“Як же ви мені набридли. То машину вам подавай, то власний острів, то щоб теща помepла, то щоб діти наpодилися”: З тієї зустрічі Машкине життя було сповнене сюрпризів

До півночі несподівано пішов сніг, роблячи волохатими гілки навколишніх тополь і вкриваючи, блискучим в світлі ліхтарів покривалом, дахи машин.

За вікном тепло, максимум два-три градуси морозу, вітру немає, і сніжинки, плавно кружляючи, опускаються на спляче місто. Здавалося, ще півгодини тому було видно зірки, а тут на тобі, ця краса.

Маша обожнювала таку погоду.

– Шкода погуляти ні з ким, – подумала дівчина, дивлячись у вікно. – Всі сплять давно, навіть вікна навколишніх будинків не світяться, і Вітька ще не скоро приїде. Самій сходити, чи що?

На вулиці не було ні душі. Сніжинки приємно торкалися її теплого обличчя. Маша пройшлася до скверу, прогулялася там хвилин десять, прокладаючи по сніжному полотну стежки зі своїх слідів, закривши очі, покружляла

+в танці зі сніжинками, а після задоволена вирушила додому.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Дівчина майже дійшла до повороту, від якого залишалося метрів двадцять до її під’їзду, коли помітила пухленького хлопчика років десяти в чорній курточці чи то короткому пальті, через пухнастий сніг не розгледіти.

Хлопчина йшов у кроках двадцяти перед нею, тому вона бачила лише його спину. Розчищаючи ногою сніг, дитина явно щось шукав. – Напевно, ключі загубив, – подумала дівчина. – Але чому він один, адже вже ніч.

Вона вирішила, що хлопчикові необхідна її допомога. На вулиці нікого немає, а що якщо пацан не знайдете ключі? Не залишатися ж йому тут одному. Раз не йде додому, значить, там нікого немає, і відкрити двері йому ніхто не зможе. Вона додала крок. Раптово, щось блиснуло у неї під ногами.

Маша нахилилася і підняла припорошену снігом монету, схожу на п’ять копійок часів СРСР, не меншу, в два рази товщу і дуже блискучу. Таку дівчина ніколи не бачила, до слова сказати, не дивлячись на розміри, грошик був дуже важким.

Дивні літери прикрашали овальною рамкою портрет в центрі. З зображення дивився зморшкуватий старий з маленькими злими очима, тонкими губами і великим гачкуватим носом.

– Напевно, іграшкова, – подумала Маша. – Чи не її чи шукає хлопчик?
Раптово погода змінилася, різко подув крижаний вітер, кидаючи оберемками снігові пластівці дівчині в обличчя. Хлопчина вже пройшов поворот до її дому і рухався далі, розчищаючи дорогу і вдивляючись в темряву.

– Хлопчику, почекай, ти не це шукаєш? – щосили намагаючись не наковтатися сніжинок, закричала Маша.

Дитина тут же зупинилася і, розвернувшись, побіг до неї назустріч. Дівчина знову подивилася на монетку.

Коли хлопчик підбіг, вона підняла очі і, скрикнувши від жaху, відсахнулася назад.

Перед нею стояв старий, викарбуваний на грошах.

– Навіщо ти її підняла? Не потрібно чіпати того, що тобі не належить.

– Вибачте, я не знала. Ось візьміть, – сказала вона, простягаючи монетку старому.

– Не можу, – дід, сердито глянувши на неї з-під лоба, прибрав руки за спину. – Тепер я повинен виконувати твоє бажання. Кинь її через плече і скажи, вголос, чого ти хочеш.

– Навіщо? Я вам її і так віддам.

– Ну, ти нормальну мову розумієш чи ні? Повторюю, не можу забрати просто так. Як же ви мені набридли. То машину вам подавай, то власний острів, то щоб теща помepла, то щоб діти наpодилися. Як же я втомився. Та кажи вже. У мене часу мало. Потрібно всі монетки зібрати в цей горщик до Нового року.

Тільки зараз Маша побачила в руках у дивного старого горщик, наповнений на третину такими ж грошиками, як у неї в руці.

– Так, часу не багато, всього три дні до свята залишилося. А ви хто? Гном, так? Тобто Леприкон? Ви цей горщик зберігайте в тому місці, де починається веселка?

– Дівчино, – ще сильніше розлютився її співрозмовник. – Ти з головою- то взагалі дружиш? Казок перечитала чи що? Де ти веселку побачила? Зима на дворі. Називай мене просто – Грошовий дід. Загадуй вже.

– А що загадивать то?

– Мені то звідки знати. Що хочеш, те і загадуй.

– А, давайте, я вам допоможу знайти інші монетки? Погода зіпсувалася, як шукати в такий вітер? Пальто у вас легке таке. Прохолоне.

– Дурна ти, як гуска. Тут тільки одна була. Вони по всьому світу розкидані. Давай вже швидше. Придумуй, чого хочеш. Мені ніколи.

Маші раптом стало шкода цього маленького зморщеного дідка. Раз на грошах його портрет, то це явно не примха Грошового діда, виконувати чужі бажання. Вітер наскрізь продуває навіть її пуховик, а він зовсім змерз в своєму пальто.

Вона, звичайно ж, багато чого хотіла. Наприклад, щоб на свята приїхав Вітька, вони планували зустріти цей Новий рік разом, але він перебував зараз по роботі в далекому чужому місті, встановлював якесь дороге обладнання, і прилетіти зможе тільки в середині січня, і маленького цуцика той-тер’єра хотілося, про нього мріяла вже кілька років.

Хотіла, щоб її прийняли після свят на роботу в ту круту компанію, куди вона віднесла вчора резюме, та хіба мало бажань у дівчини перед Новим роком.

Але, вона повернулася спиною до дивного старого і, кинувши через плече монету, голосно вимовила:

– Хочу, щоб Грошовий дід відшукав сьогодні всі свої монетки. Коли дівчина озирнулася, то позаду неї нікого не виявилося.

Вітер моментально затих, а з неба падали, кружляючи, великі красиві сніжинки. Вдома Маша випила чаю з варенням і лягла спати, так і не зрозумівши до кінця, що ж це було. Перед тим як заснути, зрозуміла, що їй все це просто привиділося, так як була дівчиною сучасною і не дуже вірила в казки.

Вона вже дивилась десятий сон, коли в вікно заглянуло зморшкувате личко Грошового діда. Зараз він виглядав інакше. Задоволений старий тримав в руках повний горщик монет і, дивлячись на сплячу Машу, посміхався. Прокинулася дівчина від наполегливого дзвінка в двері.

– Шоста ранку, – подумала вона, глянувши на годинник. – Хто в таку рань?

А через кілька секунд її вже кружляв в обіймах Вітька, начальство вирішило, що решту обладнання встановлять без нього, і хлопець зміг прилетіти до своєї коханої.

Потім, він дістав з сумки величезний букет квітів і малесенького цуцика, який вмістився в нього на долоньці.

Читайте також: Рідний брат не покликав мене на весілля тільки тому, що я товста. Та я всім втерла ніс

– Уявляєш, я всю ніч летів, думав без подарунка приїду. І, раптом, коли я квіти купував, мені цього «великого звіра» якийсь карликовий дід дав, велів коханій передати. Я навіть сказати спасибі не встиг. Повернувся, а його і слід прохолов. Напевно, переплутав мене з кимось. А я пам’ятаю, ти такого хотіла. Ось же пощастило. Просто диво якесь.

Тільки зараз дівчина почала розуміти, що все, що відбулося вчора, їй не привиділося, і ланцюжок чудес на цьому не закінчується. Маша, чомусь, зовсім точно знала, що роботу, про яку мріяла, вона теж отримає в якості подарунка.