Ще у шкільні роки я мріяла створити міцну сім’ю, побудувати кар’єру та мати власну квартиру. Всі свої мрії я записувала у щоденник, який ретельно ховала не тільки від батьків та сестри, а й від самої себе.
Минув час, я подорослішала та забула про свої мрії. Рано вийшла заміж й намагалась бути гарною дружиною. Все ніби йшло добре, поки до нас не приїхали його батьки. Вся кухня та хатня робота лягли на мене. Приготувати сніданок, помити посуд, запустити пральну машину, прибрати, а потім побігти на роботу. Таке життя у мене було місяць, поки його батьки гостювали у нас.
Мені було важко, але я не зламалась. Почувала себе самотньо, коли всі дивились телевізор, а я стояла біля плити. Всі йшли на прогулянку, а я прибирала. У всьому намагалась догодити свекрусі зі свекром та своєму чоловіку.
Коли гості повернулися до свого міста, мені чоловік заявив, що я лінива. Мене це образило. Сльози потекли. Мені так було боляче. Цілий місяць я справлялась з хатньою роботою, мені ніхто не хотів допомогти, й тут таке заявити! Подивилась своє життя. Крім роботи й дому я нічого не бачу. Хоч би на вихідні кудись сходили, або кави разом випили. Склалось враження, ніби я річ в його домі.
Я зібрала речі та поїхала до батьків. Мені треба було відпочити від хатніх справ, чоловіка та від роботи. Добре, що відпустка була. Знайшла у своїй кімнаті щоденник, в якому записувала свої мрії. Проаналізувала своє життя й вирішила все змінити. Не про таку сім’ю я мріяла, не про таку роботу та не про таке ставлення до себе.
Я готова змінюватись, шукати призначення та вдосконалювати своє життя. Тепер дорослими очима дивлюсь на свої дитячі мрії, і мені здається, що тоді я була розумнішою, хоч і наївною.
Єдине, важко мені дається рішення стосовно чоловіка. З одного боку я його кохаю, а з іншого, розумію, що, з таким його ставленням до мене, розлучення не уникнути.
