Мене звати Марина. Я з Антоном вчилися в одній школі а після закінчення й одружилися. Невдовзі в нас появилися двоє дітей, Аліна та Дарина. Жили ми непогано, проте невеликий бізнес почав занепадати, прибутки знижувались, а виплачувати кредит та відсотки потрібно було негайно.
Тож вихід був тільки один, їхати за кордон. Поїхали до Канади, оскільки там мали хороших знайомих. Батьки наші ще були молодими та мали здоров’я, тому вирішили дітей залишити на них.
Далека країна на жаль зустріла не дуже. Друзі, які обіцяли їх зустріти та допомогти з житлом та роботою не приїхали. Ми не розуміли що дальше робити, проте на щастя зустріли чоловіка, який був теж з України, він їм і підказав де знайти недороге житло. Кімнатка була зовсім мініатюрною як і все що в ній знаходилось.
Єдине, що радувало те, що з маленького вікна можна було побачити неймовірний краєвид. Наступного дня пішли шукати роботу. Антон знайшов роботу на будові, а через нових знайомих він знайшов роботу і для мене. Влаштувалася до сім’ї в якої було троє дітей. Крім дітей ще готувала та прибирала в цілому будинку.
Господиня сім’ї була поважною жінкою, яка любила щоб все було ідеально. Вона весь час прискіпувалась до мене та поправляла у всьому. Я звісно терпіла, адже непогано платили.
Ситуація змінилася невдовзі, Меліса, господиня дому занедужала, і я сама залишилася в будинку з дітьми. І так получилося що я майже не появлялася на квартиру, де ми жили з Антоном.
Чоловік почав ображатися та злитися. Говорив що я надто багато часу приділяю чужим дітям, а за своїх вже й напевно забула, що вдома чекає мене. Я йому відповідала, що нічого не забула, але ж не можу покинути так дітей самих напризволяще. Через два тижні Меліса повернулася додому. Поговоривши з дітьми та обійшовши весь будинок, жінка переконалася в порядності та відповідальності моїй.
Увечері, коли Я вже закінчувала всі справи та збиралася додому, Меліса покликала до себе. Коли Я зайшла в кімнату, то побачила Мелісу яка сиділа з дитячим альбомом в руках.
Вона сказала, щоб я присіла поряд. Господиня почала розповідати свою історію життя, про те як її чоловік покинув та пішов до іншої, як вона сама з дітьми залишилась, однак її батьки допомогли та передали її свою справу. А наостанок вона сказала, що вона все змогла пережити, тільки б одного не змогла, якби її дітям було б погано. Меліса подякувала мені за те, що вона так добре доглядала за її дітьми за її відсутності.
Потім вона попросила, щоб я її розповіла і про своє життя. Уважно послухавши Меліса сказала, що мої діти разом з батьками можуть приїхати сюди та будуть жити в будинку для гостей.
Я не могла повірити в таку щедрість та людяність жінки. Адже до того вона вела себе досить строго. Я подякувала їй, а господиня у відповідь сказала, що в неї працювало багато жінок, але такої як я, вона зустріла вперше.
Я ще довго не могла повірити чи побачать своїх доньок. Антон теж був дуже радий це почути. Тож получилося що незважаючи на те що починалося все сумно, нам обом справді пощастило зустріти добру людину на своєму шляху.
Ми не тільки заробили, щоб віддати кредит, ай набагато більше. Повернувшись до рідного дому, ми відновили свою справу. Ми з Мелісою часто спілкувалися по відеозв’язку, їх скріпила справжня материнська любов до своїх дітей.
Автор: Нінель
