Кажуть, які туфлі – таке і життя. Я вирішила змінити життя на краще і купила стильні туфлі в найдорожчому магазині. Ну правда, якщо від них залежить рівень життя, так чого розмінюватися на дрібниці?
Треба хоча б у мріях ні в чому собі не відмовляти. Попелюшка-то потрапила до палацу лише тому, що розмір туфель підійшов.
Туфлі-човники бежевого кольору сиділи на нозі, немов на Попелюшкі, – як влиті. І я вирішила «вигуляти» їх на роботу. Хороші речі люблять, коли їх носять.
Співробітники не звернули уваги на моє вкладення в гардероб. Всі поспішали на урок іноземної мови – в порядних компаніях службовці повинні володіти мовою. І не тільки мовою тіла, любові і одягу. Бажано ще й мовою тієї країни, в чиїй компанії ти маєш честь працювати.
– Good morning friends, – привітала нас вчителька.
– І вам того ж, – подумала я. А сама як би ненароком глянула на своє нову взуття. Вони коштували того, мої милі туфельки з найтоншої шкіри на витонченому стійкому каблучку і з золотим хлястиком. Нога здавалася стрункіше і довше, і я відчувала себе так, немов у мене в жилах тече дороге шампанське.
Зрозуміло, що під одягом всі люди голі, а без туфель – роззуті. І все ж, як здорово, коли у тебе на ногах красується виріб всесвітнього бренду. Дивно, що ніхто не помітив цю красу. Можна подумати, що всі вони взуті в вироби фірми зі світовим ім’ям.
– Ketrin? – звернулася до мене вчителька. Виявляється, поки я подумки грала в богему, вона дала групі завдання. І зараз я повинна була відповісти на питання.
– Sorri, – мовила я. Вчителька подивилася на мене поблажливо.
Ненавиджу такі погляди. Він ніби говорить: ну що з неї візьмеш? А що можна взяти з людини, яка нічого не збирається віддавати? Цікаво, а у що вона сама взута? Я відкинулася на стілець і подивилася під стіл. Спочатку я не повірила своїм очам. Там під столом йшло своє нікому не відоме життя.
Треба сказати, що група складалася з керівництва компанії – генеральної директорки, її охоронця, бухгалтера і трьох топ менеджерів. Причому, охоронець і бухгалтер були чоловіком і дружиною.
Так ось під столом сплелися дві ноги – чоловіча і жіноча, і це були ноги директорки і її охоронця. Від несподіванки я навіть не звернула уваги, якої фірми їх взуття. Цікаво, від кого він її там під столом охороняє? Я підняла очі і подивилася на групу. Директриса, як старанна учениця, щось писала в блокноті.
А охоронець з розумним виглядом малював фігурки. Дружина охоронця посміхалася своїм думкам, які, судячи з усього, були далеко звідси. Менеджери позіхали з закритим ротом. Вчителька розповідала про правильні і неправильні дієслова. Мені хотілося переміститися під стіл і подивитися, що там відбувається.
Я впустила ручку і, нахилившись до неї, з цікавістю побачила продовження. Його нога в випрасуваних зі стрілками брюках і начищених чорних туфлях не рухалася. А її – в червоних лакованих туфлях і бежевих колготках в сіточку – повільно ковзала по його щиколотці.
– Дієслова бувають правильні і неправильні, – відповідала бухгалтерка, яка була в повному невіданні того, які дієслова мали місце бути під столом.
– Цікаво, «любити, цінувати, зраджувати» – де тут правильні дієслова, а де неправильні? – думала я.
Я висунула свою ногу з-під столу і подивилася на свою обновку. Бежеві човники більше не справляли на мене такого враження. Здається, вони занадто дорогі, занадто бежеві і занадто багато що бачили. Прийшовши додому, я зняла їх, витерла, поклала в коробку і віднесла назад в магазин.
Мені не хотілося більше одягати взуття, що стало свідком зради. На питання продавщиці, в чому проблема, я відповіла: «Вони дуже багато знають» …
Читайте також: Весільні річниці та їх назви від 0 до 100 років
