— Яка різниця, чиї це гроші? Головне — допомогти родині! — обурився брат чоловіка, витрачаючи мої заощадження на відпочинок.
Карина відчинила двері квартири й ледь не впала від утоми. Десять годин у душному офісі, нескінченні дзвінки клієнтам, звіти до півночі. Ноги гуділи, ніби вона пробігла марафон у незручних туфлях. Скинула сумку в коридорі, стягнула піджак.
Рік у шлюбі перетворився на щоденну ходьбу по тонкому льду. Кожен день — нове випробування терпіння. Андрій заробляв стільки ж, як і вона, але гроші в його руках танули просто на очах. То вечір з друзями у кав’ярні, то новий ґаджет, а минулого тижня притягнув дорогі навушники.
— Для роботи потрібні, — пояснив тоді. — Якість звуку — це важливо.
Який ще звук, коли він у тих навушниках лише грав у комп’ютерні ігри? Але Карина змовчала. Не хотіла сваритися, не хотіла ставати тією, хто постійно пиляє.
Останні три місяці вона сама оплачувала оренду і комуналку. Навіть на проїзд йому давала гроші. Андрій завжди знаходив виправдання:
— У мене зараз складний період. Скоро все налагодиться.
Але нічого не налагоджувалося. Та у Карини була мрія — власна квартира. Вона відкладала кожну копійку, економила буквально на всьому. Замість обідів в офісі — домашні бутерброди. Косметика — найдешевша. Одяг не оновлювала вже пів року.
На рахунку накопичилося двісті п’ятдесят тисяч гривень. Кожна тисяча далася великими зусиллями. Ще рік — і буде перший внесок на житло.
З вітальні долинав чоловічий голос. Карина пройшла на кухню, ввімкнула чайник. Дістала з холодильника вчорашній суп, поставила розігрівати.
— Дивись, який тур, — захоплено говорив Максим. — Туреччина, п’ятизірковий готель, усе включено. Уявляєш, який відпочинок! Я все знайшов у цьому буклеті!
Карина виглянула в коридор. На дивані сиділи Андрій і його старший брат, уткнувшись у ноутбук. Екран світився яскравими знімками з туристичного сайту.
Максим постійно з’являвся у них із проблемами. То роботу втратив, то в борги заліз, то ще якась проблема. Але самовпевненості йому не позичати. Тридцять п’ять років, а поводиться як підліток. Постійно з новими геніальними ідеями, як розбагатіти швидко і без зусиль.
— А на скільки днів? — нахилився Андрій до екрана.
— Два тижні! Море, сонце, масаж, ресторани… Я так втомився від цієї сірості. Треба терміново у відпустку, бо зовсім загинаюсь.
Карина налила собі чаю, сіла за кухонний стіл. Утома накотила з новою силою. Хотілося просто посидіти в тиші, не думати ні про роботу, ні про гроші, ні про проблеми.
— А скільки це коштує? — голос Андрія звучав занадто зацікавлено.
— Сто двадцять тисяч гривень. Дорого, звісно. Але ж це інвестиція в здоров’я! Уяви, як я відпочину, наберуся сил!
Карина ледь не вдавилася чаєм. Невже вони серйозно обговорюють таку витрату?
— Такий відпочинок мені точно піде на користь! — голос Максима розлітався по квартирі, відбиваючись від стін.
Карина міцніше стиснула чашку. Як він взагалі може так міркувати? У нього ні роботи, ні заощаджень. А тут — п’ятизірковий готель і «все включено»!
Телефон задзвенів. Сповіщення з банку. Карина машинально глянула — думала, знову реклама або спам. Але на екрані з’явився знайомий логотип:
«Шановний клієнте! Списання 120 000 грн. Туристична агенція “Сонячний берег”. Залишок на рахунку: 130 247 грн».
Світ перевернувся. Чашка вислизнула з рук, чай розлився на стіл. Карина тричі перечитала повідомлення, сподіваючись, що помилилася. Але цифри не змінювались.
Сто двадцять тисяч. Її заощадження. Її мрія про власну квартиру. Рік економії, самозречення, відмов. Зникли за мить.
— Андрію! — вигукнула вона, схопившись зі стільця.
— Що трапилось? — чоловік з’явився у дверях кухні з винуватим виразом обличчя.
Карина простягнула йому телефон, руки тремтіли. Андрій поблід, потім почервонів.
— Карино, ну послухай…
— Що це? — голос стискався. — Поясни мені, що це за списання?
— Максим вирішив поїхати у відпустку. Розумієш, йому треба відновитися, здоров’я підводить…
— За МОЇ гроші?! Без мого дозволу?!
— Але ж це наші гроші! Ми ж родина!
— Родина? — Карина гірко засміялася. — А коли ти востаннє щось вклав у цю родину? Комуналку хто платить? Продукти хто купує? Аренду хто тягне?
З вітальні обережно визирнув Максим.
— Може, я піду…
— Ні, залишайся, — різко обірвала його Карина і знову звернулася до чоловіка. — Ти вкрав у мене гроші. Викрав мої заощадження й витратив на розваги твого брата.
— Це не крадіжка! Ми ж чоловік і дружина!
— А чоловік і дружина великі витрати ОБГОВОРЮЮТЬ. А ти повівся як крадій. Та ще й на Максима все пустив!
Андрій спробував узяти її за руку — Карина відсахнулася.
— Карино, ну не перебільшуй. Відпочинок — це ж важливо. Я повернуся, відновлюсь, почну більше заробляти. Все швидко повернемо, — наївно мовив Максим.
— Ти?! — вона похитала головою. — Ти вже пів року не можеш знайти бодай якусь стабільну роботу. Про який відпочинок ти говориш?
— Але це ж інша справа! Після гарного відпочинку все зміниться…
— Поверни гроші.
— Що?
— Поверни гроші. Просто зараз.
— Але ж ми вже оплатили путівку, — втрутився Максим.
Карина кинула на нього такий погляд, що він втупився в підлогу.
— І хто вам дав право вирішувати, що робити з МОЇМИ накопиченнями?
Максим знизав плечима, ніби йшлося про якусь дрібницю. Потім розвалився на дивані.
— Я ще й винна лишилася? — Карина глянула на Максима так, що той замовк на півслові. — Ви забрали мої гроші, зрадили мою довіру — і я ще маю хвилюватися про «родинні стосунки»?
Вона говорила чітко, спокійно, але кожне слово було важким. Максим відкрив рота, але нічого не сказав. Андрій стояв, похнюпившись, мов хлопчик, якого зловили на брехні.
Карина зібрала речі швидко. Ніяких сліз. Ніякого прощання. Найбільше збентежило жінку, що чоловік поїхав на відпочинок зі своїм братом, а її ніби не існує. Ніби вона якась річ, яку можна посунути.
— Куди ти? — пробелькотів Андрій.
— Туди, де мене не вважають банкоматом. Де мої гроші — мої. Де мене не зраджують ті, кому я довіряла.
— Але ж… ми можемо все повернути! Я поговорю з Максимом…
— Не треба нічого повертати. Просто не чіпайте мене.
Вона зачинила сумку, вдягла куртку, ще раз поглянула на обох.
— І ще одне, — сказала наостанок. — Ви вдвох заслужили одне одного. Один безвідповідальний, другий — слабкий зрадник. Тільки не чекайте, що я ще колись дозволю вам витерти об себе ноги.
Карина грюкнула дверима й вийшла, не озираючись. У під’їзді було тихо. Повітря пахло вечірньою прохолодою. Вона зупинилася на мить, зробила глибокий вдих і вперше за довгий час відчула: вона вільна.
Ні квартира, ні заощадження, ні плани — нічого вже не мало значення. Вона нарешті поставила себе на перше місце. І це була перемога.
Іноді Карина згадувала той день — стукіт чашки по столу, обурення від смс, дзвінкий голос чоловіка, якого вже ніколи не хотіла чути. І з кожним спогадом вона розуміла: гірше за зраду, напевно, нічого немає. Але водночас саме зрада змусила її нарешті вибрати себе. А потім вона навчилася жити інакше. Без компромісів. Без «складних періодів» за чужий рахунок. Тепер у її житті було місце лише для тих, хто не плутає любов із зручністю.
