Якщо любить, то прийме і таку. З самого дитинства Оля вважала, що вона нікому нічого не винна. Кому треба, той сам візьме і зробить. І з чого це раптом так заведено, що жінка має вести побут? Де це прописано?

Якщо любить, то прийме і таку. З самого дитинства Оля вважала, що вона нікому нічого не винна. Кому треба, той сам візьме і зробить. І з чого це раптом так заведено, що жінка має вести побут? Де це прописано?

Може, у неї покликання працювати, а не всією цією побутовою метушнею займатися? Є жінки, які не створені для всієї цієї рутини. Саме до таких Оля себе й відносила.

— Та жоден чоловік не терпітиме таке ставлення. Олю, схаменися ти вже! — намагалася докричатися до неї мати, але та й слухати нічого не хотіла.

— Знаєш, покохає — значить прийме такою. Деякі і з гулящими живуть! Нічого я йому не винна і не зобов’язана. А якщо щось не подобається, то двері он там.

Мати Олі була певна, що з таким підходом до життя донька ніколи не вийде заміж. Бо не знайдеться такого дурня, який терпітиме всі її закидони. Однак вона помилилася. Андрій покохав Олю з першого погляду. І красуня, що очей не відірвати. І розумниця, ще й яка працьовита. Піди й пошукай таку! Одна проблема — готувати й прибирати не любить. Але це ж не проблема. Особливо, коли ми живемо у віці сучасних технологій.

— Андрію, в сенсі? Ти чому досі їжу не замовив? — здивувалася Оля, коли прийшла з роботи.

— Знаєш, сьогодні мій день народження і я хотів посидіти по-домашньому. Навіть курку з картоплею сам приготував.

— Я думаю, це погана ідея. Бо готуєш ти так собі, краще б замовив із ресторану. Добре, що гостей не покликали, а то червоніти б довелося.

Андрій винувато опустив голову і Оля помітила, що чоловіка сильно зачепили її слова.

— Ну, ти чого? Я ж усього лише правду сказала. Вибач, але я правда не буду це їсти. Зараз піцу замовлю і відзначимо твоє свято.

— Знаєш, якось уже не хочеться… Олю, я не розумію, чому ти постійно критикуєш мою їжу, але сама при цьому не готуєш?

У відповідь Оля закотила очі, всім виглядом показуючи, наскільки сильно її напружує ця розмова.

— А я хіба в кухарки наймалася? Послухай, ми це обговорили ще дуже давно — я не готую і не прибираю. Що ти мені відповів? Що приймаєш такою, яка я є. Які ще можуть бути питання?

— Жодних.

— От і все, а не хочеш відзначати — твоє право. Піцу я все одно замовлю, бо через тебе залишилася голодною.

Наступного дня Андрій прийшов у гості до своєї матері, щоб відзначити свято, але на ньому обличчя не було. Він передав їй торт, а сам пішов мити руки.

— Андрію, що сталося? Знову з Ольгою посварилися?

— Є таке…

Довелося розповісти все як було.

Тетяна Володимирівна була мудрою свекрухою. Вона ніколи не йшла на відкриту сварку зі своєю невісткою, бо чудово розуміла, що від цього краще нікому точно не буде. Синові тільки спокою не дасть і ні до чого іншого більше не приведе. На вихідних вона заздалегідь попередила, що прийде в гості. А коли зайшла в квартиру, то поставила біля порога коробку.

— Тетяно Володимирівно, це що?

— А це, Олю, мій тобі подарунок.

— Що там?

— Сучасна мультиварка, яка може за тебе приготувати понад сотню страв. Ходімо швидше дивитися і тестувати.

У відповідь Оля тільки засміялася і почала відмахуватися.

— Так, стоп! Відразу скажу, що витратилися Ви даремно. Ця штука нам тут точно не знадобиться. Тому, поки ще є можливість, здайте її назад у магазин і поверніть гроші.

— Стривай, але це ж мій тобі подарунок.

— Погана ідея, Тетяно Володимирівно. Вибачте, але мені час у СПА. Посидіть тут без мене.

Навіть не давши договорити свекрусі, Оля без зайвих пояснень пішла. Наступного разу Тетяна Володимирівна запросила подружжя до себе в гості.

— Ого, який божественний пиріг. Де купили? — поцікавилася Оля, уплітаючи його за обидві щоки.

— Сама спекла. До речі, Андрію він теж подобається.

— Дуже! — підтвердив Андрій.

— Хочеш, я тебе навчу такий самий готувати?

Тут Оля відразу ж почала кашляти і відсунула від себе тарілку з пирогом.

— Ні, Ви знаєте, я утримаюся. Для фігури шкідливо таке часто їсти.

Оля вже хотіла вийти з-за столу, щоб знову уникнути неприємної розмови, але свекруха зупинила її, взявши за руку.

— Олю, постій. Давно хочу з тобою поговорити. Скажи мені, чому ти категорично відмовляєшся готувати?

— Тетяно Володимирівно, давайте не будемо починати…

— Я все-таки хочу почути: чому?

І тут її понесло. Вона почала висловлювати все своє невдоволення. Стверджувала, що вона така, яка є, і мінятися не збирається. І взагалі, для Андрія це не має бути відкриттям. Адже він знав, на що йшов, коли одружувався з нею.

— Хто сказав, що я зобов’язана готувати? Руки є! Там плита, хай сам усе робить!

— Але ж ти жінка!

— І що з того? У кухарки я не наймалася!

Зі сваркою Оля покинула дім свекрухи. Уперше в житті Андрій не пішов за нею і відмовився слідувати її забаганкам. А потім він прийняв ще одну пораду матері, яка здалася йому досить дієвою.

— Андрію, ти чому ще не почав збиратися? А хто мене на роботу повезе? — Ольга в паніці дивилася на сонного чоловіка, який ще лежав у ліжку.

Імовірно Андрій навіть не збирався вставати.

— Маршрутка.

— Ти серйозно?

— Ні, я серйозно. Іди на зупинку. Я нікуди не поїду.

— Тобто як?

— А так, я тепер не твій водій. Є громадський транспорт, от на ньому й добирайся.

Оля одразу ж стала в позу.

— Послухай, ти ж знаєш, що я його терпіти не можу. Це вже не смішно! Давай, збирайся.

— А я й не сміюся. Щось не подобається — іди вчитися в автошколу, купуй собі машину і катайся сама. Я більше возити тебе не збираюся.

День Оля їздила в громадському транспорті, наступного — знову почала вмовляти чоловіка, але він не піддавався. У підсумку пристойно витратилася на таксі і грошей практично не залишилося.

— Андрію, може їжу замовимо?

— Замовляй.

— Але в мене немає грошей.

— У мене теж до зарплати трохи залишилося. Є продукти в холодильнику. Іди — приготуй.

— А ти?

— Тобі все одно не подобається, як я готую. Тому вперед.

— Але я згодна їсти твою їжу — заперечила Оля.

— Зате я тепер не згоден готувати.

Вибір не залишався і Олі довелося поступитися своїм принципам. Тут вона й згадала про мультиварку, яку їй подарувала свекруха.

— Слухай, класна штука, а головне — яка зручна. Все кинув туди і вона приготувала. Навіть морочитися не треба. До речі, смачно вийшло. Ходімо вечеряти.

Андрій очам своїм не вірив, що його дружина справді приготувала поїсти. А ще він був дуже вдячний мамі за таку хитрість.

— Залишилося її ще прибирати навчити, — сказав якось Андрій матері.

— Навчимо, синку. Не сумнівайся. Бо є в мене одна ідея — сказала свекруха, вибираючи їм робот-пилосос.