— Як же ви не розумієте, у нас справжні почуття, а у вас — просто звичка! Він мені сам казав, що ви для нього — скоріше друг, ніж дружина, — незнайомка витягла з мініатюрної сумочки хусточку й промокнула сльозинку, що набігла.
— Люба, то я хіба проти ваших справжніх почуттів? Ти не поспішаєш? Я тобі зараз швиденько Митькові речі зберу і напишу список рекомендацій, як за ним правильно доглядати!
— Лариса схопилася і зникла в кімнаті, перш ніж дівчина встигла запитати, про які рекомендації йдеться.
Лара кидала речі чоловіка у валізу, не тямлячи себе від радості. Кидала, не дивлячись на те, що зімнеться стрілка на штанях чи комірець сорочки. Вона боялася сполохати цю захоплену жінку, яка пів години тому прийшла до Лариси просити відпустити Митю до неї.
— Та ну, радість яка! Я ж не сподівалася це ярмо з себе струсити!
— бурмотіла вона, сідаючи за стіл, щоб написати «розлучниці» список основних вимог Миті. Не хотілося, щоб дівчинка надто швидко зрозуміла свою помилку і повернула Митю назад. Ларисі хотілося встигти хоча б на пару тижнів у відпустку з’їздити в цілковитій самотності.
З Митею Лариса прожила десять років. Десять років постійних переживань, багаторазових переробок зроблених справ, спроб догодити чоловікові й постійних мрій втекти від цієї людини.
Подруги співчутливо радили розлучитися з таким чоловіка, але Лара розуміла – з Митею такий номер не пройде. Він буде ходити, нити, соромити дружину і, зрештою, знову пролізе назад, втершись у довіру старими, як світ, обіцянками, що все скоро зміниться.
Лара чесно кілька разів намагалася піти, а потім зрозуміла, що вже й не хоче. Вже звикла. І тут, як грім серед ясного неба, оце чудове створіння зі зізнанням, що вона любить Митю і почуття взаємні. Ледве почувши фразу «Ми хочемо бути разом, але ви заважаєте нашому щастю», Лара вп’ялася в долоню нігтями, щоб не підстрибнути від радості.
Треба ж, такий варіант вона не розглядала. Міг же піти сам! Знайти собі іншу терплячу жінку і звільнити Лару від цього непорозуміння під назвою шлюб. Усадивши гостю в крісло і заваривши чай, Лара уважно вислухала історію кохання цієї жінки і Миті, який був її начальником, старшим майже на п’ятнадцять років.
— Ви розумієте, мені ніяково вам це казати, але сам він не може вам усе це сказати. У підсумку некомфортно всім: вам, мені, йому. А всі ми можемо бути щасливі. Ми з Митею разом, а ви – у нових стосунках. Ви заслуговуєте, щоб із вами була людина, яка вас щиро покохає! — емоційно висловлювалася дівчина. Було помітно, що вона підготувалася і прочитала в інтернеті чимало історій про подібні ситуації.
«Ой, точно, я заслужила нормального чоловіка поруч. Ти теж заслужила, і тебе мені навіть шкода. Шкода, але не так, як себе. Тому – забирай!» — хотіла сказати Лара, але вчасно передумала й відповіла:
— Мені буде важко, але я його відпускаю. Бажаю вам щастя. Ось його речі, ось список рекомендацій, яких ви повинні дотримуватися.
— Лариса простягла список розгубленій дівчині, яка пробігла очима по стовпчику й наївно запитала:
— А навіщо йому все це? Каша зранку, підлогу щодня мити, речі прасувати і за кольорами в шафі розвішувати… Це що?
— Це правила життя, до яких звик Митя. Ви теж звикнете, з часом. Не хочу здатися грубою, але якщо у вас усе, я б вас попросила залишити мене, у мене купа важливих справ. Миті самі зателефонуєте?
— Лариса взяла дівчину під руку і почала обережно підштовхувати до виходу, прихопивши валізу чоловіка.
— Але ж ми не поговорили з вами. Я хочу, щоб ви не ображалися на мене, щоб пробачили. Я вважаю, що на чужому нещасті щастя не збудуєш…
— Дівчина явно очікувала іншого прийому.
— Я вас прощаю! Запевняю вас, у мені немає жодних образ, і я щиро бажаю вам щастя. Вам час, до побачення, будьте щасливі!
— Зачинивши за гостею двері, Лара кинула капці в різні кутки кімнати й пішла обирати тур у відпустку.
Цілих два тижні Лара насолоджувалася відпусткою. Вимкнувши телефон, вона лише зрідка заходила в нього ввечері, щоб дізнатися, чи не сталося чогось із квартирою. Вона бачила безліч пропущених дзвінків і повідомлень від Миті, які швидко відправляла в кошик, не відкриваючи. Вперше за десять років вона отримала змогу насолодитися відпочинком без обмежень, зауважень і виносу мозку, тому не відмовила собі в задоволенні насолодитися ним сповна.
Повернувшись додому, вона виявила в поштовій скриньці кілька конвертів, на яких не було поштових штампів. Видно, їх просто кинули в ящик. Лара знала, від кого вони, щойно подивившись на почерк. Листи полетіли в сміттєвий бак, навіть не потрапивши в квартиру. Лара сподівалася хоча б на місяць самотності, але вже за кілька днів після її повернення виявила на своєму порозі колишнього чоловіка.
— Ларо, що ти влаштувала? Де ти була? Я всі телефони обірвав. Як можна бути такою безвідповідальною?
— І тобі привіт. Митю, я на розлучення сама подала, не переживай, якщо ти тільки за цим прийшов!
— Лариса щиро сподівалася, що причина візиту чоловіка була лише в цьому.
— Яке розлучення? Ти про що? Я не планую з тобою розлучатися. Що взагалі за цирк ти влаштувала? Я не збирався жити з цією Марусею. Вона собі хто зна що нафантазувала, а ти повірила? Ларо, ну ти ж доросла жінка!
— Вперше за всі роки шлюбу Лариса слухала чоловіка і точно знала: що б він не сказав, назад вона його не прийме. Вона одразу поїхала відпочивати, щоб показати собі, як добре бути самій.
— Митю, я не буду з тобою жити. Все! Досить. Я сама хотіла тебе попросити піти. А тут такий вдалий варіант підвернувся.
Здавалося, чоловіка образили її слова. Він розвернувся і пішов, кинувши щось про те, що Лару чекає самотня старість і сорок котів.
За кілька днів, незадовго до завершення відпустки Лариси, до неї знову прийшла та дівчина. Лара навіть не запам’ятала, як її звали. За три тижні «щастя» з Митею дівчина сильно змінилася. Зачіска зібрана абияк, макіяж несвіжий, під очима кола.
— Схоже, допізна прасувала сорочки чи підлогу перемивала, — підсумувала Лариса, розглядаючи «суперницю».
— Ларисо, я знову до вас. Пустите?
— Проходьте. Чай, кава?
— Кава, подвійна. Я не спала вже кілька діб. Митя — важка людина. Як я раніше цього не бачила! Я вже всі руки стерла, перемиваючи все в домі по три рази. Він обожнює чистоту, але щоб її створював хтось інший. Він любить затишок, але сам для нього нічого не робить! Я втомилася з ним так, як не втомлювалася ніколи в житті! Дякую за ваші поради, вони допомогли мені не збожеволіти в перший же день.
Лара слухала мовчки, побачивши саму себе в цій дівчинці. Вона чекала, коли нещасна дійде до причини свого візиту.
— Ларисо, заберіть його назад! Будь ласка! Я вже звільнилася з його фірми, а от із дому виставити його не можу, він не йде. Вибачте мені, я була не права, коли вирішила, що ми з ним будемо щасливі.
Ларисі хотілося пошкодувати й підтримати дівчину, але вона вирішила, що тепер обирає тільки себе. Виставивши дівчину за двері, вона заблокувала номери чоловіка і цієї Марусі, щоб минуле не заважало їй сміливо йти у світле і, по-справжньому щасливе майбутнє.
Замки в квартирі давно були замінені, а сама Лариса вперше зрозуміла, що сусіди мали рацію, наполягаючи на консьєржі й охороні будинку. Небажаних гостей більше не пускали не тільки на поріг, він навіть до будинку підійти не міг. Не пускав пропускний пункт. У такі часи живемо… Чудові!
