— Як усе набридло! — увійшовши в квартиру, Олексій поклав ключі на тумбочку в передпокої.
— Льоша, ти чого? — здивувалася дружина. Маша приходила з роботи раніше за чоловіка і встигала до його приходу навести вдома лад і приготувати щось на вечерю.
— Чого, чого?! Того! Набридло все! Робота ця, рутина, побут заїв. Ніяких змін! — Олексій був помітно роздратований. — Машо, поїдьмо кудись, відпочинемо. Можна на море, можна в санаторій. Сил більше немає моїх.
— Так відпустку ж треба брати, — Маша задумалася. — А ми вже пообіцяли твоєму батькові на дачі допомогти…
— Ну її, ту дачу! Нікуди вона за два тижні не дінеться, а я скоро здуюся як повітряна кулька, — перебив дружину Олексій. — Тобі що важливіше — грядки з цибулею чи душевний стан твого чоловіка?
— Ну звичайно, ти, Льоша, — Маша бачила, що він каже серйозно, тому жартувати про грядки не стала. — Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Я вже два роки у відпустці не була.
— Ну то що, я беру квитки? — зрадів Олексій, потираючи руки.
— Добре, — погодилася Маша. Тим більше, їй самій уже давно хотілося відпочити, але весь час щось заважало — то випускний у сина, а потім вступ до інституту в іншому місті, то сусіди зверху їхню квартиру залили — довелося ремонт робити. Сили теж були на межі.
— Я все вирішив, — повідомив Олексій дружині. — На море дорого, тому їдемо в санаторій. Там і озеро поруч, і за ціною доступно.
Маша не сперечалася, вона взагалі рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли шпалери Олексій купив не ті, що їй подобалися, а ті, що дешевші, і коли він відмовив дружину прийняти пропозицію однієї компанії, яка запросила її на непогану вакансію.
— Це ж у таку далечінь їхати! — заявив він незадоволено. — Зовсім господарство закинеш. Ну і що, що гроші хороші?! Я, по-твоєму, мало заробляю? Он, у сусідньому магазині продавці потрібні. І поряд з домом, і продукти завжди під рукою.
Маша погодилася. Щоправда, робота ця їй зовсім не подобалася, але зате вдома вона все встигала.
Напевно, єдиний раз вона вступила з Олексієм у суперечку, коли той намагався змусити їхнього сина вступати не в той виш, у який хотів хлопець, а в той, який вважав кращим.
— Ні! — твердо сказала тоді Маша чоловікові. — Наш хлопець сам має право вирішувати, де йому вчитися! І ти не будеш нав’язувати йому свою думку.
Не чекаючи такого відпору від поступливої дружини, Олексій відступився, але при нагоді скривджено нагадував, що з ним у цьому домі перестали рахуватися. Маші доводилося переконувати його, що це не так.
І ось, квитки на потяг були куплені, валізи зібрані, відпустки оформлені. До від’їзду залишалося два дні, як Маші зателефонував Іван Матвійович — батько Олексія.
— Машенько, здрастуй! — голос свекра був дивним. — Не можу до сина додзвонитися. З ним усе гаразд?
— Здрастуйте, Іване Матвійовичу. Льоша в магазин пішов, телефон вдома на зарядці залишив, мабуть, вимкнений. Що у вас сталося? Голос такий дивний.
— Та ось, спину прихопило. Ні охнути, ні зітхнути. Сиджу, крючком зігнутий, — поскаржився свекор і тут же охнув. — Може, син загляне до мене? Хай щось зробить, а то важко. Медсестри дуже дорого беруть за виїзд. Раніше сусідка жила, та переїхала. А нові сусіди, молоді, щось зовсім не хочуть на контакт іти.
— Звичайно, я йому передам. Зараз він повернеться, і ми приїдемо. Потерпіть трохи.
У цей момент повернувся чоловік, і Маша передала йому прохання батька.
— Та що ж так невчасно?! — застогнав той. — Приспічило ж йому!
— Льоша, ну ти чого? Хвороба ж не обирає, коли прийти. Він не винен, що його скрутило. Поїхали, подивимося, як він там. Треба допомогти, він же сам.
— У нього сестра є, якщо ти забула, — буркнув чоловік.
— У нього сестра сама ледве ноги пересуває, якщо ти пам’ятаєш, — підвищила голос Маша. — Поїхали.
Олексій, буркочучи собі під ніс лайки, пішов за дружиною, яка вже стояла в дверях.
Двері у свекра були відчинені. Сам він стояв біля підвіконня на кухні, зігнутий, боячись поворухнутися.
— Невдало повернувся! — Свекор винувато подивився на сина й невістку. — Була б Валюша жива, я б вас не турбував.
Валя — дружина Івана Матвійовича, мати Олексія, пішла кілька років тому. З тих пір свекор жив сам. Син з дружиною зрідка навідували його, онук, поки жив у місті, часто забігав до діда зі школи.
— Тото, ну що ж тебе змусило так невчасно?! — Олексій був помітно роздратований. — Ми у відпустку зібралися, а ти тут зі своєю спиною.
Маша сердито смикнула його за рукав.
— Дітки, ну, простіть вже, — вигляд у свекра був такий винуватий, що в Маші стислося серце, — я ж не навмисне.
— Нічого. Зараз ми вас вилікуємо. Де у вас аптечка? — Маша вимила руки й запитально подивилася на чоловіка. Той, бубнячи, пішов шукати медикаменти.
За пів години Іван Матвійович зміг розігнутися й тихенько кульгав до дивана. Невістка й син обережно вклали його й укрили пледом. Маша сходила на кухню, зазирнула в холодильник: на день їжі вистачало.
— Ми завтра зайдемо, я допоможу вам, спину маззю намажу і приготую щось, — пообіцяла Маша свекру. — А поки відпочивайте.
Вдома між подружжям розгорілася суперечка, що переросла у сварку.
— Ти чого вигадала? — обурився Олексій, коли вони повернулися додому. — Нам їхати скоро, а ти зібралася йому обіди варити й лікувати?
— Це ж твій батько! — Маша намагалася достукатися до чоловіка. — Хто йому допоможе, як не ми?
— Виклич швидку, хай його в стаціонар покладуть! — не вгавав Олексій. — Там його і вилікують, і нагодують.
— Ти ж знаєш, що він упертий, не поїде в лікарню. До того ж не факт, що з такою проблемою візьмуть у стаціонар. Там і так народу повно, місць не вистачає. У себе він швидше одужає. Вдома й стіни допомагають, — не здавалася дружина. Вона з подивом дивилася на свого чоловіка й не розуміла, коли він став таким черствим. — Може, йому завтра краще стане, і він сам зможе справлятися.
Але на другий день свекру не стало легше настільки, щоб він міг сам себе обслужити, приготувати їжу, вмитися.
— Льошо, треба лишитися! — Маша зітхнула, коли вони повернулися від Івана Матвійовича.
— Ти можеш робити все, що забажаєш! — обурився чоловік. — Я їду у відпустку з тобою або без тебе! Мої доводи для тебе нічого не значать! Сидіти всю відпустку біля хворого батька в мої плани не входило! Я не для того працював увесь рік!
Маша, все ж, сподівалася, що Олексій схаменеться й залишиться, але, прокинувшись уранці, не побачила вдома ні чоловіка, ні його валізи.
«К бісу синівський обов’язок! К бісу сором і совість! Я спустошений і вичавлений!» — думав Олексій під стукіт коліс потяга, що відправлявся. — «Я маю право на відпочинок! І хай усе летить шкереберть!»
Поки дружина доглядала за його хворим батьком, витрачаючи на це свою відпустку, Олексій відпочивав у санаторії. По вечорах він їв далеко не на «дієтичному столі» й пив те, що продавалося в місцевому магазині.
Він лише один раз узяв слухавку, коли йому зателефонувала Маша, і то лише для того, щоб попросити — не турбувати його під час відпустки.
На другий тиждень перебування на відпочинку Олексій познайомився з жінкою, яка працювала офіціанткою в кафе неподалік. У них закрутився роман, який і не думав закінчуватися до кінця відпустки Олексія.
Як це зазвичай буває — у рідному місті можна не зустріти жодного знайомого у величезному натовпі на якомусь масовому святі, зате в маленькому санаторії несподівано зустрічаються земляки, яких не бачив уже сотню років.
От і Олексій потрапив разом зі своєю пасією в поле зору давніх друзів, які відпочивали в цей же час, в цьому ж місці. Здивовані друзі, тактовно не стали виявляти свою обізнаність Олексію, але повернувшись у місто, все ж поцікавилися в Маші — чи не розійшлися вони з чоловіком?
Багатозначне мовчання на її негативну відповідь Маша зрозуміла правильно. Тим більше, час, коли Олексій мав повернутися додому, вже минув. А від нього тільки прийшло єдине повідомлення: «Затримуюся — немає квитків!»
Маша плакала, переживала, і це не сховалося від свекра. Інформація про любовні пригоди Олексія дійшла й до Івана Матвійовича.
— От же невірний! — свекор стукав кулаком по столу. — Це хіба син? Хіба чоловік?! Це зрадник! Кинути дружину, яка поступилася своєю відпусткою, своїм відпочинком, щоб доглядати за мною, хто й родичем-то їй не доводиться! Яким черствим треба бути!
— Іване Матвійовичу, будь ласка, заспокойтеся! — переживала Маша. — Вас зараз знову схопить, а в мене відпустка закінчується. Давайте-но, ось, випийте чай з м’ятою та з медом. Він заспокоює. Я переживу. Син у нас уже дорослий. Не пропаде. Я влаштуюся на роботу в ту фірму, куди чоловік не пустив. Мене знову туди кликали — місце звільнилося.
— Машенько, — Іван Матвійович не міг стримати сліз, — пробач нас з Валюшкою. Добре, що вона вже не побачить цієї ганьби. Сам не знаю, як ми такого нікчемного сина виростили.
Олексій повернувся через місяць. Виявляється, він звільнився віддалено.
— Маріє, мені потрібне розлучення, — заявив він, приїхавши до Маші. Квартира це була її і претендувати Олексій на частину житлової площі не міг. Але в нього був інший план. Отримавши від Маші згоду на розірвання шлюбу, він вирушив до батька.
— Тото, я їду з міста і знову одружуюся. Мені потрібна моя частка від квартири і від дачі, — одразу перейшов до справи Олексій.
— А більше тобі нічого не треба? — обурився Іван Матвійович. — У тебе ще совісті вистачило заявитися до мене? Очі розплющ! Яку тобі частку? Ти тут, біля мого ліжка сидів, поки я ворухнутися не міг? Ти мені уколи робив? У магазин бігав, до ванної допомагав доповзти. З ложечки годував мене. Ти? Не ти! Ну і чого ти тут ще хочеш? Вимагаєш щось? Немає тут твоєї частки! Все відписав Машеньці й онукові.І йди звідси!
Не чекаючи від батька такого відпору, Олексій, приголомшений, повернувся в курортне містечко, везучи з собою свідоцтво про свободу. Дівчина його, дізнавшись, що немає в її кавалера ні грошей великих, ні житла свого, помахала йому ручкою і тут же закрутила роман з новим директором кафе, де працювала.
Поневірявшись, Олексій поїхав на заробітки, проклинаючи долю і розуміючи, що своїми руками зруйнував своє життя і зворотної дороги в нього немає.
