Соня та Матвій одружилися півтора року тому. У Матвія була своя однокімнатна квартира. Не нова, але в хорошому місці. У Соні була трикімнатна, але за неї ще чотири роки треба було іпотеку платити.
Вирішили вони, що житимуть у Сониній, а квартиру Матвія здавати і за цей рахунок іпотеку виплачувати.
Молода сім’я матеріально не потребувала. Матвій був менеджером у будівельній компанії, отримував непогану зарплату. У Соні був свій магазин жіночого одягу. Взагалі-то це був магазин її мами, але Соня років із сімнадцяти паралельно з навчанням в університеті працювала в ньому спочатку простим продавцем, потім старшим, а коли літня бухгалтерка Клавдія Петрівна пішла на пенсію, Соня стала вести бухгалтерію.
А рік тому батько Соні добудував будинок, і батьки переїхали в одне з котеджних селищ, що примикають до міста. Тоді мама призначила Соню директором і зайнялася розведенням квітів на своїй ділянці.
Тож жили Соня та Матвій добре і вже задумувалися про дітей, тим паче що Соні було двадцять шість, а Матвію тридцять років.
Але тут сталося подія, яка похитнула їхній сімейний човен, а за певних умов могла б і розбити його. Річ у тім, що молодша сестра Матвія — Люба — отримала пропозицію руки і серця від свого колеги — Вадима. За словами матері, це була не зовсім та партія, про яку вона мріяла для дочки, але оскільки Любі вже виповнилося двадцять вісім, і ніяких варіантів не було, батьки дали добро і почали готуватися до весілля.
Не будемо описувати цей метушливий, але щасливий для двох сімей час, тим паче що подія, яка призвела Соню до здивування, сталася прямо на весіллі.
Гості вже добре поїли, випили, подарували подарунки. Наречена і наречений встали, щоб подякувати їм, і після слів, звернених до всіх, Люба промовила:
— А ще ми дуже вдячні моєму старшому братові Матвію, який на перший час надав нам свою однокімнатну квартиру. Дякую тобі, братику!
Соню здивував не сам учинок чоловіка, а те, що він з нею не порадився, навіть не згадав про це. Вона хотіла знайти Матвія, який кудись відійшов у цей момент, і спитати, чому він так зробив, адже в них спільний бюджет. Але мама зупинила її:
— Не треба зараз про це говорити. Тим паче це свято, а ви можете посваритися. Потерпи хоча б до завтра, а вранці спокійно спитай, чому він з тобою не порадився.
Весілля закінчилося, гості розійшлися, Соня та Матвій приїхали додому. Вона не стала ставити чоловікові жодних запитань, хоча бачила, що він чекає на них і навіть готовий до «оборони».
Натомість уранці, одразу після сніданку, прибираючи посуд, Соня сказала:
— Матвію, у мене до тебе два запитання. Перше — чому ти рішення пустити Любу з чоловіком у свою квартиру не обговорив зі мною? І друге — як ми тепер будемо платити іпотеку, адже в нас не буде грошей за оренду?
— На перше запитання я відповім просто: це моя квартира, тому цілком природно, що я сам можу вирішувати, кого пускати туди жити. У Вадима своєї квартири немає, а жити з батьками він не хоче, і платити за оренду вони не хочуть. Люба попросила, я їй не відмовив. А щодо іпотеки не хвилюйся — я з усіма платежами розберуся.
На цьому розмову було закінчено.
Минуло два тижні. Підійшов термін платежу. Зайшовши в додаток банку, Соня побачила, що Матвій його оплатив. А ще за тиждень вона зателефонувала чоловікові й попросила його:
— Любий, перекинь мені, будь ласка, на картку тисячі три гривень на продукти, я в магазині, а тут таке хороше м’ясо зевезли. Хочу сьогодні на вечерю приготувати щось смачне.
— А в мене всього пара тисяч на картці, я ж іпотеку заплатив, — відповів він.
Коли Матвій сів вечеряти, Соня поставила перед ним тарілку зі смаженою картоплею і салатницю з маринованими огірками та помідорами з маминого городу.
— Ти, пам’ятається, щось про м’ясо казала? — спитав він у дружини.
— То ти ж грошей мені не перевів, а в мене не вистачило. Ось я й купила яйця, сир, батон і кефір, — сказавши це, Соня налила собі в кухоль кефіру й сіла за стіл.
— Соню, ти ж директор магазину, хіба ти не можеш собі зарплату взяти, яку хочеш? А ти приносиш додому стільки ж, скільки і я.
Соня, дійсно, могла б брати собі більше грошей як зарплату. Але вона на самому початку їхнього сімейного життя подумала, що це може викликати в Матвія почуття незручності і навіть образити його — я, чоловік, а заробляю менше за дружину. Тому вона вкладала в сімейний бюджет стільки ж, скільки і він.
У неї в робочому сейфі лежало близько трьохсот тисяч гривень непередбачувані витрати, але основний прибуток, який давав магазин, вона вкладала в розвиток бізнесу і подумки через п’ять років відкрити ще один магазин в іншому районі міста.
— Ти такий наївний, Матвію. Та в мене в магазині іноді старший продавець більше за мене отримує — тому що в неї оклад плюс відсоток від проданого. А в мене — залишок після того, як я всі податки сплачу і з працівниками розрахуюся. У мене в магазині працюють шість осіб — чотири продавці, старший продавець і прибиральниця. З метою економії я сама веду бухгалтерію. А по-хорошому, треба бухгалтера брати. Якщо я тобі перелічу, скільки всяких страхових внесків за себе і за всіх працівників плачу, ти їх навіть не запам’ятаєш. А витрати? За світло, воду і вивіз сміття теж платити треба. А якщо щось зіпсується? Ось у нас цими днями жалюзі металеві, якими ми вікна на ніч зачиняємо, заїли. Довелося майстра викликати, за роботу і за терміновість платити. А вікна вітринні влітку щотижня мити треба — клінінг запрошуємо. Ось що залишиться після всього цього — те моє.
Наступного дня Матвій поснідав яєчнею, до кави Соня зробила йому два бутерброди з сиром. А на вечерю подала макарони з підливою, приготованою з дрібно нарізаної сосиски, ріпчастої цибулі та моркви. Сама вона знову обійшлася кефіром.
— Ти б хоч млинців до чаю напекла, — сказав дружині розчарований Матвій.
— Я дуже втомилася сьогодні, але обіцяю, що в неділю на сніданок обов’язково напечу тобі велику стопку млинців! — Соня чмокнула чоловіка в щоку й пішла у ванну.
У суботу Соня, зваривши на сніданок вівсяну кашу, побігла на роботу, і Матвій вирішив з’їздити в гості до сестри, розраховуючи, що там його зустрінуть, як дорогого гостя. Так, йому запропонували чашку чаю, сестра посунула до нього вазочку з пряниками та цукерками, однак Люба одразу сказала, що часу в них небагато, тому що вони планують зараз вирушити в супермаркет, щоб закупити продукти на тиждень.
Дорогою додому на останні гроші Матвій заправив машину, заливши далеко навіть не пів бака, а в магазині біля будинку купив собі на обід пачку мівіни зі смаком курки за тридцять гривень.
Увечері, вечеряючи смаженою картоплею з консервованими баклажанами, Матвій подумав, що в Люби з Вадимом сьогодні вечеря, мабуть, багатша. Та ще й Соня засмутила його:
— Я не знаю, чи зможу наступного місяця взагалі взяти собі зарплату. По-перше, продажів майже немає. А по-друге, постачальники просять оплатити нову літню колекцію авансом. А це велика сума грошей.
— А ти не можеш не брати цю колекцію? — спитав Матвій.
— А з чим же ми працюватимемо? Зараз уже всі питають літні речі.
— Це мені ще місяць давитися смаженою картоплею та макаронами? — обурився Матвій.
— Любий, я ж намагаюся готувати різноманітно. Учора на вечерю були ріжки з сиром. А позавчора спагеті з овочами. Завтра я планую приготувати рис з овочевою підливою. І ти знаєш, дещо хороше все-таки в такій системі харчування є. Я замінила вечерю кефіром і за цей місяць схудла на чотири кілограми. Учора приміряла на роботі пару літніх сарафанів — вони на мені сидять чудово! До літа залишилося всього два місяці, я думаю, що скину ще кілограмів п’ять або шість. А тобі я в суботу напечу пиріжків — я пам’ятаю, бабуся такі пекла — вона начиняла їх товченою картоплею зі смаженою цибулею та часником. Було дуже смачно. Так, у цю суботу до нас прийдуть у гості мої батьки.
— Їх ти теж макаронами пригощатимеш? — поцікавився Матвій.
— Не переживай, любий, усе буде чудово.
У суботу, нагодувавши чоловіка гречаною кашею з молоком, Соня окупувала кухню. У кімнату звідти долинали запахи, що викликали в Матвія радість.
Батьки прийшли прямо до обіду. Соня поставила на стіл гарну супницю з бабусиного сервізу, а поруч дві великі тарілки пиріжків — в одній із картоплею, в іншій із яйцями та зеленою цибулею.
— О! Грибний суп! — вигукнула теща. — Це з тих білих, які ви збирали в лісі за нашим будинком?
Суп був смачний, пиріжки теж, але Матвію дуже хотілося м’яса. Він сподівався, що на друге Соня все-таки його приготувала. Але ніякого «другого» не було взагалі. Після супу вона поставила на стіл чайні чашки і принесла з кухні великий пиріг з варенням з аґрусу. Гості їли й нахвалювали.
— Сонько, ти мене нагодувала, я зараз за кермо сісти не зможу — живіт не поміститься, — сказав батько, встаючи з-за столу.
Після обіду Соня з мамою пішли на кухню, щоб помити посуд і поговорити. Чоловіки залишилися в кімнаті — по телевізору показували футбольний матч.
— Скільки ти його вже без м’яса тримаєш? — тихо спитала мама.
— Другий місяць, мені вже його шкода, та й самій щоразу вигадувати, що б такого пісного приготувати, набридло, — так само тихо відповіла Соня.
— Нічого, потерпи ще трохи. А я зараз трохи прискорю події. Учора спеціально зі свахою телефоном дещо з рецептів обговорила.
Вийшовши з кухні, вони приєдналися до чоловіків.
— Сонечко, доню, де моя сумка? — спитала мама. — Матвію, я вчора з твоєю мамою телефоном розмовляла, вона запитала в мене рецепт печені та жульєну з курки з вершками, які я в себе на ювілеї готувала. Сказала, що Вадиму — чоловікові Любочки — дуже сподобалися ці страви. Він хоче, щоб Люба навчилася їх готувати. Ось, візьми, передай мамі, я тут усе докладно розписала, вони зрозуміють.
Матвій узяв рецепти й поклав їх у кишеню піджака. При цьому в нього був такий вигляд, що Соні було шкода дивитися на чоловіка.
Уночі Матвію наснилася величезна страва печені. Від неї виходив чудовий аромат. Матвій простяг руку, щоб узяти страву. Але звідки не візьмись з’явився Вадим і потяг печеню прямо в нього з-під носа. А наступного ранку, поснідавши рисовою кашею, Матвій кудись пішов. Повернувся він уже до обіду і, з апетитом з’ївши залишки грибного супу з пиріжками, спитав у дружини:
— Соню, а дочка Марії Семенівни з чоловіком ще не знайшли собі квартиру?
— Ні, вона тільки сьогодні, коли ти пішов, знову телефонувала. А що?
— Подзвони їй, скажи, хай через тиждень заїжджають, — відповів Матвій.
— А як же Люба з Вадимом? — спитала Соня.
— Вони до моїх батьків переїдуть, у трикімнатній квартирі в чотирьох якось розмістяться.
