Я зіпсувала весілля кращої подруги. З того дня Таня перестала зі мною спілкуватися. Наша дружба, що тривала кілька років, припинилася. Таня не змогла пробачити мені

– Христинко, уявляєш, нарешті Олег зробив мені пропозицію! – голос Тані в телефонній трубці дзвенів і переливався.

– Танюшко! Як я рада! – щиро відповіла я. – Коли весілля?

– Ми вирішили призначити через місяць. Як ти думаєш, чи встигнемо все підготувати?

– Звичайно. Хоча звідки мені знати? Адже я ще не виходила заміж, – спохопилася я. – Але я допоможу, чим зможу, навіть не сумнівайся.

– Тоді давай зустрінемося в нашому кафе, обговоримо, що потрібно зробити в першу чергу, – діловито запропонувала Таня.

Такий сяючою я свою подругу давно не бачила. Вона і справді вже досить давно чекала пропозиції від свого хлопця. А Олег не поспішав. Вони зустрічалися майже два роки, і Таня вже втомилася відповідати на запитання знайомих: «Коли ж весілля?» Дивні люди, всім обов’язково потрібно запитати. Таня після таких питань починала нервувати і тиснути на Олега. А він пручався. Останнім часом вони часто сварилися.

– Взагалі-то я б хотіла іншої пропозиції, – зітхнула Таня при зустрічі – Олег такий неромантичний. Міг би подбати про антураж, придумати щось незвичайне. Ну, знаєш, як в кіно. Або як іноді показують в різних реаліті-шоу: наречений готується зробити пропозицію заздалегідь, який-небудь флешмоб організовує, з друзями домовляється. Ну, там, ресторан, музика, повітряні кулі – сама розумієш.

– Танечко, але ж життя – це не шоу. Невже для тебе настільки важливо все це – дурні кульки, захоплений вереск подружок і щоб він на коліно ставав? Чоловіки ж зовсім інші. Мені здається, нормальному хлопцю має бути огидно все це. Мені, наприклад, все одно, в якій атмосфері мені зроблять пропозицію.

– До речі – Таня прищулилася. – Христинко, а твій Рома ще не пропонував тобі руку і серце?

– Та ти що, ми знайомі-то з ним лише місяць, – засміялася я. – Це ви з Олегом – вже склалася пара, добре знаєте один одного. А у нас ще поки невідомо, як все вийде.

– Але на наше весілля, вже, будь ласка, приходьте разом, – промовила Таня і витягла з сумки кілька барвистих журналів. – А тепер замовимо капучино і будемо вибирати мені сукню.

У наступні тижні ми з Танею і Олегом вибирали ресторан, обговорювали меню, складали список гостей. Виявилося, що підготовка гарного весілля – ще той головний біль! Щоб вибрати тамаду, ми зустрілися з десятком фахівців, і кожен раз виявлялося, що Таню вони не влаштовують. Ледве-ледве вмовила її зупинитися на приємній молодій людині, який запропонував оптимальну програму, без всіх цих дурних конкурсів і вyльгapного гумору.

– Приходь завтра разом зі своїм Ромою, – запропонувала Таня, коли майже всі приготування були закінчені. – Як у вас з ним, до речі? Щось я давно його не бачила.

– Та нормально, – знизала плечима я. – Зустрічаємося. Післязавтра на концерт йдемо, його улюблена група приїжджає.

Місяць пролетів дуже швидко. Я, як і обіцяла, намагалася допомогти подрузі у всьому. Нарешті настав урочистий день. Я хвилювалася, напевно, не менше нареченої. Приїхала до Тані рано вранці, і ми почали збиратися: зачіска, макіяж, сукня, фата.

– А де твій Ромка? – стурбовано запитала Таня, коли майстер з салону закінчив возитися з її волоссям.

– Ну не могла ж я його сюди тягнути, – знизала плечима я. – Приїде прямо в РАЦС, до третьої години.

– Я дивлюся, ти його не балуєш, – Таня несхвально похитала головою. – Маєш на довгому повідку. Але ж хороший хлопець. Ти подумай, Христинко, зараз такі на дорозі не валяються! І він тебе любить, це відразу видно. А ти?

– А що я? – усміхнулася я. – Я поки що не зрозуміла. Занадто мало його знаю. Що за людина, чого від нього можна чекати?

– А коли ж ти будеш його досить знати? Через рік? Через два? Дивись, подружко, якщо будеш занадто довго хлопця маринувати, він піде, і залишишся одна, – застережливим тоном промовила Таня.

– Ти мене лякаєш? Так, залишитися одній в двадцять років – що може бути страшніше! Ще скажи, що я засиджуся в старих дівах і нікому не буду потрібна! Гаразд, вистачить, сьогодні – твій день, про мою сумну долю поговоримо потім! Де твоя фата?

Весілля вийшло просто чудовим. Нічого зайвого, нічого вyльгapного і надто пишного. Все так, як і хотілося Тані, хоча її батьки, які звикли до помпезності на весіллях своєї молодості, спочатку не могли змиритися з її тягою до мінімалізму.

«А ляльку на капот? А різнокольорові стрічки? А коровай?»- раз у раз скрикувала Таніна мама і розходилася, коли ми з Танею м’яко пояснювали, що все це – минуле століття, що сьогодні весілля святкують по-іншому. Зрештою всі нас зрозуміли і погодилися, що в Танін головний день все повинна вирішувати саме вона, наречена.

– І ніяких троюрідних тіток і чотириюрідних дядечків я запрошувати не хочу, – категорично сказала Таня. – Я їх бачила один або два рази в житті, і живуть вони, бог знає де, навіщо на моєму весіллі потрібні малознайомі люди? Запросимо найближчих. Краще нехай побільше молоді прийде, це все-таки моє свято!

– Ну, добре, – зітхнула Таніна мама, – як скажеш, доню. Запрошуй подружок тоді.

І ось ми все підготували, вибрали найкраще, що тільки могли знайти: затишний невеликий зал, поруч з нареченою і нареченим – найулюбленіші і близькі люди, грає відмінна музика, на столах – смачні страви, тамада проникливим голосом надає по черзі слово гостям. І гості на висоті: ніяких вyльгapних старомодних віршиків, ніяких криків «Гірко!», які завжди мене дратували, ніяких зловживань алкоголем – все дуже гідно, красиво і щиро.

Танець нареченої з батьком зворушив усіх гостей – Танечка виглядала справжньою принцесою в своїй модній сукні. Павло Петрович насилу стримував сльози, і я відчула, як Ромка стиснув мою долоню:

– Красиво, правда? – прошепотів він. – Так зворушливо.

– Дуже, – погодилася я.

– До речі, приготуйся. – Ромчині очі блиснули, і він нахилився до мене. – Скоро наречена буде кидати свій букет.

– І що? – здивовано дивилася я на нього.

– Як що? Ти ж знаєш: хто з подружок зловить букет, наступною заміж піде.

Я знизала плечима і хотіла щось відповісти, але тут заграла гучна музика, і всі пішли танцювати.

А потім Таня голосно оголосила:

– Прийшов час визначити наступну наречену!

Таня загадково посміхнулася, міцніше перехопила свій розкішний букет з білосніжних лілій і попрямувала до мене. Дивлячись мені в очі, вона підійшла впритул і простягнула квіти:

– Ось, Христино. Я хочу вручити свій букет тобі. Нехай твоє весілля стане наступним.

Я розгублено посміхнулася і озирнулась по сторонам, нічого не розуміючи. Чому вона не кинула свій букет? Я запитально глянула на подружку, а вона одними губами прошепотіла:

– Подивися на Ромку! Повернувши голову, я обімліла: до мене з довгими червоними трояндами прямував схвильований Рома. Всі навколо притихли, з цікавістю дивлячись на нас. А Рома, не звертаючи уваги на погляди і перешіптування, опустився переді мною на одне коліно, простягнув троянди і маленьку оксамитову коробочку і промовив тремтячим голосом:

– Христино, я дуже кохаю тебе і прошу стати моєю дружиною

За два кроки оператор азартно знімав моє обличчя, час від часу переводячи камеру то на Рому, то на глядачів, які завмерли в передчутті розв’язки. В мою руку вчепилася гаряча Таніна рука, я почула її гучний шепіт:

– Ну що ти мовчиш, приймай обручку, відповідай! Ромка чекає!

Я обвела поглядом усіх гостей, подивилася на почервонілого від хвилювання Рому, а потім затрясла головою.

– Ні. Ні, – вирвалося у мене. – Я не хочу, я не можу

Відчувши, що зараз не витримаю і розплачуся у всіх на очах, я розштовхала натовп і побігла до виходу. Тільки добігши до скверика за рогом і впавши на лавочку під каштаном, я дала волю сльозам. Ну, навіщо він так? Не попередив, не підготував.

– Христинко! – почула я знайомий голос.

До мене підбігла захекана Таня. Притиснувши руку до гpyдей, вона намагалася віддихатися, але тісна сукня заважало їй дихати. Нарешті вона обурено вимовила:

– Навіщо ти так? Хіба так можна поводитися? Ти розумієш, що ти все зіпсувала?

Я здивовано подивилася на неї, витерши сльози:

– Що я зіпсувала?

– Ти зіпсувала мені весілля! – повторила подруга і навіть ногою тупнула від обурення. – Ми з Ромкою заздалегідь про все домовилися, довго вирішували, в який саме момент він зробить тобі пропозицію, придумували, як краще обставити все. А ти взяла і відмовилася! Ми-то думали, ти погодишся, і вийде такий зворушливий момент: наречена, тобто я, передає естафету своїй подружці, тобто тобі/

Зараз багато хто так робить, я бачила фільм у своєї однокласниці – там теж наречена відмовилася кидати букет, а просто віддала його в руки подрузі, і її хлопець зробив пропозицію. Всі плакали від розчулення, коли вона відповіла «так!».

Я слухала Таню, і мені здавалося, що я перебуваю в якійсь паралельній реальності.

– Чому ж ви з Ромкою вирішили все без мене? – вимовила я, нарешті, коли Таня на секунду замовкла, переводячи дихання.

– Ну як же ти не розумієш? – вигукнула вона. – Щоб вийшов сюрприз! Щоб в кадрі було твоє здивоване і щасливе обличчя! Щоб вийшов романтичний фільм про моє весілля! А якби ти знала заздалегідь, то не змогла б натурально здивуватися, тільки зображала б здивування, а це не те. Нам оператор все пояснив і порадив заздалегідь тобі нічого не говорити, щоб все було природно.

Я не вірила своїм вухам.

– Таню, – промовила я, дивлячись на свою подругу в усі очі, – ти хоч розумієш, що ти говориш? Значить, ви з Ромою і з оператором вирішили, що я неодмінно прийму пропозицію? Чому ви так подумали? Чому я повинна була сказати «так»?

– А чому ні? – войовничо взялася в боки Таня. – Ви з Ромкою вже давно зустрічаєтеся. Він тебе любить, сам мені говорив, і хоче з тобою одружитися. І радився – як краще зробити тобі пропозицію. Я сказала: давай на моєму весіллі, вийде урочисто і романтично, вона не зможе відмовити.

– А я змогла, – повільно засудила я. – І зіпсувала вам весь сюжет. Ну що ж, пробач мені. І передай мої вибачення Ромі.

Я піднялася з лавки і попрямувала до зупинки.

– Ти куди? – крикнула мені вслід подруга. – Ти не повернешся? Христино! Що мені сказати Ромі?

– Я йому все сказала, – не обертаючись, відповіла я. – Я відповіла «ні».

З того дня Таня перестала зі мною спілкуватися. Наша дружба, що тривала кілька років, припинилася. Таня не змогла пробачити мені того вчинку. І Рома теж. Хоча я так і не зрозуміла досі, в чому моя вина. Чому я повинна була погодитися вийти заміж за людину, яку знала всього два місяці і не люблю, а просто добре до нього ставлюся? Може бути, мені потрібно було погодитися, щоб вийшов гарний кадр для Таниного фільму, а потім відмовитися? Але я б так не змогла – що думаю, те й кажу.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram