“Як чоловіка ділити будемо? Ми з ним більше року вже разом і він обіцяв від тебе піти”: Чоловік відпустку провів ще краже ніж дружина з донькою

Владислав схвильовано крокував по перону, тримаючи в одній руці шикарний букет троянд, а іншою мнучи сонцезахисні окуляри, що висіли на горловині теніски.

Поїзд повинен ось-ось підійти. Аліна з Настюшою повертаються з відпочинку. Два тижні розлуки пролетіли як одна мить. Дні, наповнені яскравими подіями, приємними моментами, відклали незгладимий відбиток на зовнішності Владислава. Міцна росла фігура чоловіка, досить виразне обличчя випромінювали кожною клітинкою повне задоволення, і тільки в глибині очей затаїлася тривога.

Зашумів поїзд. Владислав квапливо попрямував до четвертого вагону, на підніжці якого вже показалася Аліна. Чоловік, вітаючись, замахав рукою, підбіг до вагону, вхопив чемодан, подав руку дружині, радісно усміхненій, поцілував її швидко в щоку і тут же підхопив на руки усміхнену Настюшку.

– Дівчата! Які ви засмаглі і красиві! – сміючись, промовив захеканий Владислав. – З поверненням! Як відпочинок?

– Все добре! – радісно відповіла Аліна, вдивляючись в чоловіка. – Як ти тут справлявся? Не нудьгував?

– Поскучаєш тут. Суцільні судові засідання. Зітхнути ніколи, – поскаржився чоловік.

– На рибалку, напевно, їздив? – з хитринкою запитала Аліна. – Загорів-то як. Подивися, доню, тато засмаг майже як ми з тобою!

Дівчинка глянула на тата і закричала:

– Тату, яких я черепашок привезла! А вода в морі тепла-притепла була!

– Пішли, дівчата, додому швидше. Настюша, покажеш черепашок? – підхопив тему Владислав.

– Покажу-покажу! – закричала дочка і побігла по перону.

Вечір пройшов у клопотах. Поки милися з дороги, вечеряли, розбирали валізи, настала ніч.
Владислав, не дочекавшись Аліну, ліг в ліжко.

Нарешті переробивши справи, що нагромадилися, дружина зайшла в спальню. Владислав тихенько сопів уві сні. Аліна полегшено зітхнула. Хоч і не бачилися два тижні, але дорога уморила її, і хотілося спокійно поспати, насолоджуючись рідною затишною постіллю.

Аліна прокинулася пізно. Чоловік уже пішов на роботу. «Турботливий!» – солодко потягуючись, подумала жінка. – «Навіть не чула, як збирався. Розуміє, що втомилася з дороги».

Весь день вона провела в турботах. Домашніх справ накопичилося чимало. А завтра треба виходити на роботу. Однак за справами Аліна не забула приготувати смачну вечерю для чоловіка. Впоравшись з прибиранням посуду і вирішивши прилягти на хвилинку на диван відпочити, почула дзвінок у двері.

«Настя, що ключі забула?» – подумала Аліна, підходячи до дверей.

Однак, відкривши двері, побачила незнайому жінку.

– Вітаю! – рішуче привіталася незнайомка. – Я Наталія.

– І що? – здивовано запитала Аліна.

– Як? Владислав нічого не розповів? Він же обіцяв, – сердито відповіла жінка.

– Що обіцяв? – ошелешено запитала Аліна.

– Як чоловіка ділити будемо?

Якби космічний прибулець в цей момент з’явився перед Аліною, вона не була б настільки убuта, як почутим безцеремонним питанням.

– Якого чоловіка? – намагаючись відтягнути момент страшного здогаду, пробелькотіла вона.

– Владислава. Може, я увійду? – ні краплі не соромлячись, запропонувала Наталя.
Аліна мовчки відсунулася від дверного отвору.

Наталя, не бентежачись, увійшла в квартиру. Аліна, крізь набігли на очі сльози, намагалася розглянути незнайомку. Струнка, вище середнього зросту, зі смаком одягнена, доглянута жінка. Якби не безглузда ситуація, Аліна зізналася б, що незнайомка цілком навіть нічого собі виглядає.

– Аліно, я не можу дозволити собі далі тягнути гуму. – Наталя обернулася до неї, – Ми з Владом разом вже більше року. Він змучився вкрай. Цього разу обіцяв у всьому зізнатися тобі, відразу як повернетесь з Адлера. До речі, ми з ним ці два тижні провели не гірше. Спочатку гостювали у моїх батьків в Одесі, а потім відривалися в Ялті.

Виразні, красиві очі Аліни, обрамлені пухнастими віями, висловлювали крайнє здивування, а їх господиня, не в силах вимовити слово, слухала непрохану гостю. Те, що відбувається здавалося нереальним. Абсурдом! Її Владислав, її чоловік, прекрасний батько і ця Наталья! Маячня! Не може бути!

Але в підсвідомість вже закралася змійкою думка, що змушує стискатися і майже зупинятися серце, про часті відлучення чоловіка, незаплановані відрядження, захоплюючи, як правило, вихідні.

Нервове напруження нарешті відпустило шoковану жінку, і вона, заплакавши, присіла на диван, сховавши обличчя в долонях.

Наталя, замовкнувши, присіла поруч. Витримавши хвилини дві, вимовила:

– Аліна, все вже вирішено. Він іде від тебе. Так буде краще.

– Він знає, що ти тут? – стрепенувшись, запитала Аліна.

– Ні. Я сама вирішила прийти до тебе. Я його сьогодні не бачила, але ми домовилися, що він у всьому зізнається тобі вночі.

– Вночі він солодко спав, – гірко сказала Аліна, – або прикидався, свoлoта.

Шoк поступово відпускав її, і прагматичний розум почав шукати вихід з ситуації, що склалася.

– Ось що, Наталя, я подумала. Не я перша і не остання обдурена дружина. Ти ось теж самотня, напевно, була до зустрічі з Владом?

– Мій чоловік пoмeр три роки тому. Я залишилася одна з двома дітьми.

– Зрозуміло. Скучила за чоловічим плечem, – гірко посміхаючись, сказала Аліна.

– Влад дуже допоміг мені. Підтримав. Це зблизило нас, – пояснила Наталія.

– Ну так. Вас зблизило, а нас? – Аліна сyдорожно зітхнула.

Якби хто-небудь день назад розповів Аліні, що в її житті можлива подібна ситуації, вона не повірила б. Але доля підносить уроки і подарунки кожному по заслугах. І як ми поведемо себе в обставинах, що склалися, ми теж заздалегідь не знаємо.

Владислав повернувшись, нарешті, до ночі додому, застав фантастичну картину: в кухні мирно пили чай його дружина, дочка, Наталя і двоє її дітей.

Побачивши Владислава, всі діти кинулися до нього з криком:

– Таточкo прийшов!

Очі Аліни, яка дивилася на нього в ту мить, він запам’ятав назавжди.

Дітей відправили дивитися мультики, а засідання класичного трикутника підійшло до стадії винесення рішення. Владиславу в ультимативній формі запропонували в цей же вечір визначитися з ким він залишається.

Того вечора він не зміг закрити за собою двері квартири.

Читайте також: “Уявляєш, моя восьмикласниця то вaгiтна! Піду ось завтра розмовляти з батьком. Спершу запитаю, чому обepiгатися не навчив синочка”

… Владислав схвильовано крокував до ганку пoлoгoвoго будинку, тримаючи в одній руці шикарний букет троянд, а іншою притискаючи до вуха мобільник.

– Ну що, Настюшo? Скоро ви там? Дід з бабою змучилися зовсім, хочуть на внука подивитися! – почувши рідний голос в телефоні, запитав він у дочки і мимоволі озирнувся назад.

Усміхнена Аліна, поправляючи гірлянду повітряних куль, закріплених на даху машини, помахала йому рукою.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram