Як дружина за квадратні метри боролася, а все тому, що чоловік привів додому коханку. Це була не просто колега по роботі, а жінка, яка чекала дитину від Василія.
— Тихо! Ти дружину розбудиш! — прошепотів Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором.
— Колишню дружину! — Галя ткнула Васю в бік.
— Майбутню колишню дружину. Ми ще не розлучилися! — відповів той.
— Я не зрозуміла, що тут за партизанський загін? — несподівано ввімкнулося світло, і перед нежданими гостями виросла стіна у вигляді Васиної дружини — Людмили.
Василь випростався, випнув постать вперед, прикрив трохи собою Галю. Трохи — тому що цілком закрити її навряд чи вдалося б: великий живіт визирав, як його не ховай.
— Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо на дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, — набравшись хоробрості, вичавив із себе чоловік.
— Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти зовсім без розуму залишився? — сплеснула руками Люда, приголомшена такою заявою. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притяг, яка виявилася при надії, та ще й господиню з дому виганяє.
— Людо, поводься пристойно, не влаштовуй сцен. Ми все-таки цивілізовані й прогресивні люди, — Василь упер руки в боки й спідлоба подивився на дружину.
— Це хто тебе таких слів навчив, любий? — Очі в Люди полізли на лоба. Адже словниковий запас Василя був зовсім небагатий.
— А ви, пані, чого мовчите? Ваша робота? — зазирнула Люда за спину чоловіка й кивнула на Василя.
— Мені б прилягти, — знизала плечима Галя, не обтяжуючи себе зайвими розмовами. Своїм виглядом вона показувала: у неї є чоловік, батько її майбутньої дитини, хай він і розрулює. А їй не можна хвилюватися. Та й втомилася вона.
Усе це було написано в неї на обличчі, і Людмила зрозуміла, що легко й просто не буде. Квартиру Люді й Васі подарували на весілля батьки нареченої. Це був щедрий подарунок. На її половину й розраховував Василь після розлучення. Та тільки наречена не сказала нареченому, що записана вона на її матір.
— Спальня моя! — Люда не стала сперечатися й влаштовувати сцен на ніч дивлячись.
Сам факт наявності коханки був їй давно відомий, адже Вася не відзначався розумом і кмітливістю й шепотівся по телефону зі своєю панночкою, думаючи, що дружина його не чує. Потім вона дізналася, що пані у цікавому положенні й теж завдяки Васиному розуму — він залишив відкритими вкладки на комп’ютері, яким вони користувалися вдвох. А там — усе про жінок, які носять дитину.
Спершу Людмила вирішила поплакати, дізнавшись про походеньки чоловіка. Потім передумала. Вона давно хотіла розлучитися, але приводу не було. Виходячи за Васю, вона ще не підозрювала про його патологічну недалекість. Раніше їй здавалося, що він просто наївний, і їй навіть подобалася ця його риса. Але потім це стало дратувати. Вася не міг елементарно прийняти рішення — приїхати за дружиною на роботу на автобусі, трамваї чи на таксі. Зрештою він так довго розмірковував, що Люда, не дочекавшись його, приїжджала додому сама.
До магазину Люда теж перестала відправляти чоловіка, коли, так і не дочекавшись, пішла його шукати й виявила в молочному відділі, де він завис над двома пачками сиру різної жирності. На обличчі його була печать від важкого вибору, а в кошику — лише пачка солі. Він був схожий на робота, у якого в програмі стався збій.
Працював Вася слюсарем на великому заводі, гроші заробляв непогані. Руки в нього росли звідки треба, але з інтелектом була неприємність. І бувають же такі люди, коли не одразу це розумієш, а коли зрозумієш, то все! Пізно смикатися: кігтик ув’яз — усій пташці пропасти! Так і Люда. Увязла в шлюбі.
Подруги співчували Люді, тихенько посміюючись.
— Людо, тобі й дітей не треба — уже готова дитина в тебе є. Зате ні безсонних ночей, ні пелюшок, ні горщиків.
— Дівчата, не тисніть на хворе місце, — зітхала Люда. — Взагалі-то, він непоганий. Добрий, рукастий.
Сама Людмила працювала редакторкою газети. Починала вона в тій самій редакції журналісткою, а до тридцяти років піднялася до редактора. І ось тепер, після кількох років шлюбу, в її домі спить вагітна коханка її чоловіка. Спальню Люда не віддала б навіть усім жінкам світу, які чекають на дитину. Вона облаштовувала її з такою любов’ю, що дозволити кому б то не було ніжитися в її королівському ліжку не могла.
Вночі її розбудив скрип підлоги біля ліжка. Відкривши одне око, вона побачила, як до неї крадеться Василь.
— Стояти! — тихо, але твердо гаркнула вона в його бік. Чоловік підстрибнув від несподіванки.
— Тьху, налякала, — теж пошепки промовив він. — Слухай, Людо, ти Галю не ображай. Ще народить раніше часу. А ти ще не з’їхала.
— Васю, ти зовсім недолугий чи що? Куди ти мене все відправляєш? Взагалі-то, якщо вже на те пішло, квартира ділиться навпіл. Ось і живіть на одній половині. А тепер, іди. Мені вставати рано!
Вася також навшпиньки вийшов зі спальні. За дверима почулося вовтузіння, глухі удари й Василь переляканий голос:
— Галюню, та ти що?! Я поговорити заходив! Який подружній обов’язок?! Вона сказала: живіть на половині квартири. Ай! Галя! Ну чесно, нічого не було.
Люда тільки подивувалася своєму терпінню… Вранці всі ще спали, а Люда вже була на ногах. Анітрохи не соромлячись, вона ходила в одній нічній сорочці з рушником на вимитій голові. Поставила чайник, пішла сушити волосся феном, відчинивши двері ванної. Фен гудів. За кілька хвилин засвистів чайник. Люда не поспішала на кухню.
— Та вимкне хтось цей проклятий звук?! — пролунав Галин вереск з іншої кімнати. На чайнику залипла кнопка і він ніяк не хотів відключатися, — Дайте поспати!
— Щось не подобається? — Люда зайшла в кімнату до «молодих». — Двері завжди відчинені. Ніхто не тримає.
— А чого ти тут ходиш, та ще й не вдягнена? — висунув голову з-під ковдри Василь. — Це наша половина!
— Ну тут моя половина шафи з моїми речами, — не звертаючи уваги на злісний погляд коханки, відчинила шафу Люда. — От бач, не видно нічого!
Вона ввімкнула світло, і Галя зойкнула:
— Ти чого собі дозволяєш?! Совісті в тебе немає!
Люда навіть ошелешилась від такої нахабної заяви й не знайшлася що сказати. З обуреним виглядом вона вийшла з кімнати й вимкнула чайник.
Цілий день на роботі вона намагалася не думати про всю цю ситуацію, але думки так і крутилися в голові: «Кому розкажеш — не повірять. Абсурднішого не вигадаєш. Ще мене й засміють, що не виставила обох».
Увечері, повертаючись додому, Люда сподівалася, що у Васі й Галі вистачило розуму забратися з квартири, але, побачивши у вікнах світло, вона зрозуміла, що сильно помилялася. Галя господарювала на кухні, Вася витріщався в телевізор.
— Пані, якого біса? — Люда зайшла в кухню й стала в дверях, як наглядачка. — Ти цілий день удома стирчала, чому я бачу тебе на кухні саме тепер? Я прийшла з роботи, на відміну від деяких, хочу спокійно повечеряти, щоб у мене перед очима не миготів ніхто.
— Вибирай вирази! — Галя вирішила не здаватися. — Я жінка при надії, а це святе!
— Галю, ти недолуга, а це не лікується! Іди вже звідси, поскаржся Васі, а я поки поїм, — Люда випровадила з кухні загарбницю чужої території.
Вона вирішила поекспериментувати з запахами. На вечерю в неї в планах була смажена скумбрія. Вона й сама не дуже шанувала такі аромати, але в цій ситуації це був один із варіантів виставити голубків із квартири. За пів години по квартирі поплив неприємний риб’ячий дух.
— Я-то потерплю, — бурчала собі під носа Люда.
А Галя, судячи зі звуків, згадала, що таке стан жінки, яка носить дитину, і терпіти не могла.
— Людо, ти це спеціально? — влетів на кухню розлючений Василь.
— Спеціально, що? Повечеряти прийшла додому? — усміхнулася Люда.
— Паскудство це готуєш! — вигукнув Вася, затискаючи носа. — Хіба можна це їсти? Цим навіть дихати не можна!
— Васенько, пам’ятаєш, де двері? — мило посміхнулася Люда. — Вас ніхто не тримає!
Вона вирішила залишити козир на крайній випадок і спробувати випровадити парочку будь-якими іншими способами.
— Не дочекаєшся! Ми живемо на своїй половині! — прогундосив ще чоловік і зник у кімнаті.
Звуки в туалеті стихли, але ненадовго. Як не дивно, маючи такий запах, риба виявилася досить смачною. Люда залишила тарілку в раковині й зазирнула в кімнату до сусідів.
— Пані, коли вже ти тут одна не працююча, то й прибиранням тобі займатися. Там сковорода рибна лишилася, ти її відмий гарненько.
Галя ковтнула й позеленіла.
— І підлогу помити б не завадило, — продовжувала Люда, — а то скоро картоплю садити можна буде, у коридорі особливо. Без вас тут набагато чистіше було.
— Я бере… — спробувала вставити хоч слово Галя, але Люда перебила її.
— Вагітна, я пам’ятаю. Але не з обмеженими можливостями же. Руки є, ворушити ними можеш, — нахмурила вона брови.
— Васю, скажи їй! — Галя трималася з останніх сил, щоб не зірватися в сортир.
— Людмило, відчепися від Галі, — Вася неохоче вступився за подружку.
— Ну вже дзуськи! — Люда обурилася. — Я два роки тут мила, прибирала, тепер її черга! І не я винна, що вона при надії. Так, до речі, завтра в мене на вечерю запечені курячі гузки з часником. На кого ще приготувати?
Тут Галя не витримала й, несподівано жваво, підскочила й зникла в туалеті.
— Мені здається, що ти спеціально не даєш життя Галі, — звів брови до перенісся Вася.
— Тобі здається, — усміхнулася Люда й вийшла з кімнати, але знову повернулася. — Я подала на розлучення. Тож скоро ти будеш вільний… недовго.
Ранок суботи почався, як зазвичай: фен, свисток чайника, додалося підспівування Люди, вереск Галі. Людмила знову розгулювала в нічній сорочці по квартирі. Галя не витримала свисту й прийшла на кухню. Слідом за нею зайшла Люда.
— Ти зовсім зухвалою стала? — витріщилася Галя на напівголу дружину свого коханця. — Ти чого тут блищиш своїми ногами?
— А мені кого соромитися? Я в себе вдома й завжди так тут ходила. Вася мене бачив і без цих дранток, — усміхнулася Люда, насипаючи собі кави в чашку. — І я не збираюся змінювати свої звички. Та й я поки що Васина дружина. Законна. Тож навіть можу вимагати виконання подружнього обов’язку.
При цих словах у кухню зазирнув Василь і, побачивши Люду, ковтнув. Звісно — контраст між стрункою дружиною й розповнілою коханкою був вражаючий. Побачивши це, Галя почервоніла, сумно глянула на майбутнього батька своєї дитини й вилетіла з кухні, мов ошпарена.
— Галю, що ти собі дозволяєш?! — сказав Вася й поплівся за коханкою. У кімнаті почувся шум, потім плач, і за пів години звідти вийшла одягнена Галя з мокрими очима й за нею Василь із сумкою в руці.
— На обмін я сам подам, — похмуро сказав Вася здивованій раптовим рішенням з’їхати дружині.
— Васю, любий мій чоловіче, не ускладнюй собі життя. Ця квартира не обмінюється. Вона мамина! — розвела руками й знизала плечима одночасно Люда. — Я тобі відразу не сказала, вибач.
— Васю! Як ти міг! Де ми тепер житимемо? — накинулася на приголомшеного коханця Галя. — Половина моя, половина моя! Базікало!
Вона вискочила з квартири так швидко, як могла, лаючи на ходу Василя останніми словами. Той пішов наздоганяти її, чи то заспокоюючи, чи то переконуючи. Але цього Людмила вже не чула. Вона повернулася на кухню, налила окропу в чашку з кавою й, усміхаючись, узялася гортати новини в соцмережах.
Минув місяць.
— Вась?! Ти чого сидиш під дверима? — Люда не повірила власним очам, коли побачила чоловіка в під’їзді. Той сидів на сходинці, а поруч із ним лежав рваний пакет із супермаркету, набитий речами. Видно, збираючись нашвидкуруч, він зібрав собі вузлик на доріжку.
— Можна я в тебе поживу? Галя дістала…
— У якому сенсі поживеш?!
— Ну… Поки вона не народить.
— А як народить, до неї повернешся?! Буде ще гірше… Знаєш, Васю, діти маленькі, вони кричать і заважають сильніше, ніж жінка при надії.
— А через скільки дитина нормальною стає? — наївно спитав Вася. Люда навіть здивувалася: і як вона з ним узагалі жила? Він же недолугий, як корок…
— Років через 18.
— Ну… — Вася зрозумів, що його ідея привезти Галю додому була поганою. Треба було якось на стороні вирішувати проблеми й із дружиною не сваритися.
— Іди, Васю. Я тебе назад не прийму.
— Чому?
— Тому що пізно вже. Зайняте твоє місце.
У цей момент телефон у Люди ожив.
— Алло? Славику, уже біжу… Та тут бомжа хтось у під’їзд запустив, довелося затриматися, щоб вигнати. Ні, допомога не потрібна. Уже йде. Так! Біжу, біжу… — сказала вона в трубку й пішла з гордо піднятою головою.
