— Що це? — Віктор увійшов у номер і мало не спіткнувся об щось об’ємне біля дверей.
— Ой, ось він де, — вигукнула Світлана, підхоплюючи плюшевого ведмедя, обгорнутого плівкою. — А ми шукали. Томка думала, в таксі забула. А Іллюша, ти знаєш, без нього не засинає.
— Не знаю. Стривай, Світлано, яка Томка? Який Іллюша? — Віктор рішуче пройшов за дружиною до кімнати.
Він подумав, що його дружина марить, і не на жарт занепокоївся.
Віктор знав, як Світлана звикла піклуватися про молодшу сестру та племінників, що навіть у власний медовий місяць за сотні кілометрів від дому вони їй ввижаються.
— Привіт! Не чекав? — у кімнаті, розвалившись на дивані, і справді сиділа сестра Світлани Тамара. Поруч вовтузилися її діти.
Віктор опустився в крісло й упустив голову на руки.
Старший син Тамари Ілля намагався вкласти спати ведмедя, якого йому щойно знайшла тітка Світлана.
Молодша донька вивчала вміст вазочки з цукерками.
— Я подумала, для вас двох стільки місця занадто жирно, — засміялася Тамара. — Чого добру пропадати, — вона обвела рукою навколо, — Ми тут усі помістимося. Іллюша завжди мріяв побачити море, Анечці ж просто необхідне морське повітря. Лікар сказав, інакше ми не позбудемося нежитю. Тож, зятю, давай ділити територію. Пропоную спальню віддати мені з дітьми, а вам зі Світланою і тут місця вистачить. Диван великий, зручний, — ніби на підтвердження своїх слів Тамара трохи пострибала там, де сиділа.
Потім підвелася й вирушила облаштовуватися.
— Вітю, Вітюшо. Що з тобою? — заметушилася Світлана, бачачи, що чоловік продовжує сидіти, не підводячи голови, без руху. — Це все спека. Казала тобі, побудь у номері, поки сонце в зеніті.
Вона метнулася у ванну і за секунду повернулася з рушником, змоченим холодною водою.
— Ось, приклади. Буде легше.
Віктор підвів голову й подивився на дружину пронизливим поглядом.
— Рушник, Вітюшо, — Світлана знову простягнула чоловікові змочений холодною водою рушник.
— Який рушник! — вигукнув чоловік, хапаючи рушника й відкидаючи його кудись в куток. — Звідки тут узялася твоя сестра?
— Вітенько, Тамарочка ж тобі сказала. Іллюша завжди мріяв побачити море, а Анечці морське повітря лікар прописав.
— Чудово! Але яке відношення бажання Іллі побачити море й рекомендації для Ані дихати морським повітрям мають до нашого відпочинку?
— Вітюшо, ти ж розумієш, що сама Томочка ніколи не змогла б відвезти дітей на море. Звідки в матері-одиначки гроші?
— Наскільки я знаю, твоя сестра отримує аліменти від першого чоловіка на Іллю, а від другого на Аню.
— Вітю, але ж це копійки. Цих грошей сестрі ледве вистачає на життя.
— А працювати вона не пробувала?
— Що ти? — замахала руками Світлана. — За Іллюшею око та око потрібне. Жоден вихователь у садочку за ним не догляне. А Анечка така хвороблива. Ось піде Ілля до школи, тоді Тамара зможе про роботу подумати. Там і Анечка стане міцнішою.
— Світлано, я давно хотів сказати, можна ж із дому працювати.
— Із двома дітьми? Ти жартуєш, мабуть?! — Світлана закотила очі.
Вона не очікувала від чоловіка раптом такої черствості.
Зазвичай Віктор завжди був не проти допомогти її сестрі та племінникам.
— Та Тамара ледве справляється. Приготуй, прибери, пограй — і день минув.
— Але чому свої проблеми твоя сестра завжди вирішує за наш рахунок? Світлано — це наш медовий місяць! Ми ж так мріяли про нього!
— Тому що Тамара моя молодша сестра, і я повинна про неї піклуватися. У мене є ти, а Тамара зовсім одна. Бачиш же, у неї не складається особисте життя. А тепер їй, із двома дітьми, і взагалі можна поставити на особистому житті хрест, — при цих словах Світлана скорботно зітхнула.
— Так, зятю, я не зрозуміла, — зі спальні, де щойно розкладала свої речі, з’явилася Тамара. — Ти щось маєш проти мене та моїх дітей? Значить, родичі дружини тобі заважають. А чи знаєш ти, що ти егоїст! Та як ти можеш спокійно відпочивати й насолоджуватися морем і сонцем, знаючи як страждають два малятка, тому що їхня мати не може дозволити собі відвезти їх на море! Недарма Свєтка мені потайки адресу готелю дала й сказала приїжджати, коли ви тут уже влаштуєтеся. Шепче мені:
— Зразу з нами не їдь. Приїдете наступного дня. А то Віктор останнім часом щось кривитися став. Мовчить, але я відчуваю, не подобається йому, що я всі вихідні з племінниками проводжу. Каже, у медовий місяць я тебе ні з ким ділити не буду.
Віктор сидів, переводив погляд із дружини на її сестру й Тамару.
— Потайки? — перепитав він у дружини й потер долонею лоба. — Світлана кивнула.
— Я не хотіла, щоб ти заздалегідь нервував. Я ж бачила, як був невдоволений частою присутністю моїх племінників. Але ти зрозумій, ближче сестри та племінників у мене нікого немає. Вони ж рідня.
— Ближче немає. Рідня, — повторив повільно Віктор, дивлячись на дружину. — І це після того, що я для них зробив, — подумав він і мимоволі здригнувся.
Так склалося, що майже з перших днів, як він і Світлана познайомилися, Віктор брав участь у житті племінників тоді ще не жінки, а своєї дівчини.
Вони сиділи, це було їхнє четверте чи п’яте побачення.
Раптом у Світлани задзвонив телефон. По тому, як у неї задзвенів голос і затремтіли руки, Віктор здогадався, що сталося щось серйозне.
— Уявляєш, у моєї сестри кран зірвало. Усю квартиру затопило. Малят не можна там залишати, поки вона займається прибиранням і сантехнікою. Що ж робити?
На той час Світлана встигла розповісти Віктору, що в неї є молодша сестра Тамара, якій не щастить в особистому житті: вона сама ростить двох маленьких дітей, Іллю — чотирьох років та Аню – двох.
— Сестра з дитинства мріяла про свою міцну сім’ю. Усе в доньки-матері грала. Ось у шістнадцять років заміж і вискочила. Але не пощастило. Роман пішов, коли народився Ілля. Тамара через рік познайомилася з Іваном, але той теж зник, щойно на світ з’явилася Анечка. Але аліменти обидва чоловіки платять.
— Поїдемо швидше, — тут же запропонував Світлані Віктор. — Заодно подивимося, може, ще яка допомога потрібна.
Він із першого погляду зрозумів, коли випадково зіткнувся зі Світланою в супермаркеті візками, що вона його доля. А коли розговорилися, тільки більше переконався в цьому. Тому зараз він вирішив негайно допомогти коханій та її рідним.
Коли приїхали, квартира Тамари, справді, виглядала плачевно.
Підлога була залита водою… Про себе Віктор зазначив, що й шпалери б заодно не завадило б у квартирі замінити.
Він тут же викликав свого пророба. Коли той приїхав, Віктор окреслив, що потрібно зробити.
— Не хвилюйтеся, Вікторе Олеговичу, — відповів сивий чоловік. — Зробимо в кращому вигляді.
— Усе з коштів нашої компанії, — уточнив Віктор.
— Ого, — вигукнула Тамара й захоплено подивилася на Віктора. — Світлана мені казала, що познайомилася з хорошою людиною, а ти ще, виявляється, і щедрий.
Віктор засоромився. Але йому було приємно, що Світлана вважає його хорошим.
— Значить, шанси завоювати Світлану в мене непогані, — подумав він.
Наступний місяць Світлана й Віктор бачилися уривками в неї вдома чи в парку розваг через племінників дівчини.
— Ремонт затягнувся, — винувато говорила Світлана.
— Нічого. Згадаю дитинство. Тисячу років не катався на каруселях, — відповідав він і вів Світлану з дітьми на чергову конячку чи колесо огляду.
Він не говорив їй, що ремонт затягнувся тому, що Тамара захотіла не тільки замінити зіпсовану сантехніку, лінолеум у передпокої й поклеїти шпалери, а й викласти кахлем кухню, ванну. Замінити плиту, поміняти проводку.
— Уже заодно, — казала вона й ніяково опускала очі. — У вас такі хороші спеціалісти. Я б сама таких нізащо не знайшла. Та й дорогі вони для мене. Я ж сама дітей рощу.
При цьому Тамара замовчувала, що всі товари для ремонту і навіть плиту на кухню Віктор оплатив зі своїх коштів.
За місяць ремонт у Тамари було закінчено.
На той час Світлана й Віктор зрозуміли, що в них усе серйозно, і вирішили з’їжджатися.
Оскільки у Віктора квартира була більша, вирішили, що житимуть у нього, а квартиру Світлани здавати.
Того дня Світлана пішла на роботу й забула телефон удома. Віктор повернувся раніше й почув, що телефон коханої буквально розривається від дзвінків.
Він хвилину подумав, але вирішив відповісти.
— Світлано Степанівно не сплачує комунальні послуги? — здивовано перепитав Віктор.
— Світлано, дзвонили з керуючої компанії й повідомили, що накопичився борг за квартиру, а господиня на дзвінки не відповідає, — сказав він, коли Світлана прийшла додому. — Квартиранти не платять? То ти мені скажи, я розберуся.
Тут він помітив, що Світлана якось завагалася.
— Що? Я не зрозумів?
— Треба в Тамари запитати. Я дозволила їй мою квартиру здавати, ну й гроші собі забирати. Їм же з дітьми потрібніше. А я сама добре заробляю, живу зараз у тебе.
Коли Світлана зателефонувала Тамарі дізнатися, у чому справа, Тамара залилася сльозами:
— Світланочко, тут діти захворіли. Довелося платно лікувати. А потім в Іллюші курточка порвалася, тільки купили, в Ані пальто вкрали. А я ж її буквально на хвилинку на дитячому майданчику залишила, збігала додому перевірити чи воду перекрила. Виходжу — вітер, дощ, а вона в одній кофтинці стоїть. Потім в Іллюші черевики порвалися. От я й заборгувала. Навіть не знаю, як тепер викручуватися.
— Ясно, — сказала Світлана й відключилася.
Вона теж не знала, як викручуватися. Вона заробляла добре, але покрити борг за шість місяців одразу не могла.
Віктор мовчки простягнув їй свою картку.
— Вітю, — Світлана кинулася чоловікові на шию.
Потім треба було оплатити санаторій Анечці й няню Іллі, тому що Тамара мала поїхати пожити в санаторії з донькою, а здорового хлопчика туди не пускали.
За тиждень няня не влаштувала Тамару:
— Ілля скаржиться, — зателефонувала вона сестрі.
І дитина переїхала до Світлани й Віктора на повне їхнє забезпечення.
Потім додалася й Анечка. Виявляється, поки лікували дівчинку, знадобилася допомога самій Тамарі.
Віктор знову дав грошей і оплатив санаторій тепер сестрі Світлани.
Діти прожили з Віктором і Світланою два місяці. Звісно, годували й одягали їх Віктор і Світлана за свій рахунок.
Тамара повернулася, але племінники, як і раніше, часто гостювали в тітки Світлани. А точніше — кожні вихідні.
— Світлано? — якось не витримав Віктор і з докором подивився на кохану.
— Вітенько, у Тамари особисте життя замаячило. Треба допомогти. Не піде ж вона на побачення з дітьми.
Віктор зітхав і знову погоджувався зі Світланою.
У всіх цих клопотах і турботах, однак, Віктор встиг зробити Світлані пропозицію вийти за нього заміж. І та її з радістю прийняла.
Весілля було гарне й романтичне.
Світлана буквально світилася від щастя.
Навіть батьки Світлани й Тамари, нарешті, приїхали зі свого закордону, в якому відпочивали на пенсії від трудових буднів, як вони казали.
— Молодець, зятю, — Степан Климович поплескав Віктора по плечу. — Чули, як ти допомагаєш. Не тільки про Світлану дбаєш, а й мою молодшу не забуваєш.
Віктор був зворушений. Навіть невдоволення, що накопичилося останнім часом, відійшло на другий план.
Щоправда, він усе одно сказав Світлані:
— Запам’ятай. На море летимо одні. У свій медовий місяць я тебе з племінниками ділити не бажаю, — і пустотливо підморгнув.
— Звісно, — запевнила його наречена й зашарілася.
— Ближче немає. Рідня, — знову повторив повільно Віктор. — Мабуть, ти права, — сказав він і різко підвівся.
Віктор пройшов у спальню, де на ліжку лежали його речі, які Тамара вийняла, маючи намір на їхнє місце скласти свої та дітей, вийняв чемодан і взявся методично складати в нього сорочки, шорти, штани, футболки – усе те, у чому мав намір проводити свій медовий місяць, водити Світлану до ресторанів, на екскурсії.
— Вітю, я сама усе перекладу в іншу кімнату, — сказала Світлана, увійшовши вслід за чоловіком і заставши його за цим заняттям.
— Не треба, — пробурмотів він.
Поклавши останню сорочку, застебнув чемодан, підхопив його й попрямував до виходу.
— Вітю, ти куди? — кинулася за ним Світлана. — Ми ж тільки приїхали. Ще й не відпочили.
— Я відпочив. Ось так, — Віктор провів ребром долоні по шиї. — Ти права. Вони, — Віктор подивився на Тамару й дітей, що вмить притихли. — Твоя сім’я. Як ти сказала? Ближче них у тебе нікого немає? Рідня? Правильно. А я — ні. Залишайтеся, відпочивайте. Оплачено. Не пропадати ж, — при цих словах він знову глянув на сестру дружини.
— Вітенько, — закричала Світлана.
Але він вийшов із номера й зачинив за собою двері.
Віктор полетів у рідне місто того ж дня.
Незважаючи на вмовляння Тамари, Світлана поспішила за чоловіком.
— І треба воно тобі? — проводжаючи сестру, бурчала Тамара. — Нехай скучить. Зрозуміє, як ти йому… Але Світлана, не послухавши сестру, поспішила в аеропорт. Їй дивом вдалося дістати один квиток на сьогодні.
Світлана нечутно увійшла в квартиру, де така щаслива була з Віктором.
— Твої речі там. Я зібрав, — раптом пролунав голос чоловіка.
Виявляється, він був удома. Сидів у вітальні, не запалюючи світла.
— Сьогодні я подав на розлучення, тож більше не заважатиму бути тобі з твоїми рідними та близькими.
— Вітенько, — Світлана впала поруч із чоловіком на коліна, цілуючи його руки. — Пробач мені. Я люблю тебе. Тепер у нас все-все буде по-іншому. Я обіцяю.
— Обіцяла вже, — сказав Віктор, підводячись і скидаючи з себе руки дружини.
Він узяв чемодани й мовчки виставив їх за поріг квартири.
Світлані нічого не залишалося, як піти геть.
Їй довелося зняти номер у готелі, тому що її квартиру все ще здавала Тамара, забираючи собі гроші.
— Ось і скінчилося моє щастя, — сумно сказала Світлана, отримавши через два місяці свідоцтво про розлучення.
Скільки вона не намагалася переконати Віктора пробачити її — не вийшло.
А Віктор був, справді, ніби посланий згори. Адже Світлана спочатку вчилася в школі й допомагала няньчити сестру, потім училася в університеті й допомагала сестрі вчитися в школі.
— А хто, крім тебе? — казали батьки. — Ти старша. Або хочеш, щоб твоя сестра невченою залишилася.
Потім Світлана захищала кандидатську. Працювала. І знову допомагала сестрі, тільки тепер додалися ще й племінники.
Часу на особисте життя не було. Вона вже була зневірилася. Тридцять п’ять як-не-як. Але тут з’явився Віктор.
— Немає його більше в мене, — зітхнула Світлана.
— І добре, — відгукнулася Тамара. — Як тобі не соромно бути щасливою, коли в твоєї сестри особисте життя не складається!
Світлана підвела голову й подивилася на Тамару. Вона раптом наче вперше побачила сестру.
— Це все, що ти хочеш мені сказати? — вирвалося в неї. Вона чекала на розуміння, співчуття, а почула…
— Спочатку я повинна життя влаштувати, тому що в мене двоє дітей. Їм батько потрібен. А твоя справа — мені допомагати. Ну, потім, коли в мене складеться… ти теж… Але не раніше! Ти не маєш права думати про себе, коли рідній людині погано! До речі, цього місяця ще не смій мешканців із квартири виганяти. Мені гроші потрібні. Ми з дітьми витратилися на курорті.
І все ж Світлана попросила мешканців з’їхати, а номер сестри заблокувала.
Коли Тамара, яка не бажала втрачати безкоштовну допомогу, одного разу приїхала й залишила племінників під дверима в сестри, Світлана не відчинила, просто викликала соціальні служби.
— Може, в мене ще все складеться в житті? — думає Світлана, короткі самотні вечори, і все частіше згадує колишнього чоловіка.
Вона часто телефонувала Вікторові. Спочатку він відповідав на дзвінки. Але нещодавно попросив не турбувати. Він познайомився з дівчиною і в нього нові стосунки.
