— Як вона могла?! Не запитала! Не порадилася! Треба ж додуматися: з’явитися в чужу квартиру та господарювати, як у себе вдома! Ніякої поваги! Господи, за що мені це? Все життя з нею возилася, і ось вона — подяка! Та вона ж мене за людину не вважає!
— Ніна зітхнула, набіглі сльози. — Їй, бачиш, моє життя не подобається! На своє б подивилася! Сидить у своїй однокімнатній квартирі та думає, що щастя спіймала. Ні чоловіка тямущого, ні роботи нормальної: якась віддалена. Як вона живе? А ще береться мене розуму вчити!
Остання думка підкинула Ніну з крісла. Жінка пішла на кухню, поставила чайник, підійшла до вікна. Дивлячись на панораму святкового, сяючого яскравими вогнями міста, вона знову заплакала:
«Усі люди як люди: до Нового року готуються, тільки в мене немає ніякого свята… Сама…»
Світла не було у всьому районі, тому чайник довелося ставити на плиту. Він засвистів. Ніна, поринувши у спогади, навіть не помітила цього… Їй було двадцять років, коли мама у 45 принесла з пологового другу дитину. Дівчину це здивувало: навіщо мамі така морока?
— Не хочу, щоб ти залишилася зовсім сама, — пояснила мама. — Це ж так чудово, коли в тебе є сестра. Ти зрозумієш. Потім.
— Я й зараз розумію, — сказала тоді Ніна байдуже. — Тільки знай: я з нею возитися не буду. У мене — своє життя.
— Немає в тебе тепер свого життя, — усміхнулася мама.
Слова виявилися пророчими. Сестричці було всього три, коли мами не стало… Батька не стало ще раніше. Уся турбота про сестру лягла на Ніну, яка, по суті, замінила Наталці матір. Дівчинка аж до десяти років її мамою і називала.
Чоловіка у Ніни так і не було. Причиною сестричка не була: просто не зустрівся той, єдиний, який зумів би завоювати її серце. Та й зустріти його було особливо ніде. Ніна нікуди не ходила, розважатися не прагнула: дім, робота, сестра, дім, робота, сестра…
Дівчина все своє життя присвятила їй: виростила, вивчила. Коли Наталка виросла, пішла жити окремо, у бабусину квартиру, яку раніше батьки здавали в оренду, щоб були додаткові гроші. Вона часто буває Ніни: сестри дуже близькі, хоч сильно різняться за віком, характером і поглядами на життя.
Ніна, наприклад, надмірно ощадна. Її квартира давно перетворилася на склад старих, непотрібних речей. Якщо пошукати, можна знайти халат, який вона носила років десять тому, коли була значно стрункішою. Або квитанції за оплату квартири в році, мабуть, двохтисячному.
На кухні в Ніни повно тріснутих чашок, пошарпаних емальованих каструль, сковорідок без ручки. Жінка давно не використовує їх за призначенням, але й не викидає: шкода, раптом стануть у пригоді?
І ремонт у квартирі, навіть косметичний чи частковий, вона давно не робила. І не тому, що грошей немає, а тому, що шпалери ще цілі. Звичка економити на собі та власному комфорті заради сестри зробила свою справу.
Наталка — зовсім інша: весела, легка на підйом. У неї вдома все по мінімуму. Ніяких складів! Тільки те, що потрібно. Дівчина навіть правило собі завела: «Якщо річ жодного разу не знадобилася протягом року, час позбуватися її!» Тому у квартирі Наталки світло, простористо, дихається легко.
Скільки разів вона пропонувала Ніні:
— Давай зробимо у тебе ремонт. Разом речі переберемо, а то скоро для тебе самої місця тут не залишиться.
— Я нічого не буду викидати і нічого не хочу міняти, — відповідала Ніна. — І ніякий ремонт мені не потрібен.
— Як не потрібен? Ти тільки подивися на свій передпокій! На цих шпалерах ще я малювала, коли малою була. Заходиш як у підвал. А накопичений мотлох стільки енергії забирає, ти просто не уявляєш! Так і захворіти недовго, — вмовляла Наталка.
Але Ніна черговий раз відмахувалася. І тоді Наталка вирішила зробити сестрі ремонт сама! Нехай побачить і відчує різницю між тим, що було, і що стало. Як сюрприз обрала той самий передпокій: там було мало меблів і зовсім небагато речей.
За тиждень до Нового року, коли Ніна поїхала у відрядження, Наталка з майбутнім чоловіком прийшли в її квартиру. У сестер були ключі одна в одної. Тому потрапити всередину було просто. Вони переклеїли шпалери: темні текстурні стіни стали салатовими з золотистим малюнком. Потім розставили все по місцях і пішли, оскільки розпорядитися речами сестри дівчина не наважилася.
Ніна прийшла додому і тут же вискочила назад. Подумала, що двері переплутала. Підняла голову: подивитися номер квартири. Все правильно… Зайшла знову. І все зрозуміла. Наталка! Як вона посміла?
Ніна набрала номер сестри, відчитала її по повній й скинула виклик. Через півгодини Наталка з’явилася сама.
— Хто тебе просив?! — зустріла сестру Ніна.
— Ніночко, я просто сюрприз хотіла зробити. Подивися, як добре вийшло: чистенько, світло, просторо, — виправдувалася Наталка.
— Не смій господарювати в моєму домі! — Ніна ніяк не могла зупинитися.
Образливі слова сипалися на Наталку.
Нарешті, дівчина не витримала:
— Все, досить. Живи на своєму сміттєзвалищі як хочеш. Ноги моєї тут більше не буде!
— Що, правда очі коле?! Тікаєш? — не вгавала Ніна.
— Шкода мені тебе, — тихо відповіла Наталка і пішла…
Пішла і не дзвонила тиждень. Ніколи ще сестри не сварилися так довго. А тут ще Новий рік на носі. Невже вони будуть зустрічати його поодинці? Ніна вийшла в передпокій, присіла на стільчик.
«А й справді, просторіше стало, — подумала вона й уявила, як Наталка з Сашком клеїли шпалери. Як старалися: жодної плями немає, як уявляли здивування на її обличчі. — І чого я накинулася? Адже так набагато краще. Світліше. І на душі радісніше. Може, сестра права?»
Несподівано задзвонив телефон…
— Ніночко, — Ніна почула, що Наталка плаче, — прости мені. Я не хотіла тебе образити. Навпаки: порадувати хотіла…
— Що ти, дівчинко моя, я не сержуся давно, — Ніна теж почала схлипувати від надлишку почуттів. — І прощати мені тобі нічого: ти абсолютно права і шпалери чудові.
А після свят почнемо розбирати мої завали. Якщо ти не проти, звісно.
— Звісно не проти! Допоможу з радістю! А сьогодні? Такий день… Я не уявляю, як буду зустрічати Новий рік без тебе…
— Я теж…
— Тоді збирайся, — радісно затарторила Наталка, — у нас все готово: і ялинка жива, і гірлянди, і свічки. Все, як ти любиш. І не метушись: я вже майже все приготувала. А то я тебе знаю: підеш по магазинах. Я ж до останнього вірила, що ми помиримося і будемо разом зустрічати Новий рік. Збирайся, не поспішай. Сашко за тобою приїде.
Ніна знову підійшла до вікна. Тепер вона дивилася на святкове місто зовсім іншими очима. Дивилася й думала: «Дякую тобі, мамо… За сестру…»
