристойно, не витріщався на неї.
Вечір передбачувано завершився Настиним бажанням поїхати раніше й радісним вигуком якоїсь літньої малознайомої гості:
– Ой, Дімочці теж треба їхати, він тебе підвезе, правда, Дім?
– Звичайно, підвезу! – Діма був сама галантність.
Вони вийшли надвір, кавалер відчинив їй передні двері машини, сів за кермо.
– Тобі куди? – спокійно спитав він.
– Якщо зручно, то на Лівобережну. Якщо ні, то кудись в таке місце, де можна викликати таксі.
– Не хвилюйся, довезу, куди скажеш.
– Дім, тільки давай одразу домовимося, я не маю наміру продовжувати знайомство!
– У-у, я такий жахливий у твоїх очах? – напівжартома спитав хлопець.
– Не в тобі річ, – поморщилася дівчина, чомусь їй було неприємно продовжувати цю розмову, – я просто не хочу зараз заводити стосунки. Нас із тобою звели саме з цією метою, але мене така опіка вже дістала!
– Ага, розумію. Годинничок цокають, потрібні нам онуки, що ти собі думаєш, і так далі, так?
– Ну так. Звідки ти знаєш?
– Так мене ж так само дістають, кожних вихідних тягають знайомитися, потім телефонують і з подихом запитують: «Як тобі дівчина? Ти з нею домовився про зустріч?»
Настя похитала головою:
– Треба ж, а мені здавалося, я одна така!
– Та ні, не одна… Слухай, Насть, є одна думка. Раз ми обоє з тобою такі… незговірливі, чи що, давай зробимо собі відпочинок від цих візитів?
– Це як?
– А так. Оголосимо, що в неділю в нас із тобою побачення, тебе й мене звільнять від примусовки, а ми проведемо цей день кожен по-своєму!
– Хм… Непогано придумано, треба спробувати! Тільки треба буде зідзвонитися, придумати, куди ми ходили, і чим усе закінчилося.
– Розумно! Тоді давай, зараз мене набереш, а то я за кермом.
Приїхали до Настиного дому, вона вийшла з машини, попрощалася. Звичайно, невдовзі зателефонувала мама.
– Ти вже вдома?
– Так, тільки зайшла.
– Ну як доїхала, нормально?
– Так, усе добре.
– А як тобі Діма, сподобався? – мама дуже неприродно зіграла байдужість.
– Ну, так, нічого, начебто адекватний.
– Він тебе додому довіз, чи ви ще заїжджали кудись?
«До РАЦСу заїжджали, його для нас спеціально відкрили!» – роздратовано подумала Настя, але вголос сказала:
– Довіз додому, взяв мій телефон, цими днями зателефонує, мабуть.
– Чудово! Ти, доню, придивися до нього, він дуже перспективний хлопець, заробляє добре, і квартира є. І характер хороший, спокійний… (І на машинці він ще може, – про себе усміхнулася Настя).
– Добре, матусю, придивлюся обов’язково! – закруглила розмову дівчина.
Робочий тиждень пролетів у звичайних клопотах, а в п’ятницю ввечері зателефонував Діма.
– Настя, привіт! Як у тебе, все по-старому? Що своїм сказала про неділю?
– Ще не придумала, якось із голови вилетіло…
– Тоді підлаштовуйся під мене. Отже, ми ходили в кафе, а потім тусили в нічному клубі. Усе було дуже добре, я провів тебе додому, і ми навіть поцілувалися!
– Хм, а про поцілунки, це обов’язково?
– Ну, як хочеш, я не наполягаю, – він засміявся.
Вихідні Настя провела чудово! Як і збиралася, суботу провела з Катькою й Лєнкою в неї вдома, а потім у неділю цілий день валялася на дивані, спала, читала, дивилася якісь старі комедії, попередньо вимкнувши телефон. Відпочила просто чудово! Мамі подзвонила ввечері (шістнадцять неприйнятих за день від неї!), сухо відзвітувала про проведений день, як вони з Дімою домовлялися.
Наступні вихідні минули майже так само, тільки вони з дівчатами поїхали на заміську базу відпочинку, з вечора п’ятниці. Звичайно, для родичів цей виїзд вони також провели разом. А на наступний вікенд стався збій. Настя подзвонила Дімі ще в середу й засмучено повідомила, що в неділю в маминої двоюрідної сестри день народження, пропускати який не можна.
– То й не пропускай, – здивувався хлопець, – які проблеми?
– Такі проблеми, Дімочко, що ми запрошені туди вдвох, як сформована пара!
– Ох, нічого собі…
– От тобі й ох. Що робити будемо? Без тебе з’явитися мені не можна, замучать питаннями. І з тобою з’являтися теж не найкраще рішення. Вони ж чекають, що ми там будемо сидіти поруч, триматися за ручки й не зводити одне з одного щасливих очей! І єдине питання, яке в них виникне: «Коли ж весілля?»
– Та-а, ситуація… – похмуро промовив хлопець, – давай, мабуть, так. Прийдемо разом, і сидітимемо поруч. Усміхатимемося одне одному іноді, але не дуже форсуючи події. Загалом, поводимося скоріше як друзі, а на запитання про весілля доведеться відповідати різкувато, типу: «Ще нічого не вирішено, не тисніть на мене, ми ще придивляємося одне до одного!»
– Усе одно, задовбають питаннями, – зітхнула Настя.
– Задовбають у будь-якому разі, – розважливо відповів Діма, – просто в цьому випадку довбання буде менше.
– Добре, доведеться потерпіти, нікуди не дінешся. Але, знаєш, треба щось вирішувати, мене ця комедія починає навантажувати.
– Та годі, не все так погано! Іти тобі б довелося, що зі мною, що без мене, а так ще й бонус у вигляді доставки на місце і додому.
– Ні, Дім, я не про це. Переживемо один раз, не страшно. Просто я своїх батьків знаю, як облуплених: після цього почнеться вимога подання заяв до РАЦСу, форсована підготовка до весілля, примірка каблучок і весільних суконь, обговорення місця й часу церемонії, мільйони запитань, мобілізація всієї рідні, жах, загалом! Мабуть, даремно ми це все затіяли, потім вилізти з цього болота буде дуже важко. Та й мої старенькі сильно засмутяться, вони, хоч і дістають мене, але я їх люблю!
– Та вже… І моя тьотя теж образиться, вона дуже хоче мене одружити, як і твоя мама.
– Ех, що казати, загнали ми самі себе в пастку.
– Добре, Насть, давай вирішувати проблеми в міру їх надходження. У гості нам іти все одно доведеться, тож відіграємо цей епізод, тоді й вирішуватимемо, що робити далі!
Святкування минуло досить спокійно, на пару не втупилися з розчуленням, усе було в межах пристойності. А в кінці обіду, коли Настя вже вирішила, що на сьогодні пригод більше не очікується, підвівся татів співробітник, теж професор, Ігор Петрович, простягнув Дімі товстий яскравий конверт і сказав:
– А це вам, дітки, подарунок від мене: путівка на гірськолижний курорт, номер люкс на двох, усі екскурсії та заходи оплачені, лижі, сани, Дід Мороз, подарунки, привітання. Десять днів повного задоволення – насолоджуйтеся відпочинком і одне одним!
Настя буквально зблідла, розгублено подивилася на Діму, вже була відкрила рота, щоб заперечити, але хлопець штовхнув її під столом ногою й підвівся з відповідним словом. Гаряче подякувавши дарувальнику, пообіцяв докласти всіх сил, щоб зробити відпочинок незабутнім.
Коли вони з Настею залишилися одні в його машині, вона обрушилася на нього зі звинуваченнями – чому він одразу не відмовився від цієї сумнівної путівки?
– І як ти собі уявляєш цю відмову? Людина старалася, гроші платила, щоб зробити нам приємне, а ми їй таку свиню! І як аргументуємо? «Даруйте, Ігоре Петровичу, ми тут вам усім голову морочили, нема в нас жодних стосунків, це все жарт такий, барбамбія кіргуду»!
– Але що робити? Не можна приймати такий подарунок!
– А давати задню серед застілля, псувати ювілей людині – це ж зіпсовані стосунки на все життя! Є ще цілий тиждень, поки вдаємо, ніби збираємося в дорогу, а в останній момент оголосимо, що хтось із нас захворів або на роботі не відпускають.
– Ну що ти, Дім, яка термінова робота на Новий рік? А про хвороби брехати не можна, а то й справді захворіємо!
– Гаразд, не будемо накликати біду, придумаємо щось інше.
– І давай усе-таки закругляти наш спектакль. Оголосимо одразу після Нового року, що розходимося, характерами не зійшлися, мало що!
– Мабуть, ти маєш рацію. Я ще продумаю все як слід, потім разом вирішимо.
– Добре, домовилися!
– І як же ви відмазалися? – з величезною цікавістю спитала Катька.
– Та ніяк не відмазалися! Коли вже все обговорили й вирішили, що оголосимо про наш розрив, з’ясувалося, що на той самий курорт їдуть друзі Ігоря Петровича, і квитки в нас в одному купе, і все скрізь уже домовлено, і для нас уже замовлено комфортабельний мікроавтобус для екскурсій, і що в перший же день нас очікує поїздка до старовинного замку, а потім гірськолижний спуск серпантином для початківців… Чесно кажучи, відмовлятися дуже не хотілося.
– То й не будемо відмовлятися! – вигукнув тоді Дімка. – Коли ще випаде такий шанс?
– Але… – зніяковіла я, – у нас же номер на двох…
– Слухай, Насть, ну що ти, справді! Це ж люкс, там ліжко таке – хоч упоперек лягай, якщо хочеш, я взагалі на диванчику спатиму, там має бути окремий!
Зрештою плюнули ми на всі проблеми й упередження, думаю, навіть якщо й станеться в нас чогось, я ж давно не маленька.
– Ну і як, сталося? – лукаво спитала подруга.
– А те! – усміхнулася Настя, – досі відірватися одне від одного не можемо… – і, зітхнувши, додала, – весілля у квітні, якщо що… Обставини просто звернути в бік не давали, все одне до одного складалося!
– Наша братва як дізнається, що я одружуюся, офігіє просто! – усміхнувся Діма.
– Та ще й на кому, на Настьці! Вона ж принципова противниця шлюбу! – засміявся його друг Антон.
– Була противниця, – підняв палець догори Діма, – тепер ми з нею обоє противники холостяцького життя!
– Але все-таки, як ти її вмовив?
– Обставини так склалися, – поважно відповів Діма, – проти них не попреш. Особливо, якщо все продумати й організувати ці самі обставини. Ну там, похід у гості, фейкові спільні вихідні, запрошення на день народження, путівку в номер-люкс, оплачені задоволення на гірськолижному курорті. Я ж у Настену давно закоханий був, тільки розумів, що звичайним шляхом ходу мені нема. От і придумав…
