— Відпиши частку сина у цій квартирі, — вимагала свекруха.
— Яку саме частку? Це житло дісталося мені у спадок від батьків ще до того, як я зустріла вашого сина, — з подивом відповіла Олена.
— Оту частку! Хто тобі тут усі ремонтні роботи виконував? Мій Льоша! За законодавством тепер частина житла належить йому! — наполегливо доводила Світлана Аркадіївна.
— Я навіть слухати це не збираюся. Тим паче, що кошти на матеріали я надавала йому сама! Вибачте за прямоту, але ваша присутність зайва. Ідіть геть! — ледве стримуючи сльози, випроваджувала свекруху Олена.
Дівчина вела життя звичайного підлітка із пересічної родини. Її батьки працювали на заводі, а сама Олена навчалася у десятому класі та мріяла після школи вступити до вишу — точні науки давалися їй без особливих зусиль. Вона заздалегідь готувалася до іспитів із репетиторами.
Світ дівчини розвалився, коли її батько раптово помер від хвороби. Матір не пережила такої втрати — жінка запустила себе, поринула у залежність і пережила чоловіка лише на чотири роки. Так у двадцять років Олена залишилася повною сиротою, хоча родичів у неї було чимало.
У той складний час ніхто не допоміг їй організувати похорон матері — Олені довелося позичати гроші у друзів та однокурсників, аби вшанути пам’ять мами гідно. А потім, щоб не голодувати та повернути борги, дівчина після пар у інституті підробляла приватним викладачем з математики.
До юної студентки без педагогічної освіти та стажу не стояли черги з перспективних учнів — вибирати Олені не доводилося. З якими тільки школярами та їхніми надмірно амбітними батьками їй не довелося мати справу! Батьки двієчників-ледарів сварилися з будь-якого приводу, намагалися знизити вартість занять, а інколи навіть відмовлялися платити за додаткові уроки.
Однією з таких виявилася мати семикласника Вадима, Світлана Аркадіївна. Жінка від першого заняття давила на жалість та благала ще й ще здешевити уроки, тоді як Вадик демонстрував повну байдужість до навчання.
Якось, коли Олена прийшла до свого учня за графіком, двері їй відчинив молодий чоловік з блакитними очима та чарівною усмішкою:
— Добрий день! Ви — Олена? Репетитор Вадика? Заходьте, будь ласка.
— Добрий день! Так, я прийшла провести заняття з Вадимом. А ви? — відповіла на привітання незнайомця дівчина.
— Олексій! Брат Вадима. Старший! — представився молодик. — Мама затримується. Сьогодні я її заміняю!
— Приємно познайомитися! — відповіла Олена, відчуваючи, як її щоки палають.
Коли репетиторка закінчила заняття з Вадимом, додому вже повернулася його мати.
— Льоша, проведи дівчину! — наказала Світлана Аркадіївна, коли Олена збиралася йти, — зараз рано темніє, супроводи її, щоб нічого не трапилося.
— Та не варто турбуватися! Я сама дійду, — спробувала відмовитися від пропозиції Олена.
— Із задоволенням прогуляюся з такою гарненькою! — вирішив ситуацію Олексій і почав взуватися.
До дому Олени було півгодини спокійним кроком, проте у свою квартиру дівчина потрапила лише через півтори години — так довго вони з Олексієм розмовляли біля під’їзду. Ця прогулянка поклала початок першим серйозним стосункам Олени. А через рік Олексій зробив пропозицію, і воли одружилися. До того часу дівчина якраз розрахувалася з боргами, що утворилися через похорон матері.
Медовий місяць молодих завершився, майже не розпочавшись. Через три тижні після весілля Олексій повернувся з роботи — вони жили у квартирі Олени — і роздратовано заявив:
— Можна зів’янути в цих заторах! Добиратися до офісу тепер — ціла вічність. Як ти взагалі тут живеш?!
— Я звикла до цього району, — зніяковіло відповіла Олена.
— А я — ні! Давай переїжджати ближче до мами? — несподівано запропонував Олексій.
— Але в нас зараз немає коштів на оренду. Ми не потягнемо її фінансово, Льош, — розсудливо відповіла Олена.
— Навіщо нам знімати? Продамо цю квартиру й купимо іншу біля мами, — без сумніву відповів чоловік.
— Я не буду продавати батьківську квартиру, — заперечила жінка, — це пам’ять, Льош!
Олена хоч і була молодою та недосвідченою в життєвих справах, але знала, що її дошлюбна нерухомість — це її особиста власність. На противагу цьому, якщо продати батьківське житло й придбати спільне з чоловіком, воно вже вважатиметься спільнонабутим майном, і в разі розлучення доведеться ділити його навпіл. Іти на такий ризик Олена не бажала. Наступного дня до молодих завітала свекруха. Дівчина одразу помітила, що жінка поводилася інакше, ніж до весілля.
— Тобі Льоша пропонував перебратися до нашого району? — швидко перейшла до справи Світлана Аркадіївна.
— Так, пропонував, — підтвердила Олена.
— То чого ти чекаєш? — відверто хамським тоном запитала свекруха.
— Що? — оніміла Олена, яка ніколи не чула від Світлани Аркадіївни грубощів.
— Продавайте квартиру й купуйте нову поряд зі мною. Льоша не звик жити у твоєму районі. Та й мешкати у квартирі, де померла твоя мати, яка сильно пиячила, — недобре, — наступала свекруха.
— Моя мама не була пропащою! Вона не витримала втрати тата, — ледве стримуючи сльози, прошептала Олена.
— Не виправдовуйся! Мені вже розповіли все місцеві, — різко обірвала невістку Світлана Аркадіївна.
— Я не продаватиму це житло. І більше не повертайтеся до цієї теми, — знайшла в собі силі відповісти свекрусі Олена.
Світлана Аркадіївна зневажливо хмикнула та пішла. Олена погано її знала! Вона невістку обов’язково притисне.
Олена з Олексієм прожили у шлюбі півтора року. За цей час дівчина закінчила університет і влаштувалася на повний робочий день. Олексій працював на колишньому місці, але дедалі частіше залишався працювати вдома у віддаленому форматі.
— Лєнусь, давай облаштуємо кабінет на лоджії? — запропонував чоловік дружині.
— Кабінет? Не знаю… Я не планувала такого, — не знала, як реагувати на пропозицію чоловіка Олена.
— Ну не планувала, а я вже подумав! Утеплю, обшию все панелями — вийде чудово! А взимку підключатиму обігрівач! — розповів про свої ремонтні ідеї Олексій. — У мами знайома на будбазі працює, купимо всі матеріали за оптом.
— Якщо вийде недорого, то можна зробити, — погодилася, але без особливого захвату, Олена.
— У тебе ж є певні заощадження? Перекажеш мені? У мене зараз немає вільних коштів, а треба встигнути купити матеріали зі знижкою, — розвинув тему чоловік.
— Так, добре, — відповіла Олена й переказала чоловікові майже всі свої скромні заощадження.
Олексій справді швидко придбав усе необхідне для ремонту лоджії та взявся за справу. Щось у нього виходило, щось не дуже, але так чи інакше лоджію він облаштував. Хоча до справжнього кабінету цьому простору бракувало багато чого!
Подружжя прожило у шлюбі ще рік, і за цей час відносини між Олексієм та Оленою суттєво погіршилися. Чоловік дедалі частіше то затримувався у мами у гостях, то зникав у спортзалі. Якось Олені “добрі люди” повідомили, що у її чоловіка роман із колишньою однокласницею. Виявилося, що Олексій зраджував Олені ще до весілля та протягом усього часу, поки вони були одружені.
— Навіщо? Навіщо ти робив мені пропозицію? Навіщо одружувався на мені? — ридала Олена.
— Припини розводити соплі тут. Ненавиджу твоє хникання з будь-якого приводу, — грубо відповів чоловік.
— Ну і жив би з нею! Я тобі навіщо знадобилася? Навіщо вся ця комедія? — не припиняла плакати жінка.
— Ти божевільна? Чи вдаєш? — злісно вигукнув Олексій.
— Я цілком нормальна, — подивилася Олена на чоловіка, витираючи сльози.
— Ти на себе в дзеркало подивися! Сіра миша! Ти й справді не зрозуміла, що мати тоді навмисне нас звела? Їй розповіли, що ти сирота з квартирою, от вона мене до тебе і підіслала. Якби не це житло, я б на тебе й дивитися не став! — викрив усю правду Олексій.
— Отже, так. Половину цієї квартири я при розлученні вимагатиму собі. І краще, люба, тобі по-хорошому виплатити мені вартість моєї частки. Я ж можу й по-іншому з тобою розмовляти! Тобі така розмова точно не сподобається! Подумай поки що над моїми словами.
Того вечора Олена голосно плакала. Виносити своє горе на люди вона боялася. Їй здавалося, що осудять саме її, а не Олексія. За ті роки, що минули після смерті батька, Олена звикла бути винною у всьому перед найближчими — спочатку перед матір’ю, а потім перед чоловіком.
Вранці, коли Олена, якось зібравшись після безсонної ночі, збиралася на роботу, хтось відчинив двері своїм ключем.
— Отже, так! У нас є всі чеки на будматеріали. І я вже проконсультувалася з адвокатом — після ремонту квартира вже не твоя особиста, а спільна. Ти добровільно віддаси половину чи будемо судитися? — без привітань і церемоній, скинувши маску чемності, поставила ультиматум Світлана Аркадіївна.
— Доброго ранку! Звідки у вас ключ від моєї квартири? — поцікавилася Олена у відповідь.
— Син дав. Не ухиляйся від теми! По-хорошому розлучатися будеш чи силоміць витягуватиму з тебе частку сина? — продовжила свекруха.
— Яку частку? Це житло дісталося мені у спадок від батьків ще до знайомства з вашим сином, — з подивом відповіла Олена.
— Оту частку! Хто тобі тут ремонт робив? Мій Льоша! За законом тепер частина квартири його! — стверджувала Світлана Аркадіївна.
— Я навіть слухати це не збираюся. Тим паче, що на матеріали йому тоді я сама давала гроші! Вибачте за прямоту, але ваша присутність зайва. Ідіть геть! — ледве стримуючи сльози, випроваджувала свекруху Олена.
— Це тобі ще обійдеться! Ти ще доведи, що матеріали куплені на твої кошти! Платив-то Льошка, — кинула на прощання Світлана Аркадіївна та пішла.
Олена й подумати не могла, що чоловік на законних підставах може претендувати на якусь частку її батьківської квартири при розлученні. Однак засумніватися її змусив дзвінок з невідомого номера:
— Олено Станіславівно?
— Так.
— Мене звуть Костянтин Едуардович. Я адвокат і представляю інтереси Олексія Олександровича Криволапа. Олено Станіславівно, скажіть, будь ласка, чи маєте ви намір розлучитися з моїм клієнтом мирним шляхом та поділити спільно нажите майно добровільно, без судових процесів? — поцікавився незнайомець.
— Розлучитися я згодна вже зараз. А от спільно набутого майна у нас з Олексієм немає, — відповіла Олена, намагаючись не показати хвилювання.
— У мене інші відомості. Олено Станіславівно, ви, мабуть, не обізнані з деякими законодавчими нормами та судовою практикою у подібних справах. Ми можемо через суд визнати вашу дошлюбну квартиру з урахуванням проведених ремонтних робіт спільно нажитим майном і добитися виділення частки на користь Олексія Олександровича, — лякаюче спокійно говорив адвокат.
Олена кинула трубку й розплакалася. Вона вже не була впевнена, що її квартира залишається виключно її власністю. І все через той злощасний ремонт на лоджії! Хоча дівчина припускала, що її намагаються обдурити, але часу розібратися у цьому складному питанні в неї не було. Накопичилося чимало роботи, та ще й потрібно було терміново занятися здоров’ям.
Минуло кілька днів. Робочий тиждень добігав кінця. Після роботи Олена зайшла до магазину, щоб купити продукти додому. Швидше за інерцією. Смаку до їжі вона не відчувала через останні події. Олена піднялася на свій поверх і застигла: біля її дверей стояло кілька пар взуття. Жінка спробувала відкрити двері ключем, але вони виявилися незамкненими. Олена зібралася з духом і увійшла до своєї квартири. Її подиву не було меж: у її домі господарювали якісь незнайомі люди.
— Нам кімнату здала господиня! — побачивши Олену, пояснив якийсь чоловік з акцентом.
— Яка господиня? Я нікому нічого не здавала, — не могла зрозуміти, що відбувається, Олена.
— Господиня, Світлана Аркадіївна, — втрутилася в розмову жінка.
Олена кинулася до сусідки. Не гаючи ні хвилини, тітка Зіна зателефонувала дільничному — його номер у неї був записаний. Тітка Зіна була людиною старої школи, з активною громадянською позицією, що вже встигла відчути на собі увагу того самого дільничного — Євгена Геннадійовича.
Правоохоронець прибув на місце швидше, ніж за 10 хвилин. А ще через 10 хвилин усі нелегальні орендарі залишили квартиру Олени. На знак подяки за порятунок від чужих людей у власному домі Олена пригостила чоловіка вечерею. Та й розповіла йому всю свою історію.
Вже наступного дня Євген передзвонив Олені й повідомив, що проконсультувався з юристом щодо її ситуації. І запевнив, що в суді у її чоловіка немає жодних шансів. Ремонт лоджії — занадто незначне покращення житла, щоб суд виділив навіть мінімальну частку. На цьому історія не закінчилася ні для кого. Олексій, яким керувала Світлана Аркадіївна, подав позов проти Олени. І почалися судові засідання, експертизи та знову слухання.
У результаті, Олексій залишився ні з чим. А точніше — у мінусі, адже витратився на судові збори! А от Олена знайшла по-справжньому надійне чоловіче плече — того самого дільничного Євгена.
— Не забудьте запросити на весілля! — жартувала сусідка тітка Зіна, коли бачила Олену та Женю разом.
