Уляна завжди була зайнята. Постійно кудись поспішала, виконувала безліч завдань на роботі, доглядала за домом та знаходила час для своєї родини. Вона звикла жити в режимі багатозадачності, і навіть у вихідні дні рідко давала собі перепочити. Якось вона вирішила зробити генеральне прибирання на горищі старого будинку, де натрапила на коробку зі старими листами.
Коробка була покрита пилом, адже у неї не заглядали багато років. Уляна відкрила її, і серед пожовклих листків побачила конверт з її ім’ям, написаним знайомим почерком. Це був лист від її першого кохання – Юрія, з яким вона розлучилася багато років тому.
Вони зустрічалися ще в університеті, але через складні обставини їхні шляхи розійшлися. Юрій поїхав працювати за кордон, а Уляна залишилася в рідному місті. Їхні стосунки поступово зійшли нанівець, і вона не раз думала про те, як би могло скластися їх життя, якби вони залишилися разом.
Уляна обережно розірвала конверт й почала читати. Юра писав, що завжди любив й любитиме її. Далі у листі було написано:
“Якщо ти досі відчуваєш щось до мене, я буду чекати тебе в тому ж місці, де ми вперше обнялися 12 червня”. – Прочитала Уляна і ледь стримувала сльози. Вона зовсім забула про цей лист і про дату.
Її життя пішло своїм шляхом: вона вийшла заміж, у неї з’явилися діти, але глибоко в душі завжди жила думка про Юрія.
Уляна вирішила не розповідати нікому про знайдений лист, але спогади про Юрія почали переслідувати її. Вона знайшла його профіль у соціальних мережах, але він більше не був активний. Жінка намагалася зателефонувати, проте номер чоловіка був недоступний. Уляна почала замислюватися про те, що сталося з Юрієм. Чи прийшов він у той день на їхнє місце? Чи чекав на неї?
Уляна вирішила поїхати до того самого місця, де вони колись зустрілися. Вона відчувала, що це важливо, що їй потрібно знайти відповіді. У парку все виглядало майже так само, як і тоді, коли вони були молоді.
На лавці, де вони часто сиділи разом, Уляна помітила надпис, вирізаний на дерев’яній дощечці: “Я завжди чекатиму на тебе тут. Юрій”.
Уляна плакала. Вона зрозуміла, що Юрій справді чекав на неї. Можливо, він повертався сюди щороку в надії побачити її, але марно. Вона не знала, що з ним сталося, але тепер відчувала глибоке почуття втрати.
Жінка присіла на лавку й довго сиділа, розмірковуючи про те, яким могло бути її життя якби вона вчасно прочитала той лист.
